Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Горобина (І дітям і батькам)

Стояла край лісу самотня молода горобина. Стиха поглядала вона, як весела дітвора, а часом і дорослі люди, які проходили лісовою стежиною, зупинялись біля вишеньки. Вони набирали повні кошики смачних соковитих ягід, весело сміялись, раділи і низесенько вклонялись деревцеві за чудову свіжість її ягідок, які так в пригоді ставали змореним людям в нестерпну жару. І здавалось, що вишеньок від того не меншало, а навпаки, вони ставали все червонішими, аби привабити увагу подорожніх. Люди дякували і йшли далі, не звертаючи увагу на сумну сусідку вишеньки – горобину.


А самотнє деревце все сумувало. Глибоко в душі воно заздрило то рясній вишеньці, то липці, яка стояла неподалік і чарувала людей своїм медовим цвітом, то зозулі і соловейку, співом яких милувалась. Дивилась горобина на світ і не могла побачити і почути тієї краси, яку Бог створив навколо неї, не могла радіти радістю ближнього від тяжкої гіркоти, яка переповнювала її душу.

Ішов час, люди часто проходили повз горобину, але нічого не змінювалось. Настала осінь, поспіли груші-гнилички, та достигли запашні плоди яблуні. Тепер люди підходили до цих дерев із задоволенням, дякували Богові, що так чудово розподілив достигати кожній ласощі в свій час.

– Що ж доброго, – думала зовсім розгублена горобина – я нікому не потрібна, навіщо мені Бог дав таке жалюгідне життя.

Вже облетіло листя, подув холодний вітер, – на зміну золотій осені прийшла зима. Земля вкрилась сніговою ковдрою. Ліс затих, пташки більше не співали так весело, як влітку. На лісовій стежині люди з’являлись все рідше.

– Нарешті, – подумало деревце, – відпочину від допікання чужих веселощів. Хоч взимку не прийдуть люди до лісу, аби вихвалять чужу користь і красу, тільки не мою власну. Не так тяжко буде на душі від свого, нікому не потрібного, життя.

Та не довго стояла тиша у лісі. Здалеку донісся веселий гомін людей, він ставав все гучнішим. Цього разу весела дітвора з’явилась на санках зі своїми батьками з маленькими пилочками в руках.

– Що ж вони тепер зібрались робити, невже вирішили лишити когось життя? – з жахом подумала горобина. Життя її здавалось безцільним, непотрібним, але прощатись з ним чомусь не хотілось.

Люди невеликими гуртками почали уважно обходити ялинки. Ні, вони не хотіли комусь зашкодити, лише відрізали невеличкі гілочки: проріджували та полегшували стовбур від зайвої ваги. Верхівки ялинок легенько похитували голівками, наче дякували за полегшення. Батьки зрізали, – діти старанно складали все на санки. Нарізавши достатню кількість гілочок, люди вирушили до домівок у село. Веселий гомін поступово стих.

Зовсім зажурилась з цього приводу бідолаха, опустила додолу свої гілочки. Так стояла вона тихесенька, розгублена, сумна, нікому не потрібна, не помічаючи навкруги більш нічого і нікого.

Та ось мимо пролітав зголоднілий дрізд, зморений від пошуків їжі. Угледів він ягідки на деревці, сів на гілочку та почав куштувати. Які ж смачні та соковиті вони! Добре підкріпившись, заспівав птах щиру пісню подяки за смачні ягідки та й полетів далі.

Розбудила та лагідна пісенька обездолену. Стрепенулась вона від несподіванки. – Невже це мені подякували за гарний гостинець? Весело стало на душі! Зашарілась червоним кольором від радості. З тих пір стоїть вона весела і навесні, і влітку, слушно чекає своєї пори. В лютий мороз повної соковитості набираються її ягідки. Ласкаво запрошує вона зголоднілих пташок до своєї чудової їдальні, – червоними, наче теплий вогонь, ягідками. Зрозуміло деревце зміст свого життя, погодилось, що Бог створив все премудро. Попросило вибачення у Творця і сусідів – дерев. Лишила душу гіркота заздрості. Ні, недаремно Бог дарував їй життя, використав в певний час, з певною ціллю. Не могла тільки з терпінням дочекатись свого часу. Адже Бог, Творець всесвіту, створив все премудро, всьому є свій час і місце всякій істоті, всякому предмету під небом.

Дорогі друзі, тож візьмемо собі урок з цієї алегоричної історії. Зробимо певний висновок з цього прикладу. Служімо Богові сумлінно, світімо людям Христовим світлом там, де поставив нас Господь. І певно знаю, що Бог, вірний своїм обіцянкам, не обійде нашого життя. Плодами нашими нехай буде святість, а кінцем – життя вічне! З терпінням чекаймо і обов’язково дочекаємося!


Галина Маліна


Газета «Християнин» 01(15)2005


© 2008-2020