Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Книга про останній час (Закінчення. Книга «Погляд у Небо», Раїса Будник)

(Закінчення. Початок дивіться у попередньому номері)

Мовчання, будь-то з страху, будь-то з бездуховності – це теж проблема нинішнього часу. Люди більше догоджають своїм поводирям, та ще й неправдомовцям, ніж Богу, боячись впасти в їх немилість. А ті, що не витримують їхнього тиску, тікають з церкви, не бачачи ніякої перспективи, а це – найкращі умови для лжевчителів, які цього й чекають.


Усіх їх чути з середини,

Отих лукавих вчителів,

Які сукають павутину

З потоку гарних, милих слів.

Облесник хитро обіцяє

Тобі життя без сліз, шипів.

Та в Бозі легко не буває,

Бо й Сам Христос страждав й терпів.


Як докір лжепасторам, гнівно звучать слова поетеси у вірші «Отара», який концентрує на них всю увагу читача.


Через те всі вівці кволі,

Хворі і кульгаві,

Облиняли, майже голі,

В язвах, ще й плюгаві.

Ну а ті, що десь блукають?

Ти їх не шукаєш.

Їх вовки за здобич мають,

Бо сам розганяєш.


Тому поетеса пророче і з іронією говорить їм:


Мужі «благословенні»!

Поводирі сліпі

Вас поведуть в смиренні

Вклонитись звірині.

Пильнуйте, друзі, всюди,

Єднайтесь у Христі,

Зніміть з очей полуду

І будьте як святі!


Цей заклик червоною ниткою проходить через усю книгу, на якій би темі не концентрувала свою увагу сестра Раїса Будник.

Думаю, багато читачів знайомі з подіями Новокаховської п’ятидесятницької церкви по газеті «Християнин». Диявол прямо пішов у наступ, організовуючи бійки під час Богослужінь. Навіть замахнувся через суд відвоювати собі Молитовний дім. Залучена була і міліція з собаками. Як тут не пригадати замітку в «ЄГ» Ольги Гунько з м. Каховки кілька років назад про те, як служитель чув голос з неба, а голос той вчив його... виправляти Біблію! Читачі пам’ятають, чим це закінчилось: спалили Біблії і сказали: «Бога нема!» Ось як довіряти людині!

Тримаєш в руках цю дорогоцінну книгу і не хочеться розлучатися з нею. Ще і ще раз дивишся на смиренний портрет-світлину цієї простої жінки, цю посудину Божу, котру Він так щедро одарив талантом і наповнив Своєю силою, Своєю любов’ю і мудрістю, дав їй такий проникливий зір, таку незбагненну чутливість душі і таке велике, гаряче серце, що думаєш: «Який Ти дивний, Боже, Який Ти Всемогутній! Ти з нічого робиш все і руйнуєш дощенту самі величні і могутні людські твердині». Автор висловлює Господу щиру подяку за все і з поглядом у бездонне синє Небо прославляє Його в «Пісні для Господа»:


Могутній Ти, Господи, сильний,

Підвласні Тобі всі світи.

Хоч слів мало маю, хвалу я складаю,

Немає такого, як Ти!


Молитовно звертаючись до Нього і немов підсумовуючи прожите і пережите, поетеса серцем сповідується в тому, що ясно бачить сенс свого життя і ціль, до котрої іде, якою б трудною і тернистою не була ця дорога, а сенс цей – у відданому служінні Господу гострим поетичним словом.


До Тебе йду я крок за кроком,

Збиваючи ноги в путі,

Вмиваюсь сльозами і потом,

Іду в оселі святі.

Мій погляд – у синєє Небо,

В далеку й близьку височінь.

До Тебе, мій Боже, до Тебе

Спішу, любий Батьку Ти мій.


