Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Благодать і закон

Вже декілька місяців багатомільйонний Ізраїльський народ йшов по Синайському півострові. Привали змінювалися переходами, а на горизонті вже чітко виднілося гірське пасмо, до якого впевнено прямував Мойсей. І ця впевненість не стільки підкоряла інших, як захоплювала. На кінці долини Ваді-ель-Раха, перед самісіньким нагір’ям і зупинився цей велелюдний стан. Там, на горі Сінай, що могутнім монументом тяглася до білосніжних хмаринок, і сталася подія, що назавжди ввійшла в історію не тільки потомків Якова. На цій горі Бог уклав договір і дав закон цьому особливому народу, що мав стати колискою Месії, Спасителя світу.

За більш ніж 400 років єгипетського рабства сім’я Якова з 70-ти душ виросла до декількох мільйонів. Це була нація рабів, що жорстоко експлуатувалася, маючи за роботу їжу та рубці на спинах. Життя Ізраїльтян в Єгипті, під його законами, системою державного управління, судовою владою, відношенням до релігії абсолютно не розвинули їх власних, – без яких якраз народ і не народ. Ледь помітні дві деталі. По-перше: коли Мойсей, посланий Богом, повернувся до Єгипту, то при допомозі Аарона «... зібрали вони всіх старших Ізраїлевих синів» (Вих. 4:20). Це була єдина форма правління, родинна, на чолі якої стояв муж, старший по віку. По-друге: Аарону (чомусь саме йому) сказав Господь: «Іди назустріч Мойсею в пустиню!» (Вих. 4:27). З цього непомітного епізоду видно, що Бог, вибираючи людей, виділяючи сімейство Левія, вже будував майбутню релігійну систему єврейського народу на фундаменті віри в Невидимого, Святого, Всемогутнього Бога. Але вона запрацювала пізніше. Оце і все надбання за декілька сот років.

Навіть Соломон, маючи чудово сформовану державу та релігійну систему правління, просив у Бога мудрості керувати народом. А як бути в цьому неординарному випадку? Так, не свистіли нагайки, залишилася позаду тяжка робота, і на повні легені вдихалося ні з чим незрівнянне почуття Свободи... А реальність вже стукала у двері: гірка вода Мерри, спогади про котли з м’ясом, нарікання, непослух, манна, залишена кимось до ранку, вода зі скелі, навіть, війна з Амаликом. Мойсей відчував безвихідь, бо часто повторюються слова, що він «розгнівався», «кликав» до Господа. На допомогу спішили з порадами люди. Тесть Їтро, наприклад, порадив розділити людей по піраміді відповідальності, бо бачив, що на Мойсеєві лежить непосильний тягар. Але по всьому видно, що це було людським рішенням. Воно до певного часу допомогло. Та пізніше глави поколінь, старійшини, завдавали не раз дошкульних ударів своєму вождю. Напруження зростало. Але Бог, що вивів свій народ із рабства, завжди був Богом не «безладу, але миру» (1 Кор. 14:33).

Дивні діла твої, Господи!

Затих стан. Мойсей піднявся на гору Сінай, і за короткий час Бог звершив чудо! «Хто таке чув, і хто бачив таке? Чи зроджена буде земля за один день, чи народжений буде народ за одним разом?» (Іс. 66:8). Мойсей повернувся зі скрижалями заповіту та з розумінням влаштування всіх сфер життя. У надзвичайно стислі терміни було повністю організовано Богослужіння, судова система. Введені норми моральної поведінки і інше. Без гучних промов і кровопролитних революцій, без обговорень конституцій, а потім спішних до них поправок, без гарячих дебатів, без болісних помилок – все відразу стало на свої місця. Не дивно, що багато уст і в Старому заповіті, і в Новому заповіті прославляли Бога за цей надзвичайний закон називаючи його «досконалим», «святим», «добрим», «духовним» (Пс. 18:8, Пс. 118:163, Рим. 7:12 і т.д.). І мене дивує, по якому праву, особливо у моїх сучасників, виникло бажання насміхатись, принижувати і зневажати закон, даний на Сінаї? І це не від незнання Писання. Тут щось глибше. Бо інакше як можуть християни останнього часу, заявляючи, що живуть вони «під благодаттю», в дійсності дійшли до рівня жителів Содому і Гомори. При цьому запевняючи, що те, що вони будують, є, страшно подумати, – церквою. Щоб це зрозуміти давайте ми облишимо Ізраїль. Цей народ дійде до обітованої землі, в ній буде жити і чекати Месію. Обгороджений Законом, ніби височенним парканом, щоб гріх, аморальність, ідолопоклонство не могло проникнути усередину, і таким чином збережений, освячений, він міг прийняти і явити світу Христа, Божого Сина. Послухайте, як про це пише Апостол: «Що ж Закон? Він був даний з причини переступів, аж поки не прийде Насіння…все зачинило писання під гріх, щоб віруючим була дана обітниця з віри в Ісуса Христа. Але поки прийшла віра, під Законом стережено нас, замкнених до приходу віри... Тому-то закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Гал. 3:19–24).

