|
Не кожній чутці вірте (Стаття з «Євангельського голосу»)Початок у статті: Може зупиняться Преамбула До редакції одного друкованого видання надійшов лист, в якому автор поставив три запитання. Редакція не була компетентною відповісти на ці запитання і надрукувала цей лист, надіючись отримати кваліфіковану відповідь на них від керівництва об’єднання, компетентного в цих питаннях (об’єднання було засновником видання). Відповідь не забарилася. Відповідь оригінальна, трьохступенева. Одного дня редактора видання викликали на Правління. Було сказано, що «до автора листа претензій немає», а редакторові докорили, що «виносить сміття з хати». Другого дня редактора викликали в Комітет, де публічно об’явили рішення Правління: а) редактора з посади звільнити, б) видання передати в інше місце іншому редактору, в) чудове і правильне (це було підкреслено) видання, яке раніше редагував той, інший редактор, закрити. Третього дня (зранку) авторові, який прийшов на роботу, бо працював в тому ж об’єднанні з дня його заснування (він прислав до редакції оті запитання), привселюдно оголосили: «Шукай собі іншу роботу». Це про нього було сказано за день до цього: «До автора претензій немає». Якби Вас, дорогий читачу, запитали Вашу думку, коли де і хто міг так оперативно і рішуче відреагувати на публікацію преси, що б Ви відповіли? Найвірогідніше, Ваша відповідь звучала б так: це могла зробити тільки офіційна світська організація в Радянському Союзі, може у році 1967. І помилилися б. Це сталося не в 1967, а у 1997 році, не у Радянському Союзі, а в Україні, в іншому союзі – ВСЦХВЄП, а не в світській організації. В чому суть Місяців два тому я почув приклад у проповіді старшого віком брата, який наводили проповідники 30-х років. Ось цей приклад. Із корабля далекого плавання, що стояв на якорі у порту, моряки на вихідний звільнялися до міста. Двоє з них затрималися у місті і поверталися, коли вже темніло. Щоб встигнути вчасно на корабель, вони сіли в човен і швидко налягли на весла. Проходив час а корабель не появлявся. В поті лиця і з пухирями на змучених руках вони провеслували до ранку. Коли розвиднилося зовсім, вони з жахом помітили, що корабель знаходиться на тій же відстані, що був звечора. Випадково оглянувшись, знайшли причину: човен забули відв’язати. Цей приклад чудово ілюструє положення «християн», які зі всіх сил «працюють для Господа»: вчаться і вчать, відвідують, євангелізують, будують, співають, проповідують і т.д. і т.п., але... «забули» відірватися від «світу і того що в світі», живуть його пожадливостями, «поєднуючи» духовне з тілесним. І потраплять вони не туди, куди, як думають, поспішають, а туди, куди спішить світ, бо вони до нього прив’язані. Так є. Але тут цей приклад приведений з іншої причини. Як моряки, що «забули» відв’язати човен, так брати із Правління ВСЦХВЄП, оголошуючи своє рішення щодо журналу «Євангельський голос» і його редактора на Комітеті ВСЦХВЄП в Києві 10 вересня 1997 року (саме про це йдеться в преамбулі), теж «забули» узгодити це рішення з трудовим колективом редакції. І якщо моряки не знали, що вони при всіх своїх стараннях стоять на місці, то і Голова Правління М. Мельник і його члени Ф. Папроцький, С. Веремчук, П. Сердюченко, В. Прохор та інші дуже добре знали, що їхнє рішення без узгодження з трудовим колективом редакції, згідно з Статутом, незаконне, а значить, недійсне. Це рішення, виголошене в присутності Комітету і інших осіб поставило і трудовий колектив і редактора, при всьому небажанні займатися оцим питанням, в таке положення, що ми змушені ним займатися. Бо пішли чутки про припинення нашої праці. Але якби навіть ми