З відчуттям близькості до Бога і народжувались всі її вірші, з котрих, як будинок з цеглинок, і складалася ця чудова, неповторна книга. Про неї, її автора, треба не стільки говорити і писати, скільки слухати і читати, думати і діяти, до чого призиває кожний вірш, кожна строфа і кожний рядок. Читати інших поетів Раїса Будник не любить, щоб не втратити своєї самобутності.

Це – самородок, випестуваний Самим Богом. Збірка «Погляд у Небо» цікава різноманітністю тем, бичуванням різних недоліків християнського життя – духовних і моральних. Це вірші «Слово», «Потвора», «Перегони», «Сумнів», «Клопіт», «Чуже ярмо» та інші.

Тему пісень сестра Раїса теж не обминула, бо відчула свій поклик і в цьому виді художнього мистецтва. Хоч не великий, але цілий розділ є пісень. Вони чекають свого звучання в церковних хорах і музичних колективах, де займуть достойне місце. Багато віршів присвячено дітям – це теж сприяє цінності і популярності книги в церквах. Автор використовує всі експресивні засоби віршотворення і його форми: сатиру і гумор, сарказм і іронію... «Усе гаразд?!» – тонка іронія на нинішні церкви.

Ще не було в нашій християнській поезії такого сміливого і проникливого голосу, котрий так полонив би серце і душу, як голос Раїси Будник. Її вірші не читаєш, а ніби розмовляєш з нею, заглибившись у ті проблеми, які вона висвітлює. Ти разом з нею сумуєш і радієш, ненавидиш і любиш, співчуваєш і допомагаєш, ніяковієш і розчулюєшся серцем. Гострий зір, висока духовність, глибина мислення, широта охвату тем і їх розкриття в поєднанні з багатою палітрою поетичного слова, колоритністю і високою образністю роб­лять її вірші самостійними і довершеними творами, на яку б тему вона не писала. В одному випадку вона грізна і невмолима, сміло йде в атаку на ворога, в другому – ніжна і тендітна, немов метелик, коли бачить беззахисність жертви, але в кожному разі – точна, нічого лишнього. Це характерна риса її поезій, її розмови з читачем. Щоб зрозуміти, як ця Божа посудина може творити такі шедеври, треба уважно прочитати її вірші-сповіді, де автор розмовляє з Богом і довірливо відкриває Йому свою душу і серце, дякує за кожний прожитий день, за тяжкі випробування і бажає якнайскорішої зустрічі з Ним.


Ти кличеш, кличеш в небо голубе,

Твій рідний голос чую я душею.

Господь, мій Бог, як я люблю Тебе

І як бажаю бути там з Тобою!

(«Прости»)


Кожний рядочок хвилює нашу душу і сповнений туги по небесному Батькові і нашому Спасителю.


До Тебе іду крок за кроком,

Збиваючи ноги в путі,

Вмиваюсь сльозами і потом,

Спішу в оселі святі.

Стежина ген-ген даленіє...

О Боже, чи довго ще йти?

Сяй, віро, не вгасни, надіє,

Що стрінеш в кінці мене Ти!


Тяжко навіть коментувати її вірші, їх просто треба читати і заглиблюватись у зміст кожної строфи, а то і рядка, і відчувати себе на місці авторки, про що б вона не писала. Тоді можна краще зрозуміти її душу, її характер, її духовну силу і її неспокійне повсякденне життя борця і Божого трибуна.


То лечу, наче птаха,

То упала – встаю,

То непотріб, невдаха,

То я врівень царю.

Ти для мене – Надія,

Ти для мене – Любов!

Славлю Тебе й радію

За святу Твою кров.

(«Я дивлюся у Небо»)


Часто при написанні вірша Господь особисто приймає в цьому участь і навіть римою відповідає на поставлені поетесою питання:


Сказав Господь: «Моя дитино!

До тих Мій зір і слух прямує,

Хто кожний час, хто щохвилини

Свій крок і помисли пильнує.

