Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2021 год<<

Будь зразком

Якось мені довелось на роботі займатись вимірюванням однієї з механічних властивостей матеріалів, яка називається твердість. На перший погляд, все ніби просто: є прилад, є інструкція до його використання. Точність такого приладу перевіряється за допомогою еталонів (металева плитка з наперед відомим значенням твердості). Під час проведення цих робіт у мене виникли такі питання: наскільки точні мої еталони, яка їхня точність, чи є більш точні? В процесі опрацювання даної проблематики довелось вияснити, що для твердості, як і для інших вимірюваних величин, існує, можна сказати, своя ієрархія точності.


Приведу простіший приклад. Всім відомий такий прилад, яким найчастіше користується прекрасна половина людства, як ваги. Напевно кожен стикався з такою ситуацією, коли вага тіла чи якогось товару в один і той же момент часу на різних вагах – різна. Теж саме може відбуватися навіть при зміні їхнього положення на підлозі чи столі. Ще з шкільних спостережень встановлено, що довжина двадцяти сантиметрів на різних лінійках – різна. Чому так?

Перепоною в розвитку торгівлі та інших сфер відносин між окремими людьми чи народами була неоднаковість мір ваги, довжини, об’єму, хімічного складу сплавів дорогоцінних металів та ін. Тому в сучасному світі створена ціла наука – метрологія, що вивчає вимірювання, методи і засоби забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної точності.

Повертаючись до вимірювання ваги, слід зазначити, що кілограм – це одиниця маси, яка дорівнює масі міжнародного прототипу кілограма. Таке визначення затвердила Генеральна конференція з мір та ваг у 1901 році. Однак історія кілограма почалася набагато раніше.

Кілограм як одиницю вимірювання маси запропонували після Великої французької революції (1789-1799) з метою впорядкування системи одиниць із застосуванням десяткової системи. 7 квітня 1795 року з’явилася нова одиниця – грам (абсолютна вага обсягу води, що дорівнює кубу однієї сотої частки метра при температурі плавлення льоду). Враховуючи те, що еталон у вигляді певної кількості води був ненадійним, виникла проблема його практичної реалізації. Внаслідок цього було виготовлено тимчасовий металевий еталон вагою в 1000 грамів.

Пізніше французький хімік Луї Лефевр-Жино й італійський натураліст Джованні Фабброні дійшли висновку, що найбільш точне визначення маси буде не при температурі плавлення льоду (нуль градусів за Цельсієм), а за температури, коли густина води найвища (+4 градуси за Цельсієм). 1799 року був виготовлений платиновий еталон, маса якого відповідала масі літра води при температурі +4 градуси. Цей кілограм отримав назву кілограма архіву і був еталоном протягом наступних 90 років.

У 1875 році 17 країн світу підписали Метричну конвенцію, яка дала старт створенню міжнародної системи одиниць. Після чого було виготовлено новий Міжнародний прототип кілограма. Міжнародний прототип – це чотирьох сантиметровий циліндр, який складається на 90% із платини і на 10% з іридію. Його було виготовлено в Лондоні. У 1889 році прототип було затверджено Генеральною конференцією з мір та ваг, який наразі зберігається в Міжнародному бюро мір і ваг в околиці Парижа.

Крім власне прототипу, у Франції зберігаються ще шість його копій, а також ще десять робочих копій для звичайного калібрування і дві для спеціального використання. Понад сто прототипів цього еталону також зберігаються в інших країнах як національні прототипи.

До сьогодні кілограм був останнім еталоном, який було прив’язано до матеріального носія. Але фізичні об’єкти, навіть перебуваючи в стерильних умовах, можуть втрачати атоми (фактично випаровуватися) або, навпаки, вбирати молекули з довколишнього повітря. Крім цього, ідеально точний кілограмовий циліндр все одно припадає пилом і брудом. А при чищенні циліндра частинки сплаву стираються, і еталонний кілограм втрачає свою вагу. Відзначається, що за минуле сторіччя маса еталона змінилася на кілька десятків мікрограмів.