Закон був даний як стримуючий фактор. Він і не був даний, щоб зробити людину досконалою, а щоб підкреслити її нездатність жити свято. І усвідомивши це, люди повинні були б назавжди відкинути варіант самовдосконалення і спасіння ділами без Бога. Ви запитаєте, а для чого треба було так високо піднімати планку святості? Просто, Бог Святий, і у Нього іншого рівня немає. І на висоту Божої Святості гріховну людину може підняти лише Сам Бог! На прикладі Ізраїлю всім майбутнім поколінням, всім племенам і народам Писання показало, що найсвятіша заповідь, найкращі ідеї, найзахмарнішні мрії, – до побудови раю на землі, – без Бога дорівнюють нулю. Навіть такий чудовий закон, що став основою моралі для всього людства, прийнятий «під грім і блискавки» Мойсеєм на Сінаї від самого Бога, через недосконалість людини, зараженої в Едемі гріхом, був ослаблений. «Попередня – бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність. Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога» (Євр. 7:18-19).

Невже поразка?

Ще лишилася в нашій пам’яті кампанія боротьби з алкоголізмом у тоді ще Радянському Союзі. Вирубувалися виноградники, утворювалися товариства тверезості, на повну потужність працювали ЗМІ. Разом з тим було дивно бачити, як у магазинах небритими дядями розміталось все: від одеколонів і до всього того, де був хоч який-небудь процент спирту. Добра ідея, правильний закон, але на ділі це боротьба з листям і гілочками величезного дерева, тоді як треба оздоровити корінь! Це було закрито для людей, але Той, хто створив людину, все бачив і все розумів. Він починає через пророків звіщати людству надію. «Ось дні наступають, – говорить Господь, – і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, – каже Господь Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!» (Ієр. 31:31–33).

Вихід знайдено!

Ізраїль виконав свою історичну місію. І хоч з величезного моря лишилися невеличкі струмочки, від Діви Марії у Віфліємі все – таки воплотився Божий Син. Він, подібно Іллі на горі Кармил, відновив зруйнований Закон, офіційно заявивши: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все» (Мтф. 5:17–18). А далі знаменита Нагорна проповідь, що ще більше затвердила і підсилила Божі вимоги: не те, що не вбий, а й не гнівайся, не те, щоб не чинити перелюбу, – навіть не дивись з пожадливістю, і інше! Христос, що це? Ми ж не могли того, меншого понести. Що ж це за благодать, що такі вимоги? Закон не встояв, то невже благодать затвердиться? Так, бо Я: «...вийму з їхнього тіла камінне серце й дам серце тілесне, щоб вони за Моїми заповідями ходили та Моїх законів пильнували...» (Єзек. 11:19–20). І коли на Голгофському хресті помер Заповідник (завещатель – рос.) вступив у силу Новий Заповіт, і відтоді прощаються гріхи через Кров Ісуса Христа. Важко пояснити як відбувається народження згори. Але воно відбувається в душах мільйонів людей! Слава Вічному Богу! І після такої духовної операції алкоголік, наркоман, просто грішник, стають вільними від гріха. Не треба ховати горілку, зв’язувати руки, будувати паркани, – ставте все на виду, розмальовуйте гріх у найпривабливіші кольори. Прощена, народжена від Бога людина подивиться на ваші старання з посмішкою. Вона вільна! Глина не притягується магнітом.

А що ж робити з Законом?

