Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Христианин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<

Перша поїздка молоді на Рівненщину

Не пам’ятаю, коли точно, але багато років назад поклалось нам на серце поїхати всією молоддю нашої Новокаховської церкви в поїздку. І не куди-небудь, а на Рівненщину! Хоч один-однісінький раз! Щоб подивитись на той благословенний духовно край, про який нам розповідали наші прадіди, діди та батьки. Адже ще в п’ятдесятих роках минулого століття всі вони приїхали на Херсонщину з різних областей Західної України, охоплені полум’ям євангельської віри. Дехто з них встояв у випробуваннях далеко від великих церков і повних благодаті богослужінь. Дехто охолов і відступив, але в часи свободи, на старість, повернувся до Небесного Батька. Інші з різних причин так і не стали на шлях покаяння, а полягли кістьми на безмежних просторах Таврії. На жаль...

Ми, сучасна християнська молодь, нікому не стаємо суддями. Навпаки, безмежно дякуємо нашим рідним, які, свідомо чи не зовсім, довгими зимовими вечорами чи під наметом чудових південних зоряних ночей розповідали нам про Луку Столярчука, Григорія Філімончука, Володимира Рихлюка, а ми, затамувавши подих, слухали. А також про Боже чудо над Євгенією Поліщук, про вірність до смерті закатованих християн, про стогін Сухобезводної. І так, то в одного, а то і в цілих сім’ях, починала жевріти і розгоратись, вже ніби повністю згасла, та ж сама Євангельська віра. Нас виховували в служінні Богу так, щоб ми не були гіршими за той еталон християнина, про який нам вечорами розповідали вдома. З часом рідні і близькі відходили у вічність, але їх історії про сильні зібрання перед війною, про Божі чудеса, про Божих мужів, про тяжкі роки війни, про зібрання в землянках, у лісах, про переслідування від радянської влади ставали для нас скарбом, нашою власною історією, нашим життям. А їхній жаль за проведеними без Бога роками, їхній сум за втраченими можливостями, за невиконаною ними місією в проповіді Євангелії тому пустинному краю, який став для нас батьківщиною, їхні гарячі слізні молитви за пробудження Херсонщини – закарбувались в наших серцях назавжди. Ми вирішили: якщо бути християнами, то справжніми. Тому всю свою юність живемо надією, що станемо свідками великого пробудження духовної і фізичної пустелі Херсонщини. Живемо вірою, що зможемо реалізувати плани Божі для нашої рідної місцевості. Але ви, читачі, чудово знаєте, що нам це нелегко дається. Та Сильний Господь не лишає нас, слава Йому!

Але не так поїздка швидко відбувається, як інколи хочеться. То була тяжка ситуація в церкві, то в нас силоміць відібрали Дім молитви і довелось збиратись під відкритим небом, потім було старе, маленьке, холодне, орендоване приміщення, а далі вже нова більша «оренда», та й транспорту відповідного не було. Згодом Бог по молитвам і нашій вірі дав нам гарний, хоч і старенький, автобус. Ми на ньому до Києва і аж за Київ їздили.

Проте цього літа Господь примножив у нас віру, і ми, помолившись, твердо вирішили нікуди не їхати, тільки на Рівненщину. Поставили знамення: поїдемо туди, де нас зможуть прийняти останньої неділі вересня. Автору цих рядків, як відповідальному за організаційний відділ церкви, була доручена реалізація цього питання. Дзвінки, прийняття рішень, переживання, і коли вже почались з’являтись сумніви в здійсненності нашої мрії, прийшла відповідь від наших друзів сім’ї Василя Васильовича та Раїси Іванівни Колодич, що нас у зазначений вище час чекають деякі церкви Рокитнівського району Рівненської області. У більшості церков Рівненщини з давніх часів традиційно відсутній музичний супровід як при загальному, так і хоровому співі. Там дуже співочі християни, яким із покоління в покоління передаються вміння так співати. А для нас це – незвично і складно водночас. Тому молодь довгий час проводила репетиції без фортепіано, дуже переживали і молились, щоб нам вдалося достойно прославити Бога на Рівненщині, у церквах, про які ми лише чули.

