Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Щось не те... (закінчення)

(Закінчення. Початок див. у № 2(35)2010 р., № 4(37)2010 р.), № 1(39)2011 р.


«Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні? Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого» (Повт. 4:7-9).


Майже ніхто не помітив, як з приміщення тихенько вийшов церковний сторож. Це був старенький брат. Історію його життя мало хто знав, але ходили чутки, що колись він був служителем у якійсь церкві, за те й відсидів. Християнином був з дитинства, через це багато перетерпів від минулої влади. Дружина його рано померла, тому двох синів виховував сам. Вони тепер живуть далеко, в іншій державі і там несуть служіння перед Богом, допомагаючи старому. По черзі, рік у рік, відвідують батька, приїжджаючи до нього зі своїми великими сім’ями. Коли був побудований новий Дім молитви, брат попросився сторожувати, щоб бути біля святого місця і щось робити для Бога. А в його старенькому будинку тепер живуть кілька молодих сімей, поки Бог не надасть їм чогось кращого. Як сталось, що він зараз тут, ніхто майже не знав, хіба тільки пресвітер. Бо багатьом нецікаво було говорити з якимось дідусем, та він на те не ображався, його потішало, що все ж були і брати, і сестри, які любили з ним і помолитись, і порадитись. Матвію Павловичу йшов вже вісімдесятий рік. Але цей вік видавала хіба що його сива голова і шорсткі натруджені руки. Постаті він був кремезної, ніби старий дуб, якого вітер потріпав, намагаючись зламати, але не здужав і лишив жити далі. Він мав такі руки, що обидві руки теперішніх парубків могли б просто заховатись в одній його долоні. Обличчя його було відкрите, з чорними, на відміну від білого волосся, густими бровами. З-під них дивились, сповнені життя і блиску, рішучі, і водночас лагідні, спокійні карі очі. Молодь його називала або дід Матвій, або «старий Апостол». Частіше друге. Він міг будь-кого пожурити за негарну поведінку, за неправильне служіння перед Богом, причому робив це з такою лагідністю, що не озброєним оком було видно, що нікому не бажав поганого, тому до його мудрих слів можна було прислухатись. І ніхто не міг йому у відповідь щось сказати. Хоча між собою деякі обурювались, чому дід, який давно «віджив» своє, тепер чіпає справи молодих. Казали, що якби в кого дізнатись про минуле діда, то можна було б щось і йому відповісти. Але, на жаль, чи на щастя, всі його ровесники давно були у Бога. Були й такі, що намагалися обійти його, деякі насміхались або жартували. Але старий «Апостол» лише посміхався в їх бік, а сам молився, щоб Бог відкрив очі тим молодим людям, які настійливо намагалися принести у Христову Церкву інший вогонь. І на цей раз він вийшов саме тоді, коли чорний автомобіль Івана виїжджав за ворота. Дід Матвій швиденько поспішив до воріт, щось собі впівголоса говорячи. Він вийшов на дорогу, подивився, чи не повертаються молодики на автомобілях. Тоді швиденько зайшов у двір, зачинив міцно ворота, відійшовши декілька кроків, повернувся знову. Ще раз переконався, що в’їздні ворота церкви закриті надійно, полегшено зітхнувши, сказав: «Слава Богу!», і спокійно пішов знову в приміщення.

