Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Автобус

Дорогі наші читачі, брати та сестри у Христі!

Як Вам відомо, в нашій церкві у багатьох справах занята молодь, і їй все не сидиться на місці, як мабуть і Вам, у Ваші юні роки. Але завжди існують обставини, які не дають можливості повністю здійснити наші плани, тому завжди за вирішенням питань ми звертаємось до Бога. Був час, коли наша церква вимушена була збиратись на вулиці під тополею, ми не уявляли як буде проходити Різдво, адже в зимове свято молодь так любить церковний затишок. В тому році ми всі були дуже стурбовані обставинами навколо нас та просили Бога за можливість провести ще хоч одне Різдво в Домі молитви. В якийсь момент відчули, що наша молитва почута. І коли навіть старші за нас люди сумнівались, ми казали, що Різдво буде в нашому Домі молитви. Як не дивно, але 25 грудня 2008 року, після 58 днів чекання, чергування в палатці, богослужінь під відкритим небом, ми зайшли в Дім молитви і провели там останнє Різдво перед роками наших поневірянь по орендах. Через рік ми з молоддю на Різдво зібрались в нашій маленькій «старій» оренді, і на завершення висловили перед Богом прохання про розширення нашого приміщення. Як не дивно, але вже на Пасху ми вперше збирались у новій оренді, у набагато просторішому і комфортнішому приміщенні, в ньому ми і тепер збираємось. Так Бог відповідав на наші молитви.

Ви неодноразово читали про наші подорожі в загальних вагонах поїздів, і знаєте, що ми раді таким можливостям прославити нашого Спасителя. Та є багато населених пунктів, до яких на поїзді не доїдеш, і ми вимушені були використовувати вже добряче зношені автомобілі наших батьків. І, як відомо, наша техніка дуже не схожа на нашого внутрішнього чоловіка, який «день-у-день відновляється» (2 Кор. 4:16), і з роками тільки частіше не доїжджає без пригод до місця призначення.

На початку одного року ми помолились, щоб Бог дав у нашу церкву два мікроавтобуса, і на диво влітку два наших брата придбали їх у свої сім’ї, щоправда вони були старенькі, але їхали, і один сезон ми на них від’їздили. Хоч як ми не намагались тримати техніку в порядку, вона все одно нас лякала. Та і місця нам не вистачало, ми, та і наші молодші, повиростали. Вже нас дванадцять на дев’ять місць не дуже поміщалось, щоб далеко їхати і при цьому не терпли ноги. Також у нашій церкві уже давно був всіма любимий автобус ПАЗ 672М, який ми не раз ремонтували за п’ятнадцять років, які він нам служить, але він використовувався тільки в межах району, та маленький він для нас трішки. Через це ми почали наймати автобус для поїздок. Не скажемо, що ЛАЗ 699Р поганий автобус, але ми всі в нього не поміщались також, бо там всього 41 місце, і деяким нашим братам доводилось їздити, сидячи на сходинках. Воно то весело і радісно, але не дуже зручно у вихідному одязі.

Отже, декілька років тому у нас почались розмови, що добре було б мати нам свій власний автобус, на якому би ми могли їхати, тільки такий, щоб всі поміщались. Ми і молились і просили його у Бога. Часто з молоддю сиділи, розраховували по скільки треба здати коштів, щоб купити нашу мрію, але коли дивились на ціни, то наша віра зникала, а ми так і продовжували обмежуватись у своїх подорожах. Як ви знаєте край у нас курортний, тому ціни, щоб найняти автобус не дуже низькі, ми навіть думали декілька років нікуди не їздити, щоб таким чином заощадити кошти. Але і того нам не вистачило б на автобус. Дехто з братів, щоб не втрачати надії, з вірою пішов до автошколи підвищувати кваліфікацію, щоб отримати категорію Д і можливість їздити за кермом не існуючого ще у нас автобуса, і Бог по вірі їх дав можливість відкрити ту категорію. Але автобуса так і не було. І от, минулого Різдва, сниться одному з тих братів сон, що наша молодь в неділю зранку рухається у напрямку села Осокорівка (там церква в якій раніше був наш заступник керівника молоді брат Артем Драйцев і його сестри) на зібрання. Автобус не новий, схожий на відомий всім «Ікарус» тільки біло-синього кольору. Але цей брат знає, що то наш молодіжний автобус, і молодь дуже рада, і наш брат Артем задоволений, що нарешті вирушили на його батьківщину не на чужому, а на своєму автобусі. Вранці той брат зателефонував до Ар-тема і розповів про сон. Брати вирішили, що мабуть Бог виконає прохання молоді у цьому ж 2013 році. Але як і всі сни той сон забувся.