І ось нарешті в п’ятницю ввечері 27 вересня 2019 року більша частина молоді на нашому церковному автобусі вирушили в далеку дорогу. На шляху зібрали нашу діаспору: хто працює або навчається в Миколаєві, Умані, Білій Церкві. Із Запоріжжя, Вінниці наші студенти приїхали на поїздах до Києва і чекали на автобус в умовленому місці при в’їзді в столицю. Зранку в суботу всі нарешті зібралися разом, привітались і вирушили далі на захід. Вперше заїжджаємо молоддю на Житомирщину, біля знаку «Житомирська область» робимо спільне фото. Через кілька годин ми вперше зупиняємось на рівненській землі і знову біля вказівника «Рівненська область» фотографуємось. Їдемо далі, повертаємо в смт Рокитне, де на подвір’ї Дому молитви помісної церкви ХВЄ нас зустрічає родина Колодичів, які приготували для нас царський обід, за що їм велика подяка. Потім – репетиція в Домі молитви та підготовка до вечірнього зібрання. Щиро дякуємо пресвітеру Богданцю Володимиру Володимировичу за дозвіл на відеозйомку, щоб потім показати нашим братам і сестрам, які виїхали колись із цих країв, щоб і їм побувати в атмосфері їхньої християнської юності, побачити Божий народ і Дім молитви.

О 20:00 розпочинаємо перше наше богослужіння. Як не дивно, з першої ж молитви в першому зібранні нашої молоді на Західній Україні, на Рівненщині, ми відчули, що можемо бути однодушно разом, незважаючи на тисячу кілометрів, яка розділяє наші церкви! Господи, благослови служителів церкви в Рокитному так і далі вести церкву Євангельською дорогою, а християн – міцно триматись Тебе!

Ми мали чудове зібрання, яке продовжувалось більше трьох годин в одному дусі з братами і сестрами Рівненщини. Отже, ми зберегли те, про що нам розказували наші дідусі й бабусі. Особливо Бог благословив у проповіді нашого пресвітера, якому Бог поклав на серце поділитись словом про виховання дітей, і, як висловився пресвітер помісної церкви: «Дякуємо молоді, яка проїхала далеку дорогу, щоб сьогодні в зібранні послужити нам разом із їхнім пресвітером, який сказав для нашої церкви саме те, що нам потрібне!» Після закінчення зібрання подарували помісній церкві, яка тепер стала нам близькою, фото в рамці і зробили загальне фото нам на згадку. Після зібрання – чудовий щедрий християнський прийом та відпочинок. Щиро дякуємо Богові за вашу гостинність, дорогі і милі наші друзі в Рокитному!

Зранку ми, зібравшись на подвір’ї Дому молитви смт Рокитне, де ночував наш автобус, вирушили до церкви ХВЄ с. Глинне.

Там нас зустрічав пресвітер Дробуш Іван Степанович біля великого, гарного і просторого Дому молитви. Наша молодь ще ніколи не бувала в таких. Поважаючи традиції місцевої церкви, ми слухняно не стали записувати на відео та аудіо богослужіння. Бог рясно благословив нас у зібранні. По-особливому звучали проповіді братів, які закликали всіх берегти «виноградник Навуфея», який нам дістався в спадок від Господа, і не продавати його сучасним «Ахавам» ні за яку ціну. Кульмінацією була проповідь пресвітера нашої церкви про відповідальність служіння священика і правильне ставлення до нього членів церкви, після якої була ревна молитва за служителів, що несуть свій труд перед Богом. Після зібрання нас пригостили смачним обідом, який завершився піснею та побажаннями у виконанні пресвітера місцевої церкви. Коли ми пообідали, біля автобуса з’явились мішки з картоплею, морквою, буряком для нашої церкви. Щиро дякуємо вам за вашу гостинність, чудовий прийом і доброту! Потім – екскурсія Домом молитви, розповідь про історію церкви, загальні фото і коротка дорога в село Познань на вечірнє богослужіння.