А в цей час зібрання прийшло в рух. То тут, то там було чути схлипування і плач сестер та братів. Скільки часу це тривало – важко визначити, але чи потрібно, коли цей час приніс стільки корисного і незабутнього? А коли всі примирились, не потрібно було нічого казати і до чогось закликати, бо почалась така молитва, якої сьогодні ще не було, а можливо і не тільки сьогодні. І тут Бог почав діяти. У посудини, які забруднились і роками не були у використанні, Бог почав наливати благодать, і почались дії Святого Духа. Хтось почав знову співати духом, хтось пророкувати, почались зцілення. Склалось враження, що церква повернулась до часів апостолів. Як чудово було бути в такому зібранні. На диво, всі проходи були заповнені людьми. Нікого не обійшов Господь. Чи можливо передати стан душі Наталки, Олени, Мирослава, Миколи та інших присутніх? Навіть той Павло, який ще перед початком зібрання мав зовсім інші погляди на християнське життя, тепер насолоджувався справжньою присутністю Бога, а в серці вирішив, що саме так найкраще служити Йому. Сильний Наш Господь, Він і лише Він, здатен так змінювати серця, думки, зовнішність. А це все стало можливо через те, що знайшлось біля десяти праведників, яким не байдужа була доля церкви, і Бог не забарився послати відповідь. А коли притихла трошки молитва, Степан Іванович щиро подякував Богу за Його чудеса та милості, явлені цього вечора, і закінчив молитву. Коли ж всі поглянули на церковний годинник, він показував ще шосту годину вечора. А коли подивились на свої, то побачили, що вже далеко за північ. Як відомо, громадський транспорт в цей час вже не ходить. Тому, на диво, брати, які ніколи і нікого раніше окрім своєї сім’ї не возили на автомобілях (а таких було більшість), самі запропонували розвезти людей по домівках. А молодь, яку розвозили в останню чергу, залишилась і розмовляла з гостями, з якими тепер у них були єдині цілі, один дух, спільне щастя в Спасителі, яке ніхто не зможе замінити. Вони домовились дружити церквами. І тепер прекрасно зрозуміли, яким повинен бути вигляд святого і праведного християнина і християнки. Мало того, вони зрозуміли, якою повинна бути їх поведінка, щоб не втратити святість і Боже благословення.

Гостям запропонували заночувати, але після вечері вони, зовсім не відчуваючи втоми, вирішили їхати, бо завтра багатьох чекала робота і навчання. Як ви здогадались, молодь співала і хвалила Бога всю дорогу і лише під ранок приїхала додому. Ви можете не вірити, але Ісус Христос може робити і не такі чудеса.

Всі роз’їхались вже далеко за північ, і коли Матвій Павлович пішов зачиняти двері Дому молитви, то знайшов лише одного свідка минулого стану церкви – одиноку барабанну установку. Вона самотньо стояла в кутку, безпорадно опустивши додолу свої пусті шкіряні «голови». Старенький брат був дуже радий, що нарешті вона нікому не потрібна. Тому, не відкладаючи на потім, взяв ключі, швидко розібрав, що міг і виніс її з Дому молитви. У сторожці вже остаточно закінчував свою працю, переносячи розібране у складське приміщення. Щоб прибрати з очей все, що може заважати Богу бути присутнім на зібранні. За цим заняттям його і застали перші промінчики сонця, з цікавістю заглядаючи у вікно сторожки.

Можливо колись, у музеї церкви великого міста, вам пощастить її побачити, якщо, звичайно, вона не знадобиться в церковному господарстві для інших цілей, або не розтягнуть дітлахи (там гарні прутки з нержавіючої сталі і багато цікавих запчастин), думаю, що за це «старий Апостол» їм зовсім не буде докоряти.

На другий день була зібрана Церковна Рада. Майже всі брати, які були вчора на зібранні, до цих пір розмовляли про події минулого вечора. На диво, поруч із Миколою Петровичем за столом сидів... Матвій Павлович. Автор детально не знає, про що там велись розмови, але дечим служитель поділився пізніше. Після молитви пресвітер сказав, що відтепер сторож буде сидіти поруч з ним, бо це той брат, який так довго молився за пробудження в церкві, і вчора Бог дав відповідь. А ще розкаявся, що раніше сперечався з ним, не погоджуючись, що церква відійшла від істини так далеко. Виявляється, кожного разу, коли пресвітер від’їжджав з Дому молитви, брат сторож розмовляв з ним і звертав увагу на поведінку наших юних «друзів», даючи пораду приділити для них більше уваги, а то й просто зупинити. Але не мав тоді пресвітер на це ні сили, ні бажання. Тому брат Матвій поклав у серці молитись за те, щоб Бог зробив чудо, і прислав у церкву багато таких молодих християн, які змогли б показати, що не там Бог, де славляться людські здібності, де лунає недостойна, мертва хвала Йому, якою славлять ідолів цього віку. А показали, як потрібно ходити перед Ним у смиренні і чистоті серця, і що то значить, справжня Божа присутність. Причому не так, щоб цього не помітили, а щоб звернули увагу і взяли приклад. І вчора Бог дав відповідь і на його молитву. Пресвітер також сказав, що до нього цілий день дзвонили і сестри і брати, дякуючи, що запросив таку чудову молодь на зібрання. Він лише встигав казати, що це не його була ініціатива і він майже нічого не знав. Все одно із слухавки лунали благословіння на його голову, його сім’ю, і тих, які згодились приїхати, тобто гостей.