і захотіли припинити випуск журналу і самоусунутися, то цього зробити не можемо, бо, по-перше, ми зобов’язані тисячам читачів, які нам довіряють, підтримують і моляться за журнал і за нашу працю, а, по-друге, редакція існує офіційно, має свій Статут, значить її діяльність і розпуск чітко обумовлені положеннями Статуту і державних законодавчих актів. Дещо з Iсторії Претензії до журналу і його головного редактора з боку керівництва ВСЦХВЄП почалися ще понад два роки тому, коли була опублікована проповідь Д. Вількерсона «Мій народ поставив собі ідолів» і супутні статті. Тодішнє рішення Правління було: а) ввести до складу редакції представників Правління (як контролюючий, цензурний орган – прим, авт.); б) кожен випуск журналу узгоджувати з правлінням; в) головним редактором журналу вважати Голову Правління М. Мельника. Видавнича колегія часопису опротестувала це рішення як безпідставне і незаконне. Рішення Правління і Видавничої колегії були запротокольовані. Через півроку Правління винесло нове рішення, аналогічне попередньому, тільки замість заміни головного редактора була вимога включити Голову Правління відповідальним редактором. Це було оголошено головному редактору журналу усно на черговому засіданні Правління. Трудовий колектив редакції на це рішення не відреагував, бо воно було необгрунтованим і офіційно документ про таке рішення в редакцію не надходив. Влітку цього року в Тернополі відбулася бесіда М. Мельника з видавничою колегією журналу в присутності членів обласної пресвітерської Ради, де були оголошені претензії Правління Союзу до журналу «ЄГ». Переважаюча більшість присутніх аргументи Голови Союзу не сприйняла як достатні для прийняття тих мір, яких вимагав Голова. А потім послідувало оте вересневе «рішення». Суть розбіжностей Ось перелік претензій керівництва Союзу до журналу: 1. Друкування статей критичного (читай – докоряючого) спрямування. Називались незбудовуючими слідуючі статті: «Піди, купи оливи» невідомого автора («ЄГ» 1-2/95), «Не тікати, а протистояти» О. Слонецького («ЄГ» 1/95), «Мій народ поставив собі ідолів» («ЄГ» 1/95) Д. Вількерсона, «Не любить сатана...» А. Юсіфова («ЄГ» №1/ 95), «Засурміть на Сіоні в сурму» Д. Вількерсона («ЄГ» 4/95), «Обережно: харизматичний окультизм» В. Вихованця («ЄГ» 1/97), «Може, зупиняться» («ЄГ» 2/97) та інші. 2. Невведення представників Правління Союзу до складу видавничої колегії журналу. 3. Категорична відмова від попереднього контролю (цензури) публікацій журналу. 4. Недостатнє висвітлення в журналі діяльності ВСЦХВЄП. Позиція редакції «ЄГ» Те, що представниками Правління назване критичним і незбудовуючим в публікаціях «ЄГ», редакція вважає принципово Євангельським підходом до правдивого висвітлення гіркої дійсності нашого християнського сьогодення, в т.ч. і в житті церков Союзу. «Євангельський Голос» мусить наслідувати саме Євангеліє, де правда не замовчується, якою б гіркою вона не була, і де «критичного», тобто докоряючого матеріалу більше, ніж «солодкого», де навіть є застереження проти останнього (Лк. 6:26). Тому, на перше звинувачення, щодо друку в «ЄГ» «незбудовуючого» матеріалу ми зразу ж після цього надаємо слово нашим читачам. Друге і третє домагання керівників Союзу необгрунтовані, бо протирічать духу і букві Писання, протирічать Закону України «Про засоби масової інформації» та не узгоджені зі Статутом редакції. Щодо четвертого питання, то матеріали на злободенні теми, які не протирічать Святому Писанню, ми друкуємо на загальних принципах, незалежно, звідки і від кого вони надходять. В. Каплун «Євангельський голос» №3, 1997 Газета «Християнин» 01(26)2008 |
| © 2008-2020 |