Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Дякую Тобі, мій Боже, за те що Ти є

Прокинулася вночі від нападу кашлю. Коли це я не побереглася? Згадала! Сьогодні підгортала картоплю. Взуття здавалось важким. А день погожий, ясний і теплий. Босими ногами приємно було відчути землю. Працювала радісно і завзято. Чималеньку латку вдалося загорнути вологою землею.

Від тих спогадів на душі стало трохи веселіше, та знову кашель. І, напевне, температура підвищилась. Спробувала підвестися – в голові запаморочилось. Старість не радість. Та ще й самотність. Туга підступила до серця. Згадала про склянку води, що нікому подати, і сльози наповнили очі. Погляд у темряву розрізняв силуети предметів. Як багато сил, праці вкладають люди, щоб придбати речі, але хіба вони допоможуть у скрутну хвилину? На столі – радіоприймач. Та він мовчить. Давно скінчилась передача для віруючих. Інших програм ніби й не існує у цьому домі. Близько до ліжка Біблія та улюблений псалмоспів. Ні, читати у такому стані не зможе. Поглянула у вікно – темрява. І важке зітхання ледь не зірвалося з вуст, та ось погляд зупинився на картині. Точніше, спочатку на рамці. Гарна, дорога. Колись вона прикрашала творіння художника, що прославляв жіночу красу і гордість, а нині обрамляє дорогі серцю слова: «Бог є любов». Раптом ніби теплий промінь торкнувся вуст, вони, скривленні від болю, розпрямилися у посмішку, тоді очей, вони стали по іншому дивитись і бачити навколо, і нарешті дійшов до серця. Тепло і радість огорнули тіло і душу. А думка, не даремно ж кажуть, що вона найшвидша у світі, перенесла у далекі спогади минулого.

Хатинка у селі. Горить лучина. Мати пряде біля вікна. Вітчим хворіє. Шестеро діточок сидять біля печі – вдивляються в язики полум’я, про щось між собою розмовляють. Діляться враженнями про минулий день, будують плани про день прийдешній. Та не сталося як гадалося. Почули запах диму – сіни були вже у вогні. Повибігали у чім були. Темнота і злість людська заставили сусіда у своїй біді (йому хтось нещодавно спалив сіно) шукати «винного» і несправедливо чинить самосуд. Коли бідним погорільцям довелося тікати, малій Парасці було 7 років. У ті часи всім жилося важко. А хворим батькам прокормити шестеро діточок здавалось взагалі неможливим.

Парасці було важко, бо вітчим недолюблював її, і не ховав своєї неприязні. Згадала, як раділи святковим ласощам – відру кислої капусти, що батько десь роздобув і дозволяв їсти досхочу. Школа? Ледь-ледь навчилася писати і читати, і скінчилась наука. Треба було працювати. У 12 років пішла працювати свинаркою. Через півроку нав’язали групу теличок, і від тоді до 55 років безперервно у різних місцях пропрацювала дояркою. Про Бога у сім’ї розмов не було. Взагалі не пригадуються розмови з мамою. Коли пожаліє бувало, то вітчим наявориться і на маму і на Параску. Так скінчилось дитинство. Прийшла юність, молодість. В серці народжувались сподівання на нове життя, несміливі мрії, чекання.

В такому стані й перебувала в той день. Ще не знала, що чорні хмари і мілкий дощ, пронизливий вітер запам’ятає на все життя. Обман і підступність лихої людини плюндрували в той день і тіло і душу молодої дівчини. Кому жалітись? Нікому. Мовчки проковтнула. На серці залишилась тільки глибока рана. Та плин часу не зупинити. Як на кіноплівці проходило воно перед очима.

Наступні кадри – перше одруження. Воно не принесло щастя. Чоловік пішов у армію і там загинув. Йшли роки, змінювались чоловіки, місця проживання. Народила двох хлопчиків.

У 1978 році переїзд на Херсонщину. Старший син іде в армію, а менший навчається у сьомому класі. Корів допомогав доїти. На роботі була у пошані: «Почесні відзнаки», медалі, грамоти, подарунки. А дома – «подруги», застілля і пияцтво. Гнала самогон. Похмеляла за гроші і без грошей. Про відпустки й не мріяла. Робота, тяжка праця день у день. І домашнє господарство не гірше, як у людей. А тільки не затримувались грошенята. Як прийшли так і пішли. Робила такі гріхи, про які важко згадати і на одинці. А вважала себе доброю і справедливою. Про Бога не роздумувала і не розмовляла (не було з ким). Та душа прагнула робити добро. Роздавала людям, що мала, і допомогти нікому не відмовлялась. Люди за це поважали.

