Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Книга про останній час (Початок. Книга «Погляд у Небо», Раїса Будник)

У християнському поетичному світі сталася велика подія – він поповнився надзвичайно цікавою книгою невідомого до цих пір, але так сміливо заявившого про себе автора з Тернопільської п’ятидесятницької церкви – Раїси Будник. Книга називається «Погляд у Небо». Той, кому вона вже потрапила в руки і встиг прочитати хоч декілька віршів, ще довго не випустить її, насолоджуючись сміливістю і глибиною думок, шириною і гостротою погляду, пов­нотою висвітлення церковних проблем з євангельським їх баченням і високою духовністю, щоб щось порадити чи запропонувати. Це, мабуть, найголовніше в книзі і її творця, сповненого Духом Святим.

Автор з біллю в серці переживає за те, що робиться нині в церквах, і так полонить нас гарячою любов’ю, високими почуттями і майстерним словом, що разом з ним переживаємо і ми, бачачи ці проблеми і в своїх церквах.

Вітер робить, що хоче, із листям осіннім.

Ми буваєм, як листя, в руках сатани.

Християнський наш світ у великім падінні,

Бо в отари проникли вовки-хижаки.

Замінили оскал на усмішку єлейну,

Хижий погляд очей – на смиренний, в сльозах,

Під овечим руном скрили сутність пекельну

І підступні бої вже ведуть у церквах.

І ставиться проблемне питання:

О скажи, Дух Святий, як же їх розпізнати?

А відповідь уже в наступній строфі:

«Той, хто мудрий, – вовків по плодах розпізнає».

Це і ті, що не виконують Господнього Великого доручення євангелізувати світ, а тільки моляться кожну неділю: «Пошлі пробуждєніє!», ніби Він його не послав разом з Духом Святим (щоб виправдовувати себе і перекласти провину на Бога); це і погоня за грішми, що затуманила їх розум і вбила залишок віри; це і пошуки особистої слави, щоб поставити на перше місце не Бога, а себе... Цей перелік можна продовжити.

Я приведу всього один приклад у підтвердження своїх слів. Декілька років назад приїжджала до нас євангелізаційна група. В селі Попівка, де мене ще пам’ятають старші за віком, бо я там в молодості пас корів, покаялось сорок чоловік, включаючи і художню самодіяльність.

– Готова церква з хором! – не приховуючи почуттів, вигукнув брат Віктор, коли я перерахував людей ще раз.

– Може, так дружно відгукнулись, що ви тут як свій?.. – пожартував він, бо поручив призивну проповідь виголосити мені.

– Жатва своєчасна. Поле дозріло, – на його жарт відповів я.

Людей запросили зайти в клуб (бо євангелізація проходила перед цим будинком). Зайшов служитель, на правах старшого взяв слово і довго щось незрозуміле всім говорив, а закінчив несподіваним:

– У найближчі дні ми зустрінемось. До побачення!

– Треба день назначити і час!.. – кажу йому в надії на те, що він поправить свої слова, бо, думав я, забув про це сказати. А я відносно клубу для служінь договорився, та ще й безкоштовно проводити їх:

– Я на себе беру це! – сказав і сів в авто.

Люди розійшлися. І до цих пір все так і залишилось... Бо треба було працювати! Треба було багато разів ще їздити сюди. А, може (і більше всього), – не тільки це...

Чому я довго зупинився на вірші сестри Раїси «Християни»? Скажу коротко: тому, щоб показати, що кожний інший вірш наводить християнського читача на глибокі роздуми і переживання. Це говорить про талант поетеси, даний їй, як Божий дар. Чи то вірш «Цигани», чи «Отара», чи «Лукавство», чи «Важливе повідомлення», чи «Останні часи благодатні», чи кожний інший, що заставляє колотитися серце, хватати в руки Слово Боже і потім довго в сльозах молитися.

Цінним у самобутньої, ні в чому не схожої на інших поетеси є те, що один вірш нерідко є продовженням іншого, особливо коли вона говорить про служителів, проповідників, від котрих найбільше залежить духовність церков.

До нас цілком таємно проникнув фарисей,

На вигляд дуже скромний, уста, як той єлей.

Та знаємо ми добре, чого проник сюди:

Щоби словами й ділом нам наробить біди.

А, може, тут, у церкві, він діє не один,

Бо часто у служінні нам «забивають клин»?

І вже зовсім в іншому стилі продовжує:

В кожній справі, ми знаєм, один – то не воїн,

Він подібних до себе собі підшукав,

Й тим, хто добре лукаві науки освоїв,

Із овчини всім мантію радо давав.

Ця строфа із попереднього вірша конкретизує поставлене питання і дає на нього повну відповідь. І цей «хор» уже гучно «співає» в «Циганах»:

Вони, як ті цигани:

На проповідь стають,

Сповняються обманом

І всім брехню несуть.

