Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Д.В.Р. (ДВР – дети верующих родителей)

Величезний вантажний автомобіль повільно під’їхав до будинку молитви церкви християн віри Євангельської по проспекту Дніпровському 14-а у м. Нова Каховка, ховаючи свою довгу спину під тінню високої тополі. Він був схожий на атлета, що збирався прилягти після довгої дистанції. Стомлено зітхнувши, замовк двигун. З кабіни обережно зіскочив водій і привітно помахав рукою.

– Викликайте президента місії, скажіть, що Євангелії привезли.

Чергова однією рукою відкривала ворота, а іншою набирала номер телефону. Через лічені хвилини повинні приїхати браття розвантажувати дорогоцінний вантаж. А поки що звичайне для всіх справжніх християн знайомство. Водія звали Олександр, він з Санкт-Петербурга, християнин, і ще багато деталей, з яких власне і починається той невидимий зв’язок, що з’єднує всіх, хто полюбив Господа. Йому було далеко за сорок, середнього зросту, рухливий і видно, що не з слабких. Одне лише не єдналось й заважало. Важко було не помітити, що водій кульгає на одну ногу. Але це ніскільки не позначалося на його поведінці, навпаки, викликало не почуття жалю, а благоговіння перед цією загадкою його долі. І якби не природня жіноча цікавість, на цьому можна було б поставити крапку. Але поки з особливою енергією йшла праця місії «Гедеонові браття», не дивлячись на незручність моменту, у повітрі все-таки зависло питання: «А що з ногою?» Відповідь і за змістом, і за формою збентежила: «Та я Д.В.Р.» Сказано це було так буденно, ніби йшлось про речі, всім зрозумілі, і розмова потекла далі. «Д.В.Р. – що це? – роздумувала чергова, – Афганістан? Так абрівіатура не співпадає. Чечня? Та ні, щось тут не так». І ніяковіючи та вибачаючись, ще питання: «Саша, а що таке Д.В.Р.?» Посміхнувшись, водій відповів: «Так это дети верующих родителей. «Пока» не прогремит, не слышим». І чомусь зовсім відпало бажання розпитувати що, чого і як. Можливо, і той самий Афган чи автомобільна катастрофа. Яка різниця. Головне, по молитвам батьків, Бог, як тільки міг, ніжно втрутився в цю долю, і навернулася душа до Правди.

Стихли голоси на церковному подвір’ї. Олександр, відмовившись заночувати, повів свій автомобіль далекими таврійськими шляхами, а я, почувши цю невигадану історію, глибоко задумався. Скільки таких Д.В.Р. проживають тут, на півдні України? Колись залишивши свої села і церкви, у пошуках кращого життя, приїхали вони сюди. А тут віруючих не було, і як не намагалися люди триматись, але без спілкування, без богослужінь згасали вони один за одним, як вуглинки, що ненароком випали з піддувайла. А далі і не смерть, і не життя. Праця, дім, сім’я, турботи... І лише деколи озветься серце і нагадає про Правду, яка була найдорожчим скарбом юності, про Ісуса, який щедро виливав благодать Святого Духа на тих гарячих молитвах, про водне хрещення і святі слова «Вірую. Обіцяю». Ночами, щоб не бачили діти і онуки, подушка старанно вбирала гіркі старечі сльози. І здається, що подих смерті чутніший від ходи старенького годинника на стіні.

Але Слово Вічного Бога сьогодні, через ці рядки, лунає і в цьому домі: «Наверніться, діти – відступники, говорить Господь!» Небесний Отець і сьогодні любить тебе. І як Добрий Пастир, ще один раз, можливо останній, пішов шукати овечку, що заблукала. Подай свій голос, обізвись, і стомлене твоє серце знайде спочинок, який довго шукало.

«Чи жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс. 49:15)


Василь Кравчук


Газета «Християнин» 03(17)2005


© 2008-2020