Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Проповідувати полоненим визволення (Служіння)

Інспектор ДАЇ, різко вийшовши з легкового автомобіля, що так невинно розташувався на обочині дороги, показує жезлом в мою сторону. Зупиняюсь. Поки руки дістають документи, миттєво перебираю все, що зв’язане з перехрестям, яке щойно проїхав. Пішоходів не було, обмеження швидкості в 40 кілометрів на знаменитому веселівсько-козачанському «п’ятачку» дотримався. Цікаво, що ж іще?


– Сержант патрульно-постової служби (такий-то), – як завжди, професійно нерозбірливо представляється інспектор.

З прихованою тривогою подаю документи.

– Ви порушили правила зупинки.

– Пане сержант я не зупинявся, ви помиляєтесь.

Довга пауза наче амортизатор згасила незручність моменту.

– Куди шлях тримаєте? – повертаючи документи примиряється міліціонер.

– В тюрму, – машинально відповідаю, концентруючи свою увагу на почутті полегкості, що наповнило груди.

– ???

I тільки побачивши здивоване обличчя співбесідника, зрозумів, чому так раптово обірвався наш діалог.

– В тюрму? Що, здаватись? – ледь знайшовся сержант.

– Та ні, на євангелізацію, – відповідаю ледь стримуючи сміх. – Нас запросили, щоб розповісти в’язням про Бога, та й не тільки їм.

Побажавши щасливої дороги, інспектор ДАЇ попрямував до свого авто, несучи в собі відомі лише йому та Всезнаючому Богу роздуми.

Полегшено зітхнувши, завівся двигун моїх стареньких «Жигулів». По давній звичці коротко молюсь за спасіння душі мого нового знайомого.

Заправляюсь пальним у Шиловій Балці. Тягинка, Дар’ївка. Декілька кілометрів – і відома багатьом жителям області Білозерська виправна колонія загального режиму №105. Саме тут, зі співочою братерською групою херсонської церкви Християн віри євангельської п’ятидесятників ми і домовилися зустрітись. А ось і вони. Потиск рук. Спішимо в адміністрацію оформляти документи. Піднімаємося на другий поверх. Приємні обличчя, буденна обстановка. Важко усвідомлюється, що це для нас все, що пов’язане з в’язницею – тривожне і таємниче, а для цих людей – просто робота. Чекаємо на вулиці, мороз більше 10 С°. Оглядаю високі стіни, колючий дріт. Як жаль, що гріх ввійшов у світ, скільки навколо страждань... Думки перериває начальник ВТК по соціальній роботі. Йдемо до прохідної. По дорозі дізнаюсь, що контингент тюрми – молодь, що в основному перший раз здійснила правопорушення. Двері, ще одні, ще... Ніби стальні щелепи відкриваються і закриваються по мірі їх проходження. Коридор. Наші розгублені невмілі жарти гаснуть під поглядом пильних жіночих очей, що уважно розглядають відповідність наших облич і фотографій на документах. Знову невдоволений скрегіт дверей і ми на території тюрми. Пастор херсонської церкви ХВЄП Сергій Васильович Анікеєнко підвозить на мікроавтобусі апаратуру. Заносимо її у величезний холодний зал, який наповнюється слухачами, такими схожими один на одного і одягом і лицем.

14.00. Пора. Ведучий (Віктор Марухін, диякон церкви ХВЄП м. Херсона і обласний євангеліст) вітається з присутніми, поздоровляє всіх з Різдвом Христовим, пояснює ціль нашого візиту, запрошує до молитви. Всі встають, знімають шапки, і у небо лине молитва до Того, Хто може дати мир і спокій людському серцю. Залунали чудові пісні, полилися правдиві слова Вічного Євангелія. Вдивляюся в молоді схудлі обличчя. По неписаному статуту тюрми плакати «не положено», бо це ознака слабкості. Але як ти їх втримаєш, ті непрохані сльози, коли плаче стомлена душа?

