Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Життя, подароване Богом (Свідоцтво. Валентина Котяш)

«Бо Ти вчинив нирки мої. Ти виткав мене в утробі матері моєї – прославлю Тебе, що я дивно утворений! І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було...» (Пс. 138:13-16). В якій поетичній формі описує нам Біблія момент зачаття плоду. Якщо дійсно вдуматися в кожне це слово, то розумом відчуєш велич Божу, а по тілу розноситься якесь приємне тепло, щось таке ніжне, рідне, дороге твоєму серцю... Що ж це? Це зародження нового життя.


Своє свідоцтво хочу розпочати словами Господа: «Бо ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої – то не ваші дороги, говорить Господь». (Іс. 55:8) І це дійсно так, слава Йому за це!

У кожного християнина в житті є такі моменти, переживання, які, мабуть, ніколи не зітруться з пам’яті. Йдучи земним шляхом, ми проходимо через випробування. Переживши деякі з них, ми взмозі зрозуміти того, хто також проходить долиною випробувань, чимось допомогти, підтримати, помолитися разом.

Свідчення Ірини Оксенчук («Християнин» №1 (12) 2004 р.) мені знову нагадало 1995 рік.

Січень. Різдво Христове. Це було для мене перше справжнє свято, коли я всім своїм розумом та серцем зрозуміла, що дійсно народився Христос. Прийшовши з зібрання (в той час ми жили в м.Кузнецовськ, Ровенської обл.) Ми з чоловіком ще довго розмовляли про Сина Божого, про Його народження в наших серцях, адже воно відбулося всього 2 місяці тому. Раділи і тішились, і дякували за Його велику милість, любов, за великий дар спасіння. І після вечірньої молитви мій чоловік, Віктор, відчув, що Господь йому хоче щось сказати. Після молитви наодинці з Богом, відкрив він Писання, і його погляд зупинився на віршу: «... то перш, ніж зійшлися вони, виявилось, що вона має в утробі від Духа Святого» (Мтф. 1:18). Коли чоловік розповів мені про це слово від Господа, ми не відразу, лише через деякий час, зрозуміли його.

Ми мали вже доньку, якій було 1 рік. Вона народилася через кесарів розтин, операція пройшла з ускладненням, тому лікарі заборонили мені народжувати дітей. Та після того вечора в моєму організмі почали відбуватися зміни, які, як правило, супроводжують вагітність. Коли я звернулась до лікарів, то вони підтвердили це. І розпочалося те, що багатьом сестрам дуже знайоме: вмовляння на аборт, залякування й тому подібне.

Любі чоловіки, допоможіть дружинам пройти цей непростий період. Утіште їх обітницями Слова Божого, дайте їм зрозуміти, що вони не самі борються за життя крихіток, а покладають надію на Господа. Є Той, Хто підтримає, утішить і захистить.

Відмовившись від пропозиції лікарів, ми почали кликати до Господа. Ми мали в Ньому потребу, і через пророка Божого було сказано, щоб ми вірили та уповали на Господа.

Минав час. На сьомому місяці вагітності я прийняла водне хрещення. У той період лікарі запропонували лягти в лікарню та зробити операцію, мотивуючи це тим, що в останні місяці я не зможу виносити дитину. Але ми розуміли, що той, хто надіється на Господа, посоромлений не буде. Лягати в лікарню я відмовилася, сказавши, що я сама прийду народжувати.

«Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: «Час родитись і час помирати...» (Ек. 3:1-2). Прийшов і мені час народжувати. Ми з чоловіком помолились, заспівали псалом і поїхали до пологового будинку. Подальші події згадувати не просто. Визвали терміново лікаря. При обстеженні повстало питання чиє рятувати життя – матері чи дитини? Звичайно, нам було нелегко. Підписавши всі належні папери, ми віддали все в Божі руки, але губити дитину не дали згоди. На слідуючий день, коли прослухували серцебиття дитини, сказали, що воно не б’ється, тому потрібна термінова операція. А перед нею мене «відвідало» чимало персоналу, щоб підтвердити для себе ту думку, що віруючі приносять в жертву дітей. Наскільки диявол затуманив людський розум, що вбивство дитини під час аборту вважається нормальним, а коли людина бореться за життя дитини, хоче його зберегти, це вважається фанатизмом, жертвоприношенням.

Скільки в мені за той короткий час пройшло переживань знає один Господь. Але коли на операційному столі мені розвели руки, я ніби прокинулась, тверезо розуміючи всі ці події. В ті незабутні хвилини згадався розп’ятий Христос. Я відчула таку любов, з якою ніякі інші почуття не можуть зрівнятися.

Коли принесли лоток для мертвої дитини, то поглянувши на нього, я з усією своєю біллю звернулася до Бога, просячи дати життя моїй маленькій дитині. І якщо для цього потрібно забрати моє життя, я була згідна його віддати. Напам’ять завчений вірш, з Євангелія від Івана 3:16, став для мене найдорогоціннішим над усе.

Коли я прокинулась від наркозу і побачила біля себе санітарку, мене цікавило лише одне запитання, саме воно так і зосталось на моїх вустах не задане. Боліло все тіло, але як було боляче всередині. Я молила Господа, щоб дав мені сили почути відповідь на моє питання і прийняти її. Та лише після обіду з листа мого чоловіка я дізналась, що Бог дав нам сина, якого ми так і назвали Богдан. На сьогоднішній день ми багато чого не розуміємо, чому склалося саме так а не інакше. Але ми зрозуміли глибоко: в руках Божих давати життя, чи забирати.

Хочеться звернутися до майбутніх мам, яким дав Господь відчути в утробі зародження нового життя. Не бійтеся народжувати, які б не були обставини життя. Пам’ятайте, що Господа очі завжди над тими, хто боїться Його і бажає чинити Його волю. Вірте Йому, до кінця вірте. За все дякуйте. І нехай все ваше життя супроводжують слова: «... Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20).

А Господу нашому нехай буде віддана уся честь і хвала. Амінь.


Валентина КОТЯШ, смт Чаплинка


Газета «Християнин» 03(14)2004


© 2008-2020