Під’їхавши до Дому молитви церкви ХВЄ с. Познань, ми були здивовані його незвичною формою, утвореною старим і новим приміщеннями Дому молитви, з’єднаних під прямим кутом. Від пресвітера церкви Лесковця Михайла Леонтійовича отримали дозвіл на відеозйомку. Вечірнє богослужіння також було під натхненням Святого Духа. У зібранні на перших рядах сиділи діти, як і в нас, тільки вони частіше звертали на себе увагу, і їх було значно більше. В кінці традиційно фоторамка в подарунок і побажання від пресвітера нашої церкви: «Коли ви за всі нужди помолитесь, і не знатимете про що молитись, помоліться за Херсонщину і церкву в Новій Каховці!», а також загальне фото на згадку. Після зібрання нас смачно нагодували в нижньому приміщенні Дому молитви, де ми ближче познайомились із пресвітером місцевої церкви. Після цього ми вже зібрались у дорогу, склали свої речі в автобус, але... Наша церква традиційна, і, зазвичай, після зібрань у нашій «оренді» ще довго спілкуємось, співаємо, граємо молоддю улюблені пісні для слави Божої. Тому не змогли втриматись від можливості досхочу так наспіватись вперше за більш ніж десять років у справжньому Домі молитви. Один по одному потихеньку сходились назад у зал, і спочатку брати, а потім і сестри, мабуть, годину просто співали наші улюблені пісні, серед яких «Страшно бушует житейское море», «В минуту жизни трудную», «Мы у берега земного», «Убран урожай богатой нивы» та інші. Ми були щасливі відчути себе, як вдома, тому що більшість молоді знає наш Дім молитви лише за розповідями. Після цього – молитва благословення в дорогу, і... Ще одна пісня на сходинках Дому молитви «Льется тихий вечер над землею», прощання з братами і сестрами, які стали рідними для нас за ці два дні, сідаємо в автобус. Рушаємо у зворотну дорогу.

Їхали цілу ніч, і в понеділок 30 вересня після обіду наша молодь була вже вдома. Подяка Богу за наших братів-водіїв: Андрія Івановича Моцьо та Анатолія Євстафійовича Прокопчука, які, змінюючи один одного, обережно вели всю дорогу наш церковний автобус.

За традицією, повернувшись, ми розповіли церкві про поїздку. З цієї поїздки зрозуміли те, що християн, які так само розуміють Писання, як ми, насправді, багато, що нашу багатостраждальну церкву по-особливому люблять, чекають, підтримують і моляться за неї. А ще ми зрозуміли, що тут, на далекій Херсонщині, Бог допоміг нам зберегти те «насліддя», яке нам передали наші діди і батьки, а саме: віру в Бога, любов до діла Божого, простоту в Христі, те ж саме вчення. І тепер твердо знаємо, що коли наступного разу поїдемо на Західну Україну, то знову будемо в зібранні відчувати Божу благодать, бо ми ходимо в одному дусі. Щиро дякуємо всім вам за доброту, любов, щирість і гостинність. Ну і чекаємо в гості братів і сестер із Рівненщини. Тепер ваша черга відчути і побачити, що Бог сильний будувати Свою Церкву навіть із тих, хто з Його милості повернувся «из-за дальней гибельной черты».


Нова Каховка – Рокитне – Глинне – Познань – Нова Каховка

Андрій КРАВЧУК




На фото:

28.09.2019 – у домі молитви смт Рокитне

29.09.2019 – у домі молитви с. Глинне

29.09.2019 – у домі молитви с. Познань


Газета «Християнин» 1-2(65-66)2019


© 2008-2020