Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

На 1 місці

Дуже часто в житті нам випадає можливість зробити вибір самостійно: добро чи зло, образити чи простити, відповісти злом на зло чи просто посміхнутись у відповідь на образу і т.д. Але є найважливіший вибір – земне благополуччя чи Божа справа?


2011 рік, травень. Ми з Новокаховською молоддю їздили в місто Сімферополь. Все пройшло дуже добре. Ми піднімалися в гори, насолоджувалися красою Божого творіння, співали хорові псалми для Божої слави, проводили зібрання, дивувалися красі парку і, разом з тим, провели маленьку Євангелізацію, що було зовсім не заплановано! Бог рясно нас благословив.

Це був вівторок. До Києва я збиралася їхати в неділю тому, що наступного вівторка в мене був екзамен з профілюючого предмету на 9-ту годину. Але раптом, ввечері, дзвонить мій телефон. Подзвонили мої друзі:

– Слава Богу! – радісно привітали мене.

– Слава Богу! – так само відповіла і я.

– Настю, а ти знаєш, що ми в п’ятницю їдемо до Запоріжжя, а назад аж в понеділок?!

– Ні, – сказала я, трохи зніяковівши.

До мене одразу прийшла така думка: «А як же я поїду? У мене квиток... А у вівторок екзамен... Коли ж повторювати матеріал, готуватися?» Тоді, поспішивши з рішенням, я відповіла:

– Ну... – важко здихнувши, пересилюючи себе, промовила, – я не поїду! – а в самої аж сльози на очі навертаються.

– Чого? – запитали в мене.

– У мене у вівторок екзамен, до того ж я не знаю чи є ще квитки із Запоріжжя до Києва...

– Не видумуй, – засоромили мене, – зараз ми дізнаємося про квиток і тобі зателефонуємо.

Я чекала і не знала що мені робити. Знову мені подзвонили:

– Квитки є, але ти у вівторок приїдеш до Києва тільки о 14:00.

– Так у мене ж екзамен на 09:00... – сумно відповіла я.

– Думай, – порадили мені.

Я сиділа і розмовляла з мамою про те, як шкода, що не зможу поїхати, коли раптом подзвонила моя одногрупниця і сказала:

– Привіт, Настю, хочу тобі повідомити, що екзамен перенесли на 16:00. Можеш не спішити їхати до коледжу.

– Невже?! – не чекаючи такого різкого повороту обставин, вигукнула я, і додала: – я тобі щиро вдячна за таку радісну звістку, це найкраща новина!

– На здоров’я! – відповіла мені дівчина.

– Бувай! – радісно попрощалася я.

Моїм радощам не було меж. Я одразу почала збиратися, щоб поїхати на автовокзал і придбати квитка. Було вже 16:30.

– Настю, а ти встигнеш? – запитала мама, – автовокзал наче до 17:00 працює.

– Нічого. Господь допоможе.

Я сіла в маршрутку, а вона, як навмисно, поїхала через весь мікрорайон «Сокіл». Я нервую, і навіть боюся дивитися на годинника. «Ну, – думаю, – написано: «...і все, що не чинить, – щаститься йому!» (Пс. 1:3). «Подивимось, я блаженна, чи не блаженна, встигну, чи ні». Ось, нарешті, я прибігла до каси, дивлюсь відчинено: «Значить – блаженна». Коли підійшла ближче, то побачила, що каса працює до 17:30. Купила я собі того квитка і радісно пішла на зібрання. Я дякувала Богові за Його любов і ніяк не могла збагнути, за що Він мене так любить!

П’ятниця. Ми їдемо поїздом у Запоріжжя. Субота, неділя – зібрання. Час летів, а я забула про свій екзамен. Згадала тільки перед від’їздом. От вже й понеділок. Наша молодь поїхала додому в Нову Каховку, а я лишилася в Запоріжжі до ночі. Годинник пробив 01:00. Я сіла у потяг, який прямував до Києва.

14:00 – Київ. Я приїхала одразу до коледжу. Усі мої одногрупники вже були там і повторювали матеріал, пройдений за рік. А я приїхала щойно з вокзалу і навіть не маю зошита. Мені стало якось страшно, коли уявила, як я без повторювання здаватиму екзамен. Стала трохи в стороні і помолилася: «Боже люблячий, Ти знаєш, що я протягом року все вчила, Ти знаєш, що я нічого не повторювала, бо віддалася Тобі на служіння, прости мені, де я згрішила, і допоможи здати цей іспит. Все в Твої руки святі віддаю. На Тебе покладаюся. Хай буде Твоя воля. Амінь». От вже 16:00. У першу п’ятірку я не пішла, а залишилась з усіма «відмінниками», які ледве на «3» тягнули. Стою і боюся заходити. Вийшла перша дівчина і каже:

– А ви знаєте, що можна користуватися зошитом, і тоді відповідаєш без листочка, – радісно повідомила вона, бо отримала п’ятірку.

Ось вже й моя черга, тягти нікуди. Я зайшла посміхаючись, щоб викладач не побачила, що мені страшно. Привіталася, а вона мені каже:

– Чого ти так гарно вдягнута?

– На екзамен, як на свято! – відповіла я, посміхаючись.

– А де твій зошит? – здивувалася вчителька.

– В гуртожитку, – твердо відповіла я.

– Так це добре, не буде звідки списати, – іронічно промовила викладач.

– Ну звичайно, я ж усе знаю, – спокійно відповіла їй.

Вона на мене подивилася, наче я з головою не дружу, і, витягнувши білета, сіла за парту. Коли я прочитала завдання в білеті, мені стало смішно! Адже хто не знає, як готується тісто для пельменів чи вареників?! І було ще 3 легких питання. Я сповнена енергії та радості, швидко відповіла і сиділа чекала десь з півгодини, доки до мене дійде черга. В цей час я слухала, як мої одногрупники випрошують, щоб їм поставили більшу оцінку, ніж вони заслуговують, а я раділа, що в мене є Ісус, Який вже давно поставив мені оцінку! Викладач, тим часом, все стежила за мною, чи дійсно я ні звідки не списую, а я сиділа і посміхалася їй у відповідь. Ось, нарешті, моя черга. Я так само спокійно сіла біля неї і почала відповідати на перше питання. Не встигла я розповісти перше, як вона попросила друге, третє... і... «5»!

Я радісна пішла до гуртожитку, дякуючи Господу за Його любов і допомогу, що допоміг мені вибрати не екзамен, а служіння в Запоріжжі. А Він, у свою чергу, все обернув найкращим чином, благословив і ще раз показав чудо!

Завжди я за все славлю Бога, а викладач до цього часу всім розповідає, як я впевнено і рішуче здавала іспит!


Анастасія МОСКАЛИК


Газета «Християнин» 02(46)2012


© 2008-2020