Так виявляється, що коли наповнюється чаша молитов, Бог висилає янголів і вони, незалежно від людей, роблять свою справу. Брати почали обговорювати, яке було чудове зібрання. А потім чомусь всі почали просити у брата Матвія прощення. Кажучи, що наскільки вони були далекі від мудрості, коли на кожному засіданні Церковної ради відкидали його пропозицію запросити молодь із нормальної церкви. Думали, що з такими «законниками» та «фарисейками» і соромно буде з’явитись на вулицях великого міста. А тепер зрозуміли, що навпаки, ті брати і сестри мали повне право соромитись таких «християн» великого міста і називати їх братами і сестрами. Соромно тепер було перед Богом і братом Павловичем за ті всі гіркі несправедливі слова, висловлені в минулому. І як тільки Бог так зробив, що ті молоді люди, ніби небесні гості, навіть на ніч не лишившись, навіть нічого не попросивши за зроблену працю, приїхали і поїхали. А це ж треба було не один день стояти на колінах, щоб отримати таку близкість з Богом, яку вони мають. А які вони дружні, як гарно співають і грають! Це ж скільки потрібно було праці для Степана Івановича, скільки його недоспаних ночей і молитов! А вони так просто, за один раз, отримали стільки благословінь, таке відновлення духу, таку кардинальну зміну в думках і поведінці. І все через присутність лише на одному Богослужінні цих чудових людей того недільного дня, які з собою не рахуються, лише радіють, що мають можливість хоч у чиїхось серцях запалити той вогонь, який запалив у них Дух Святий. Як загорілись очі у молодших братів Церковної Ради, які взагалі ніколи не переживали такої Божої присутності, як вчора. Вони рішуче заявили, що і в своїй церкві таке хочуть мати і готові за це платити будь-яку ціну. Брат Матвій сказав, що прийде і їх час платити ціну за чистоту Церкви, як і йому колись, але це того варте.

Під впливом всього, що відбулося вчора, розмова була довгою і радісною. Дійшли до того, що якби гості не приїхали самі, якби їх не направив Сам Господь, то через свої почерствілі серця, вони цього ніколи не зробили і не отримали б того, що мають. І як важливо для Церкви не тільки почути, а й побачити, як потрібно Богу служити. Тому вирішили всі разом працювати над тим, щоб зробити свої відношення з Богом такими, щоб Йому було приємно їх благословляти. Попереду дуже багато духовної праці над собою, в сім’ях, серед молоді. Та Матвій Павлович обіцяв допомагати порадами і молитвою, і сказав, що відчуває себе достатньо молодим, щоб працювати для Бога навіть з молоддю. У всіх на серці було по-святковому, хоч роз’їхались знову за північ.

Наталка і Оленка тепер знову разом. Мирослав – керівник молоді, Микола – його заступник, а Павло, ви не повірите – керівник молодіжного хору. Якщо ви захочете приїхати до цієї церкви, то ризикуєте заблукати, бо тепер вона настільки змінилась, що за прикметами, описаними раніше, ви її нізащо не впізнаєте.

Звертаємось до всіх, хто відчуває «щось не те» у своїх відношеннях з Творцем, у своєму служінні перед Богом, у своїй Церкві. Пам’ятайте! Бог ніколи від Свого народу не ховався, і завжди радий допомогти знайти Себе. Бо Його ревність за своєю Церквою, відкупленою дорогою ціною, незрівнянно велика. Тому, якщо ви бажаєте, щоб Церква повернулась до апостольських часів, станьте в проломі і Бог вас обов’язково почує! Адже Біблійні мужі, царі, пророки – де чим нам прекрасний прик­лад для наслідування. І як не дякувати Богу за прихід на землю Ісуса Христа, бо саме Він став нашим Спасителем! Наталка, Мирослав, Микола, Матвій Павлович – не перші і не останні люди, які не могли змиритися з чимось «не тим», чужим, як для Господа, так і для Божого народу. І подяка Богу за такі гарячі і рішучі серця, яким не байдужа доля Церкви, її теперішній духовний стан, її майбутнє. Церков, за зразком «лаодикійської» у нашій державі, на жаль, побільшало, особливо в останній час. Але так хотілося, щоб коли Христос прийде забирати Церкву, вона виявилась чистою, невинною, без плям і вад. Але для цього треба всім нам платити ціну. Не скупіться, бо іншого шляху немає.


Андрій КРАВЧУК


Газета «Християнин» 02(40)2011


© 2008-2020