Почався ще один рік, і ми знову мріяли, як було б добре мати свій автобус, навіть хотіли піти всією молоддю на поля під час відпусток і канікулів працювати, щоб заробити на автобус. Брати з Церковної ради ледь відмовили молодь від таких рішучих дій, аргументуючи тим, що тепер церква не має ні власного Дому молитви, ні жодних господарчих приміщень, де можна було б утримувати великий автобус. Коли прийшло літо, то знову почались подорожі – відвідування церков на найманому автобусі. Вже літо доходило до кінця, коли диякон нашої церкви розказав молоді, що в одному місті церква продає свій великий старий автобус, і якщо до нього трошки прикласти рук, то він ще багато послужить. А головне, що вони можуть продати його у розстрочку, та й ціна в рази менша на аналоги на автомобільних ринках. Молоді брати взяли це на озброєння, знайшли номер телефону пресвітера тієї церкви, дізнались всю інформацію про той автобус, і навіть отримали фото. Виявилось, що у ньому аж 50 місць, що він туристичний, ну і цілком для нас підходить. Якось в серце прийшла впевненість, що він буде наш. На цей раз молодь не стала турбувати братів, розіслали між собою фото, стали молитись і чекати, що буде далі, яка Божа воля.

Чекати довго не довелось... Одного разу наш церковний ПАЗ вкотре зламався, і брати почали вирішувати питання придбання іншого автобуса. В результаті багатьох дзвінків і розмов прийняли рішення поїхати подивитись на нами омріяний вже автобус. До місця призначення братам довелось їхати майже добу, причому в основному по бездоріжжю, але молодь мала віру, що вони повернуться з автобусом. Майже через тиждень автобус був у нас. Коли брат Юрій – попередній водій автобуса прощався з ним, то сказав, що нас дійсно Бог поблагословив, адже багато роботи в ньому вже зроблено. Велика подяка нашим братам, які відважились на далеку дорогу і особливо тим, хто перший був за кермом і перший під автобусом – брату Андрію Моцьо та Анатолію Прокопчуку. Молодь швиденько зібралась для того, щоб прибрати в автобусі, і приготувати місце для його стоянки, і на велике диво, запланований великий обсяг роботи зробили за день. Врешті решт автобус став церковним, і працює на перевезенні наших дорогих братів і сестер на богослужіння. Але ми з молоддю не проти поділитись вимоленим нами автобусом, аби тільки вони нас ще більше благословляли на працю і поїздки. Майже через місяць брати їхали в цьому автобусі, і, раптом, згадався сон річної давності. І, на диво, автобус має сині полоси і сам світло-бежевого кольору, а всередині такий самий, як було показано уві сні. Ми розуміємо, що автобус давно не новий, але це SCANIA 12 KUTTER, туристичний, має потужний турбо-дизельний двигун, автономний підігрів салону, пневматичну підвіску, десятиступеневу коробку передач. Приємно на ньому подорожувати, адже тепер кожен матиме власне місце. Ми також усвідомлюємо, що не у того техніка в порядку, у кого багато грошей, а у того, хто її береже, тому ми як можемо про автобус дбаємо, допомагаємо у ремонті, придбанні запчастин і у всьому, що є в наших силах. Хтось скаже що автобус старенький, а ми відповімо, що нового і не просили, нам потрібен був такий, на якому можна всім разом далеко їхати. Ми на Різдво вже мали декілька поїздок і, як приємно, що молодь разом, єдина, і Господь відповідає на прохання. Ввечері 7 січня ми вирішили привітати зі святом жителів міста, після дитячого зібрання. Коли автобус розвозив по місту братів і сестер, ми з молоддю вирішили також під’їхати в один з мікрорайонів. Правда вільних місць ні стоячих, ні сидячих відразу не стало, але автобус впевнено рухався. Коли ми порахували пасажирів то виявилось, що в ньому було більше ніж сто осіб.

Підводячи підсумки хочеться сказати, що навесні треба буде провести деякі зварювальні і косметичні роботи, ну і потихеньку розплатитись за автобус. Але, по Божій милості, ми зможемо їхати туди, куди покличе нас «муж-македонянин». І віримо Ви, дорогі наші читачі, не один раз прочитаєте про наші подорожі, а якщо дозволить Бог, то і побачите нас у Вашій церкві, якщо ми не зможемо побачити Вас у нашій.


Андрій КРАВЧУК


Газета «Християнин» 01(53)2014


© 2008-2020