Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

На 1 місці

Дуже часто в житті нам випадає можливість зробити вибір самостійно: добро чи зло, образити чи простити, відповісти злом на зло чи просто посміхнутись у відповідь на образу і т.д. Але є найважливіший вибір – земне благополуччя чи Божа справа?

2011 рік, травень. Ми з Новокаховською молоддю їздили в місто Сімферополь. Все пройшло дуже добре. Ми піднімалися в гори, насолоджувалися красою Божого творіння, співали хорові псалми для Божої слави, проводили зібрання, дивувалися красі парку і, разом з тим, провели маленьку Євангелізацію, що було зовсім не заплановано! Бог рясно нас благословив.

Це був вівторок. До Києва я збиралася їхати в неділю тому, що наступного вівторка в мене був екзамен з профілюючого предмету на 9-ту годину. Але раптом, ввечері, дзвонить мій телефон. Подзвонили мої друзі:

– Слава Богу! – радісно привітали мене.

– Слава Богу! – так само відповіла і я.

– Настю, а ти знаєш, що ми в п’ятницю їдемо до Запоріжжя, а назад аж в понеділок?!

– Ні, – сказала я, трохи зніяковівши.

До мене одразу прийшла така думка: «А як же я поїду? У мене квиток... А у вівторок екзамен... Коли ж повторювати матеріал, готуватися?» Тоді, поспішивши з рішенням, я відповіла:

– Ну... – важко здихнувши, пересилюючи себе, промовила, – я не поїду! – а в самої аж сльози на очі навертаються.

– Чого? – запитали в мене.

– У мене у вівторок екзамен, до того ж я не знаю чи є ще квитки із Запоріжжя до Києва...

– Не видумуй, – засоромили мене, – зараз ми дізнаємося про квиток і тобі зателефонуємо.

Я чекала і не знала що мені робити. Знову мені подзвонили:

– Квитки є, але ти у вівторок приїдеш до Києва тільки о 14:00.

– Так у мене ж екзамен на 09:00... – сумно відповіла я.

– Думай, – порадили мені.

Я сиділа і розмовляла з мамою про те, як шкода, що не зможу поїхати, коли раптом подзвонила моя одногрупниця і сказала:

– Привіт, Настю, хочу тобі повідомити, що екзамен перенесли на 16:00. Можеш не спішити їхати до коледжу.

– Невже?! – не чекаючи такого різкого повороту обставин, вигукнула я, і додала: – я тобі щиро вдячна за таку радісну звістку, це найкраща новина!

– На здоров’я! – відповіла мені дівчина.

– Бувай! – радісно попрощалася я.

Моїм радощам не було меж. Я одразу почала збиратися, щоб поїхати на автовокзал і придбати квитка. Було вже 16:30.

– Настю, а ти встигнеш? – запитала мама, – автовокзал наче до 17:00 працює.

– Нічого. Господь допоможе.

Я сіла в маршрутку, а вона, як навмисно, поїхала через весь мікрорайон «Сокіл». Я нервую, і навіть боюся дивитися на годинника. «Ну, – думаю, – написано: «...і все, що не чинить, – щаститься йому!» (Пс. 1:3). «Подивимось, я блаженна, чи не блаженна, встигну, чи ні». Ось, нарешті, я прибігла до каси, дивлюсь відчинено: «Значить – блаженна». Коли підійшла ближче, то побачила, що каса працює до 17:30. Купила я собі того квитка і радісно пішла на зібрання. Я дякувала Богові за Його любов і ніяк не могла збагнути, за що Він мене так любить!

П’ятниця. Ми їдемо поїздом у Запоріжжя. Субота, неділя – зібрання. Час летів, а я забула про свій екзамен. Згадала тільки перед від’їздом. От вже й понеділок. Наша молодь поїхала додому в Нову Каховку, а я лишилася в Запоріжжі до ночі. Годинник пробив 01:00. Я сіла у потяг, який прямував до Києва.

14:00 – Київ. Я приїхала одразу до коледжу. Усі мої одногрупники вже були там і повторювали матеріал, пройдений за рік. А я приїхала щойно з вокзалу і навіть не маю зошита. Мені стало якось страшно, коли уявила, як я без повторювання здаватиму екзамен. Стала трохи в стороні і помолилася: «Боже люблячий, Ти знаєш, що я протягом року все вчила, Ти знаєш, що я нічого не повторювала, бо віддалася Тобі на служіння, прости мені, де я згрішила, і допоможи здати цей іспит. Все в Твої руки святі віддаю. На Тебе покладаюся. Хай буде Твоя воля. Амінь». От вже 16:00. У першу п’ятірку я не пішла, а залишилась з усіма «відмінниками», які ледве на «3» тягнули. Стою і боюся заходити. Вийшла перша дівчина і каже:

– А ви знаєте, що можна користуватися зошитом, і тоді відповідаєш без листочка, – радісно повідомила вона, бо отримала п’ятірку.

Ось вже й моя черга, тягти нікуди. Я зайшла посміхаючись, щоб викладач не побачила, що мені страшно. Привіталася, а вона мені каже:

– Чого ти так гарно вдягнута?

– На екзамен, як на свято! – відповіла я, посміхаючись.

– А де твій зошит? – здивувалася вчителька.

– В гуртожитку, – твердо відповіла я.

– Так це добре, не буде звідки списати, – іронічно промовила викладач.

– Ну звичайно, я ж усе знаю, – спокійно відповіла їй.

Вона на мене подивилася, наче я з головою не дружу, і, витягнувши білета, сіла за парту. Коли я прочитала завдання в білеті, мені стало смішно! Адже хто не знає, як готується тісто для пельменів чи вареників?! І було ще 3 легких питання. Я сповнена енергії та радості, швидко відповіла і сиділа чекала десь з півгодини, доки до мене дійде черга. В цей час я слухала, як мої одногрупники випрошують, щоб їм поставили більшу оцінку, ніж вони заслуговують, а я раділа, що в мене є Ісус, Який вже давно поставив мені оцінку! Викладач, тим часом, все стежила за мною, чи дійсно я ні звідки не списую, а я сиділа і посміхалася їй у відповідь. Ось, нарешті, моя черга. Я так само спокійно сіла біля неї і почала відповідати на перше питання. Не встигла я розповісти перше, як вона попросила друге, третє... і... «5»!

Я радісна пішла до гуртожитку, дякуючи Господу за Його любов і допомогу, що допоміг мені вибрати не екзамен, а служіння в Запоріжжі. А Він, у свою чергу, все обернув найкращим чином, благословив і ще раз показав чудо!

Завжди я за все славлю Бога, а викладач до цього часу всім розповідає, як я впевнено і рішуче здавала іспит!

Анастасія МОСКАЛИК