Прилади для вимірювання будь-якої фізичної величини завжди порівнюються з еталонами – більш точними приладами або засобами. Еталони мають чітку підпорядкованість по класу точності. Найчастіше їхня ієрархія влаштована так. Звичайний працівник, який користується певним вимірювальним приладом перевіряє його за допомогою «робочого» еталона, що знаходиться безпосередньо у нього під рукою. Робочий еталон порівнюється хоча б раз на рік із лабораторним еталоном у відповідному структурному підрозділі підприємства чи організації. Той у свою чергу звіряється з еталоном метрологічної служби. Останній повіряють з «найточнішим» еталоном – державним або національним первинним еталоном. Національні еталони різних держав також звіряються між собою на спеціальних міжнародних метрологічних конференціях.

Для чого це все в газеті християнського спрямування? Як не дивно, але основи метрології зустрічаються і на сторінках Біблії: «Не будете чинити кривди в суді, у мірі, у вазі та в мірі рідини. Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна, гін вірний буде в вас...» (Лев. 19:35-36), «Обманливі шальки огида для Господа, а повна вага це Його уподоба» (Пр. 11:1). Проте, читаючи Біблію, можна помітити, наскільки Бог вибагливий до точності не лише звичайних земних мір ваги, об’єму чи інших фізичних величин.

Сучасний світ наряду з глобалізацією та уніфікацією економічної сторони життя людини пропагує всіма засобами її тілесну, духовну, емоційну індивідуальність. Дивлячись на історію людства з позиції Біблії, можна прослідкувати деяку періодичність у стосунках людини й Бога. З перших розділів книги Буття ми спостерігаємо чудову історію двох людей, завданням яких було просто насолоджуватись життям і при цьому виконувати декілька Божих прохань. Проте вони не були позбавлені права вибору, чим пізніше і скористались, зробивши надовго прірву між Богом та вершиною Його творіння.

Хоча Адам і Єва так необережно відкинули проявлену до них любов та турботу, Бог не полишав надії віднайти таку людину, яка була б Йому вірна. Енох, Ной та інші, імена яких ми не знайдемо на сторінках Біблії, і, нарешті, Авраам – людина, що догодила Богу настільки, що Він захотів мати справу не тільки з ним одним, а й з його нащадками – цілим народом. І ось величезна родина Авраама прийшла з Єгипту до гори Сінай. На цьому короткому шляху Бог показав Себе зі Своєї сторони не тільки як всемогутнього заступника, люблячого батька, але й серйозного керівника. Там на горі Бог підписав свого роду договір з ізраїльським народом, текст якого виклав у Законі Мойсея. Через уста Мойсея, Ісуса Навина та багатьох інших наставників ізраїльського народу Бог закликав їх із великою точністю виконувати Його Закон: «І ви будете дуже сильні, щоб виконувати й чинити все, написане в книзі Закону Мойсеєвого, щоб не відхилятися від нього ані праворуч, ані ліворуч...» (Іс. Нав. 23:6), «І будеш пильнувати виконувати їх, як наказав вам Господь, Бог ваш, не збочите ні праворуч, ні ліворуч» (Повт. 5:32). Бог очікував відповідної реакції на Свою любов та благословіння з їхньої сторони, а отримав циклічне відступництво, зраду, зневагу. Проходили століття, і в певний момент Боже довготерпіння закінчилось, договір розірваний, і людство залишилось віч-на-віч зі своїми проблемами.

Та недовго Бог із болем спостерігав за муками тонучої в гріхах людини. На початку нашої ери відбулась знаменна подія, що назавжди кардинально змінила суть їхніх стосунків. Бог віддав на землю найдорожче, що мав – Свого Сина, і відтепер не тільки вибраний народ мав право на особисті стосунки з Творцем Всесвіту, а й кожна людина.

У ланцюзі цих знаменних епох та постатей прослідковується єдине одвічне Боже бажання: мати справу з людьми, які всім серцем будуть Йому віддані та в точності виконуватимуть всі Його бажання.

У кожній справі слід розрізняти теорію і практику. Як і при здобутті освіти в навчальних закладах чи опануванні професійних навичок на роботі теорія, по суті, є накопиченням певних знань та досвіду, отриманих в результаті досліджень попередників. Для чого вона потрібна? Щоб не повторювати чужі помилки та не витрачати велику кількість часу на те, що вже давно відомо. Інша справа – практика, коли отримані знання перетворюються в певний результат. В юриспруденції, наприклад, до теорії можна віднести основний закон держави – Конституцію, тоді як величезна кількість законодавчих актів встановлюють, як практично застосувати її положення в реальному житті. Вертаючись до того ж самого кілограма, теоретично кілограм повинен бути єдиним і незмінним, але на практиці – не так.