Хто не пасеться на чужому,

Хто не дає спокуси брату,

Хто вірний Господу й в малому,

Не віддає за зло відплату».

(стор. 50)


Читаєш вірш за віршем і потрапляєш у самі потаємні куточки авторського серця, краще відчуваєш той біль, що стискає її груди, і ту радість, якою вона сяє.


Горить моє серце і тіло,

І сльози течуть, мов ріка.

Складають подяку несміло

Від сліз цих солоні уста.

А сльози ці любі та милі,

Бо стільки є радості в них!

Про це розказати не в силі,

Читати – не вистачить книг.

(стор. 176)


Так, тернистим шляхом ідуть християни, але ідуть з радістю, бо першим пройшов цей шлях наш Спаситель Ісус Христос, Який дає нам сили. Як вірне Його дитя, іде цим шляхом і християнська поетеса Раїса Будник.


Іду тернистим я шляхом,

Колючки, терни все кругом

Та ні на що уже я не зважаю.

Розлуки, зради, біль душі

Сплелися килимом мені,

Та я до Тебе очі піднімаю.

Спокуси, підступ, мов змія,

Вкусити хочуть, але я

Завжди Твою правицю відчуваю.


Як болить і томиться її серце, коли вона бачить, що твориться нині в церквах; як вони впали; як їх у полон взяли чванливі, бездуховні люди і роблять з ними що хочуть; яка духовна сліпота на кожному кроці і байдужість! Все це і примушує її кричати на повний голос, мужньо і відважно наступати на зло, мобілізувати всі духовні сили, щоб кожний вірш «стріляв» без промаху, влучно, і діяв у серці, а писати так може тільки серце полум’яне, любляче, сповнене Божої благодаті. На моє питання: як їй вдається писати такі вірші, що кожний б’є в «десятку», сестра Рая відповіла:

– Я не помічаю, як їх пишу, пише серце, Дух...

Хтось може подумати, що поетеса бачить тільки недоліки, лише темні боки церковного життя. Це не так. Сатирик бачить те, чого інші побачити не можуть, а якщо і бачать, то не підуть у смертельну схватку з ним – не вистачить сміливості, майстерності і поетичного, безкомпромісного героїзму. Поетеса бачить своє покликання і свою відповідальність перед теперішнім часом. Її задача – будити Божий народ, який заснув, піднімати його, призивати до пильнування, бути насторожі. Своє покликання вона висловлює так:


Тепер я на стежині,

Як воїн на сторожі.

Твоя раба я нині,

Бо спас мене Ти, Боже!


Поетичний дар сестра Раїса використовує на всю потужність, воюючи словом, немов зброєю, котрим так вправно володіє, добре розуміючи, що темні сили об’єднаним фронтом повстануть проти неї, щоб заглушити її голос, і вже чути оскаженілі крики її противників. Та це її не лякає. Навпаки – придає їй ще більше сил, тому що характер такий у Божих дітей – солдат Господнього війська. Вони готові перенести всі поневіряння, всі утиски, а з дороги Божої не звернуть. Цьому вчить і поетесу, і всіх нас багатовікова історія християнства.

Хочеться так показати книгу про останній час і так розказати про її автора, щоб навіть той, хто не матиме можливості прочитати цей воістину шедевр останніх років (вона видана накладом усього 500 примірників), мав найповнішу про неї уяву. Тому і не вважаю, що зловжив цитуванням найяскравіших віршів з цієї об’ємної, в 250 сторінок, книги і якнайповніше познайомив читача з тим, хто так талановито написав свою першу збірку поезій.

Ми щасливі і вдячні Господу, що дав усім християнам поетесу останнього часу – часу приходу Христа за Церквою, довіривши їй особливе завдання на передньому краї боротьби з силами пекла за вічне, справедливе і святе Христове діло.


Антон Степанович Литвинчук, член Національної спілки журналістів.


Газета «Християнин» 03(47)2012


© 2008-2020