На підвищення виходить Олег Кошуба, поет, композитор, співак – все в одній особі. Декілька пісень у його виконанні, а потім свідоцтво, що примусило і мене забути, де я знаходжусь...

Непросте дитинство, юність, безбожне гріховне життя, і, як результат, – 10 років позбавлення волі. Лідер серед бунтарів зони, бійки, п’янки, карцери, навіть бажання піти із життя. І так аж до зустрічі з віруючими людьми, що приїхали в тюрму розповідати про Бога. Прийшов, послухав, посміявся. Але Слово Боже подібно молоту розбило його холодне серце. Покаяння, повна віддача Богу. Дострокове звільнення. Водне хрещення в одній з євангельських церков Миколаївської області. Згодом одруження, християнська сім’я, шість синів та одна, як каже Олег, «лапочка-дочка». Служіння Богу. Нові почуття, нові пісні! Та що там, – у Бозі все нове. Дивний Ти, Господь, Слава Тобі! Ще пісні, завершальний заклик до покаяння і остання молитва. Все. Змотуються шнури, розходяться слухачі. Чи залишилось щось у їхніх серцях? Ми зрозуміли ці молоді люди, що лише Бог – джерело щастя, добра, миру – всього прекрасного! Хтось кинув фразу, яка довго не розтавала як в цьому холодному залі, так і в моєму серці: «Якби ми раніше почули про Бога, ми б тут не були».

В коридорі до нас підійшов високий, зовсім молодий хлопець, заявив, що бажає покаятись у своїх гріхах перед Богом. Прошу брата Олега поговорити з ким, а потім разом звершуємо молитву Коротке наставлення нашому ще одному брату, якого, до речі, теж звати Олегом. Випадковість? Не думаю. Благослови тебе Господь, Олег, на нове життя. Життя з Богом!

Зворотній шлях. Все ті ж двері-щелепи, і, як сказав один з молодих братів чи то серйозно, чи жартома; «Ось вона, свобода». І, здається, по особливому розумієш ціну і цій земній свободі і тій, що подарував Вічний Бог усім людям землі у Своєму Розп’ятому Сині, свободі від гріха.

Фотографуємося на згадку Бажаємо один одному і нашим проводжатим благословіння і добра. Пора додому.

Промиготів огорожею дар’ївський міст через річку Інгул, курс на Нову Каховку. В автомобілі один, ніхто не заважає зробити аналіз побаченого. Пригадалась розповідь мого друга і брата Іллі Буджуги з Чернівецької області. В глибині Росії вони одного разу мали подібне богослужіння в тюрмі посиленого режиму. В порівнянні з нею згадана дар’ївська, немов дім відпочинку. Брат Ілля проповідував, що людина повинна покаятись в своїх гріхах, прийняти водне хрещення, і вірно служити Богу до кінця своїх днів. Раптом один із слухачів грубо перервав його:

– Слухай, проповідник, що ти тут нам говориш про хрещення, про покаяння, ми це все давно знаємо. Я ще з малечку хрещений християнин. Ось, подивись.

І в доказ з-за пазухи дістається металевий хрестик.

– О, я дуже радий, що зустрів у цій тюрмі християнина, та ще й охрещеного, – вигукнув проповідник. – Слава Богу! Тільки скажи мені одне, християнин: чому ти тут?

– Та я... – розгубився той, – та я убив двох людей!?...

Скільки в тюрмі і на волі обманутих людей, які під колискові пісні ворога душі – диявола – заснули і не помічають, що спасіння поруч, лише пробудись і відкрий очі. Бо через Біблію, навіть через цю газету говорить Ісус Христос, Той, Кого Бог помазав «проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування». (Луки 4:18-19).


Н. Каховка – Дар’ївка – Н. Каховка.

Грудень 2002 р.

Пастор Василь КРАВЧУК


Газета «Християнин» 01(10)2003


© 2008-2020