1990 рік. Останнє одруження. Переїхала до чоловіка в с. Богданівку. Прожили 10 років. Пили обоє, спори, бійки. Зрозуміли, що пияцтво – то смерть і спробували лікуватися. Їздили до нарколога на уколи – не допомогло. Чоловік разів п’ять їздив до «цілителів». Та проходив тиждень і пияцтво поновлювалось.

1999 рік. Останнє вдівство. Решту життя вирішила присвятити дітям. Як? Заробити побільше грошей і роздати. А де можна «заробити» найбільше грошей у селі? Звичайно самогоноваріння. Та знову збагатитися не вдалось. Бо «добре» серце більш пригощало ніж продавало. Вірила твердо, якщо людині дуже зле, а вона його похмелила, то заслужила похвалу від Бога.

Одного разу, після сінокосу, на вечірці почула, що є живий Бог. Це було відкриттям. Чоловік, що говорив це, був на підпитку, але Біблійні тексти добре знав, бо цитував вірш за віршем. За столом майже ніхто на це не звертав уваги, а її душа просила: «ще, будь ласка, продовжуйте». Це було перше пробудження, але воно не дало ростків. Бога, як і раніше, не шукала.

Зима 2000 року. Йшла п’яненька, коли зустріла Ірину Долгіх і Надійку Громаду. Сестри йшли із зібрання. Розказали про Бога, про Його любов, і запросили у Дім Молитви на зібрання. Я пообіцяла прийти. Недільного ранку, забувши обіцянку, пішла до сусідки поділитися новинами. Під час бесіди повернулась до вікна. Там промайнули знайомі постаті. Відчула сердечну тривогу.

Вибігла на подвір’я:

– Я ж їм пообіцяла!

І вже не мала спокою до наступної неділі. Коли прийшла у Дім Молитви, почула живе Слово Живого Бога, хоча ще не зовсім розуміла зміст прочитаного і сказаного, очі не висихали від початку і до кінця. І так два тижні до покаяння.

Після покаяння змінилося все. Прийшла до дому – повикидала, потрощила і повиливала все, що зв’язувало з гріхом. І не тільки з хати, а й з серця. Діти відмовились від мене відразу, як дізналися, що стала віруючою. Ніхто не їде, не йде, хоча раніше приїздили дуже часто. Така була школа молитви. Друзі, сусіди відмовляли як могли. Але подяка Богу, що увійшов в її серце і не залишив, як і обіцяв.

Прийняла водне хрещення по вірі у 2001 році. Згадала, як Бог навчив читати. Спершу нічого не складалось. Та Бог бачив, як вечорами літня жінка по складах Біблію читала, немов першокласниця. Псалми відчувала душею, проповіді – як одкровення. Скільки разів Бог зцілював, потішав душу, заспокоював. Сатана не зразу залишив хату. Бігав по даху і навіть по хаті, пересував речі. Але Бог сказав: «Не оставлю і не покину». Як добре довіритись живому Богу!

У тому ж році, коли покаялась, помер старший син. Це було дуже тяжко. Але молитви до Бога не бувають не почутими і Він допоміг встати і йти далі, молячись за живих. Другий син переказав сусідами, що ніколи не приїде. Звернулась до Божого Слова, і почула відповідь: «Ти одна, та не сама». Після тривалого «мовчання», почали відвідувати рідні: синочок з невісткою і внучата приїздять.

Небо відкрилось для молитви і не перестає радувати душу. 40 років мала сильні болі в спині. Працювати було дуже важко, як зігнусь так і болить. Перше травня 2007 року на з’їздному зібранні у Новій Каховці, по молитвам Бог повністю зцілив спину. Подяка Господу нашому Ісусу Христу, що знайшов блудницю і грішницю, простив усі гріхи, назвав Своєю дитиною. Це я мала висіти там на Голгофському хресті, а Він постраждав за мене.

Прокинулась сестра Паша коли уже розвиднилось. Підвелася і за звичкою – зразу на коліна. Пригадала події минулої ночі, заплакала. Так захотілось сказати всім, хто ще у гріху і злі: «Люди йдіть до Бога і знайдете спокій для душ ваших».

А потім почулось у молитві: «Дякую Тобі, Господи… А води мені зовсім і не хотілось».


Ніна Вежичаніна, с.Богданівка



Газета «Християнин» 01(26)2008


© 2008-2012