Боже Слово для нас є теж свого роду конституція. Якби в Біблії були описані всі ситуації, у яких може опинитися людина протягом свого існування на землі та як у них себе поводити, – весь світ не вмістив би цих книг.

Апостол Павло не раз у своїх посланнях мимоволі пояснює принцип застосування теоретичних основ Біблії, зазначаючи: «Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!» (1 Кор. 11:1); «Тож благаю я вас: будьте наслідувачами мене!» (1 Кор. 4:16); «І ви стали наслідувачі нам і Господеві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого...» (1 Сол. 1:6); «Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас» (Фил. 3:17). Що дало право Павлу зі сміливістю наполягати на сприйнятті його як прикладу, як зразку, як еталону для наслідування? А те, що для нього еталоном був Христос. І тут вимальовується біблійна «метрологія»: еталон найвищого рангу є Христос.

Далі йде Павло, який від Самого Господа прийняв та іншим передавав (1 Кор. 11:23). Наставляючи своїх учнів, Тимофія і Тита, він зазначає: «Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона» (2 Тим. 1:13), «У всім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навчанні непорушеність, повагу...» (Тит. 2:7), «Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!» (1 Тим. 4:12). Такими словами Павло благав Тимофія та інших своїх учнів, беручи з нього приклад, і самим ставати зразком, еталоном вірності перед Богом. Далі у Другому посланні до Тимофія другим віршем у другому розділі апостол Павло навчає: «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити». Інакше кажучи, він хотів, щоб його учень знайшов собі вірних людей, які, беручи з нього приклад, самі ставали зразком для інших. Ось така собі метрологічна «ієрархія» еталонів-зразків: Христос, Павло, Тимофій, вірні люди та інші.

Наш християнський світогляд формується на основі різноманітних джерел інформації. Ми маємо величезну кількість християнської літератури, де викладаються думки, погляди, вчення та тлумачення біблійних істин. Визначне місце серед джерел розширення нашого духовного кругозору сьогодні займають безмежні простори інтернету з його текстовими, аудіо- та відеоматеріалами. Їхні автори претендують на виключну позицію свого розуміння, які часто бувають діаметрально протилежні.

Основною характеристикою, якою сьогодні визначається особисте або церковне християнське віровчення, є ширина та положення меж дозволеного в просторі біблійних істин та тверджень. Як це проявляється? Кожному з нас, напевно, під час вияснення причин певних дій людини доводилось чути відповіді типу «А в тій церкві отак можна» або «А ота людина так чинить, то і мені так можна». Причина багатьох розбіжностей християнського світогляду не тільки в теологічних питаннях, а й у вподобаннях стосовно музики, одягу, зовнішнього вигляду та іншого – це неправильно вибрані еталони.

Шлях освячення, смирення, благоговіння ніколи ні в які часи не був популярним серед людей: «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно» (Бут. 6:5). І християнин, який хоче мати славу, популярність, ніколи не піде святим шляхом. Коли приймається за еталон така людина – автоматично розширюються межі дозволеного так, що часто заходять на територію Божого гніву.

Зовсім інша позиція, коли в якості еталону вибирається людина богобійна, яка всім серцем любить Бога, яка присвятила Йому все життя. Так, вона не буде відома на весь світ. Але її межі дозволеного приведуть в область Божого захисту і благословіння. Вибір за нами.

Світ кличе нас до індивідуальності, а ми, приймаючи за взірець один і той же еталон – Христа, Який вчора, сьогодні і повіки Той Самий незалежно від обставин, моди чи забаганок історичних віх, маємо приходити до єдності в усіх питаннях нашого життя, щоб Бог мав на кого пролити Свою силу і благословіння. Дуже хочеться, щоб кожен із нас у процесі духовного зростання переходив від вибору еталону для свого життя до того рівня, коли вже самі, наслідуючи Христа, станемо еталоном для інших.


Роман КРАВЧУК


Газета «Християнин» 1-2(65-66)2019


© 2008-2020