Церква (Вірш. Богдан Кравчук)
З давніх-давен стоять високі гори, Їх покривають гарнії ліси. Найвища з них як острів в синім морі, Деревами невкрита, як усі.
«Чому?» – так часто чулося питання, Бо вітер має з нею бій тяжкий. Не раз знущавсь і чулося зітхання, І камінь не один злітав важкий.
Вона ж найвища, інші підкорились Страшній й великій силі вітровій, Але оця стоїть бо не змирилась, Хоч і згубила гарний вигляд свій.
Не раз ще треба буде воювати Горі із вітром. Хоч тяжка війна Та все таки вона буде стояти, Бо у гори основа є міцна.
Христова Церкво! Будь на гору схожа, Хоч вітер дме страшенно і шумить, І хоч повстали сили всі ворожі, Та ти не здайся вітрові й на мить.
Ти твердо стій не руш, Церкво Христова, Хоч навкруги усі вже піддались. Не забувай, у нас міцна основа, В Христі вона, на Нього ти надійсь.
Пройдуть роки й минеться вся тривога, Христос подасть тобі слави вінець, Ото вже буде справжня перемога, Настане горю й смуткові кінець.
І хоч тепер війна іде тривожна, Здається, сил немає далі йти... Здаватись церкві Божій, ой, не можна! Тримайсь Христа! Він сильний помогти!
Богдан КРАВЧУК
Газета «Християнин» 04(48)2012
|