Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи
Вічне життя, одержане за гратами
просмотров: 2917
Каміння, що розтає
просмотров: 3330
Сказал безумец в сердце своем «нет Бога» (Пс.13:1)
просмотров: 7957
Для чого шипшині колючки
просмотров: 3351
Ты не одинок!
просмотров: 2920
Жемчужина Христа
просмотров: 2039
Життя одне...
просмотров: 1752
Поездка в зоопарк
просмотров: 1715
Буду петь Господу во все дни жизни моей
просмотров: 1953
Тихие воды глубоки...
просмотров: 2082

Всего статей: 691


Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Церковна підлога (вірш)

Підлога підігнана – дошка до дошки,

Як долі людськії – плече до плеча.

Десь лаком виблискує, десь – наче зморшки,

Напевно, в фуганка щербата душа.


Смола в сучковинні визбирує сонце:

Хтось, видно, сльозу загубив із туги,

Для когось захмарилось світло в віконці

І вилилось горе аж, ген, з берегів.


Й до храму душа принесла свої муки

І втерла в підлогу колінами біль.

Дошки ці просякли сльозами розпуки,

А їх все несуть і несуть звідусіль.


Рипить не від старості – стогнуть провини,

Які залишали тут блудні сини.

Дошки ці – як віко німе домовини,

В якій Бог ховає каміння вини.


Тут каялись душі і сльози стікали

Пекучими краплями, наче свинець.

Дошки ці подзьобані віспою жалю,

Який виливався із грішних сердець.


Тут мати ридала, принісши недугу

Маленької доньки, що згасла умить,

Тут щастя просили в далеку дорогу,

Ішли за порадою: «Як далі жить?»


Дошки ці дзвеніли від радості-співу,

Тут Богові дякував, хто як умів.

І діти сміялись, і голови сиві

Схилялись у вдячності: «Ти нас беріг!»


Вона пам’ятає, як ніжно ступала

По ній наречена, щаслива до сліз.

Як потім подячно коліна схиляла

За доньку, за сина, за щедрий укіс.


Протерта, промолена, наче святиня,

Ввібрала надію і весен розмай.

Підлога розпуки, підлога спасіння.

...З дощок цих робити би брами у рай.


Юрій ВАВРИНЮК


Газета «Християнин» 01-02(62-63)2017


© 2008-2012