Апостол Павло дуже багато писав про Закон. Здавалося, що він ніяк не міг з ним розпрощатися. Декілька тез: «Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього? Бо в Законі Мойсеєвім написано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується?» (1 Кор. 9:8–9). «Як по всіх Церквах у святих, – нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, – тільки коритись, як каже й Закон» (1 Кор. 14:33–34). Можливо далося взнаки його виховання? А в інших місцях він виступає за благодать. Протиріччя? Ні. Форма лишилася, змінилась суть. Обрізання стало покаянням, субота стала спокоєм нашої совісті, кров ягнят стала Кров’ю Агнця, Божого Сина, що взяв на себе гріх всіх людей. Зникла скінія, розірвалася завіса, і ще багато речей, які ожили для нас у новому вимірі – оправданні через віру в Ісуса Христа. В цьому визначальному аспекті закон зупинив свою силу. «Вони – бо, не розуміючи праведності Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорилися праведності Божій. Бо кінець закону – Христос на праведність кожному, хто вірує» (Рим. 10:3–4). І саме питанню оправдання по вірі присвячує Павло свої богонатхненні послання. Використовуючи весь жар свого серця, свої знання і відкриття, він з різних сторін на прикладах життя Авраама, Ісаака, Агарі, Мелхіседека, на прикладах обрізання, вмінення віри, приходу закону пояснює, що Бог через Ісуса Христа звільнив нас від прокляття Закону, а не від самого Закону. Отже чудний, неземний Божий Закон після смерті і воскресіння Христа зупинив свою дію відносно оправдання вірою. Алілуя! Але продовжив своє вічне існування у Христовій церкві, оберігаючи її ворота від беззаконня. Найголовнішу, найважчу статтю Закону про оправдання вірою, виконав Христос. Інші, що торкаються нашого повсякденного життя, нашої поведінки у світі, в церкві, нашого ходження перед Богом, довершуємо ми, аж поки не минеться небо і земля.

На що дивиться Бог зараз?

Хтось спішно вигукне: «На серце». І більш ні на що? Так, ми вийшли з «Єгипту», одягли Христову праведність, хрестилися в воді і прийняли Духа Святого, яким кличемо «Авва, Отче». Але життя церкви продовжується. І апостоли лишили нам практичні вказівки як жити у Новому Заповіті під чудним крилом Божої благодаті. Читаємо разом Слово, незмінне Слово Вічного Бога, через яке: «...даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління» (2 Петра 1:4). Нехай «побачать ваше поводження чисте в страху. А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, – заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж...» (1 Петра 3:3–4). «Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості» (Титу 2:2). «Так само й жінки, – у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, – нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками...» (1 Тим. 2:9–10). «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, – це не від Отця, а від світу» (1 Івана 2:15–16). Хтось, можливо, обуриться. Та для чого ці правила, для чого знову закон? Ми ж під благодаттю. Якою? Придуманою вами? А Божа, вона така: «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці...» (Титу 2:11–14). І це чудесне співіснування ЗАКОНУ і БЛАГОДАТІ підтверджує Писання. «То ж чи не нищимо ми Закона вірою? Зовсім ні, – але зміцнюємо Закона» (Рим. 3:31).

Епілог. І замість нього.

Останні два десятиліття на духовних полях йдуть тяжкі бої. Ламаються устої, виникають тріщини, інколи до катастрофічних розмірів. З однієї сторони цього духовного фронту християни, які тримаються євангельського вчення, що приніс нашим дідам і батькам Дух Святий ще у 20-х роках минулого століття. З іншого – люди, для яких немає ніяких рамок, які проголошують для всіх і вся свободу від законів, уставів, традицій, що перетворили Наречену Ісуса Христа у світську мадонну. Прийшов час визначитися. Бо це вже не стільки лабіринти теології, – це питання спасіння душ як наших, так і наших дітей. Не визначимось, не станемо на весь зріст за Євангельську Віру – прийде Христос і чи знайде віру? Промовчимо, і ці люди «пошкодженого розуму», що топчуть закон, зневажаючи все святе, що «висловлюючи марне базікання... зваблюють пожадливість тіла й розпустою тих, хто ледве втік від тих, хто живе в розпусті. Вони волю обіцяють їм, самі бувши рабами тління...» (2 Петра 2:18–19). Нанесуть такий удар чистоті Євангельського вчення, після якого церкві Христовій на Україні не піднятися. Де немає закону, там беззаконня. «А що вам Я кажу, те всім Я кажу: Пильнуйте!» (Марка 13:37).

Василь Кравчук