Фарисейство, лицемірство часто порівнюється з нечистою силою, диявольськими уловками, щоб розкрити глибинну сутність цієї пагуби (вірш-роздум «Останні часи...»):

Губитель душ людських нічим не гребує:

Він білить все темне, брехливе, брудне.

А світле і чисте у чорне фарбує,

І це розпізнати для нас затрудне.

А у вірші «Пес» висловлює цікаву думку про те, як вони «на всі випадки зсукали з Слова грізні батоги»:

І шмагають брата свого,

Що не хоче «тихо буть».

Що їм до Творця Живого?

Хай за лідерами йдуть!

Тут не жалують нікого,

Хто стає на їх шляху,

Й служать людям більш, ніж Богу,

І сприяють злу й гріху.

Як тут знову не пригадати нашу церкву?! За шістдесят років її існування, в тому числі двадцять років при незалежній Україні, вона повинна вирости в десятки разів! А вона не росте: ні кількісно, ні духовно. Не проводяться літами водні хрещення, а в Молитовному будинку, за його п’ятнадцятирічне існування, – ні одного святкового Богослужіння: ні на Трійцю, ні в Різдво, ні на Великдень. І ось відповідь поетеси на ці болючі питання:

Та думають всі, що часи ці – чудові:

Немає гоніння, нестачі у Слові;

Що ворог заснув, навіть зник, нам здається.

А він нам у вічі нахабно сміється!

Що ж робити? Де вихід з цього становища? Автор дає відповідь, що радить Бог і Його Слово:

Таких вчителів й на поріг не пускати!

А нас намагаються з ними єднати.

Марно звинувачувати когось: винні самі, наша мертва віра:

А що ж наша віра? Вона омертвіла,

Бо є лиш словами, без дії, без діла.

Нещодавно я прочитав книжку про лицемірство «Вовк серед овець» і ще раз переконався, наскільки права сестра Раїса Будник, що бачить цю проблему в нинішніх церквах як найболючішу і найпоширенішу і з тремтінням серця висвітлює її в своїх талановитих, проникливих віршах. Поетеса показує засоби, методи і форми роботи вбивців душ і духовності в церквах, і цим книга набуває ще більшої цінності і актуальності. Показовий в цьому є вірш «Не осуди!»:

«Роби що хочеш!» – змій волає.

«Спиніться, люди!» – хтось кричить.

«Ти судиш?!» – ворог підкидає.

А люд? А Божий люд мовчить.

Хто розібратися з них зможе,

Де докір, а де осуд злий?

Так ворог сплів своє і Боже,

Що розбереться лиш святий.

Служителі сатани вістря своєї боротьби направляють не лише на гальмування росту церков, а й на їх розвал, використовуючи зневірення людей і їх переслідування.

Христос прийде скоро. А зараз йде битва

Щодень, щохвилини за наші серця,

І битва жорстока, запекла, смертельна

За Бога, за віру, за вічне життя.

Пастирів, що руйнують церкви, автор у вірші «Руїна» застерігає:

О, роде ти зміїний!

Вже на порозі час,

Коли за всі руїни

Господь спитає вас.

Читач не може не звернути уваги і на маленький вірш «Християнська сплячка» – сплячка і в духовному сенсі, і в тілесному. Це – велика проблема в церквах останнього часу: люди забули про пильнування, а лев голодний – в засаді, тільки й чекає найкращого моменту, щоб напасти на свою жертву. Він не йде в середину отари, не переодягається, а діє ззовні.

Сплять міцно християни,

Їм серце й дух зціпило...

Поборені лжеснами

Стають напівживими.

Не бачать і не чують,

Їх водять, де захочуть,

Злі недруги грабують

Й ножа на душу точать.

Показове одне із недавніх наших служінь. Брат за кафедрою каже: «Я проповідую, а ви спите. Та ще й прийшло вас, як у школі учнів у погану погоду...»

– Треба проповідувати так, щоб не спали – каже один брат.

Що таке проповідь? Це – полум’яна публічна промова в силі Святого Духа. А якщо полум’я немає, а лише переказ епізодів і історій зі Старого Заповіту, та ще переказ невмілий – людей тягне на сон, як би з ним вони не боролись. Що ж тут можна говорити про пильнування духовне? Темі духовної сплячки поетеса присвятила чудовий вірш «Пробудись!»

Чому заснула, Церкво Божа?

Вже близько твій Господар-Пан.

Куди поділася сторожа?

Йдуть вільно недруги в твій стан.

Якщо ти, Церкво, є Христова,

Чому збайдужіла і спиш,

Ще й відвертаєшся від Слова?

Тебе руйнують – ти ж мовчиш.

(Далі буде)