Спогади... (Вірш)
Де луки простяглися, мов вид у панораму, Де явір на вітру зашелестів і стих. Розкинулась Десна з крутими берегами, В убранні тихих верб, барвисто золотих.
Ми йшли, не спішучи, травою шелестіли, В оточенні убрань зеленої краси. Із тих тобі хвилин за серцем притаїлись, Червоні хусточка і дві мої коси.
Веселі й молоді ми йшли тоді в зібрання, Лунав псалмів – пісень чудовий переспів. І першим чистим, лагідним коханням, Наш люблячий Господь обох благословив.
В зеленому гаю над чистою Десною, У зібранні святих, у людства на виду, В молитві і сльозах ми каялись з тобою, Молили Бога, щоб одвів від нас біду.
Ісус нас розлучив назавжди із журбою, Ісус за нас помер, для нас же і воскрес. На березі Десни хрестили нас з тобою, І наше «Вірую» тоді летіло до небес.
І як вінчали нас – ніколи не забуду, Бо храму не було, а був таємний страх. До гаю звідусіль все сходилися люди, До господа ішли і каялись в гріхах.
Пройшло багато літ, щасливі ми з тобою, І дім молитви є, і церква, і сім’я. А ми до гаю йдем, де хусточка з каймою, Що явору колись подарувала я.
О, Боже дорогий, Великий і Всесильний, Хвалу прийми від нас, прийдешніх поколінь, За те, що живемо щасливо, мудро, вільно, За віру і любов, за прощення. Амінь!
Газета «Християнин» 01(19)2006
|