Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Християнська юність

Вийшли на вулицю. Зоряно, тихо. Тріщить, мов старе гілля, сніг під ногами. Ну як не заспівати? І над селом залунала різдвяна пісня про дорожче над усе, про Ісуса Христа, Божого Сина.


Зима 1982 року. Снігу майже по коліна. Наближалось Різдво, улюблене свято, вже третє в моєму християнському житті. Традиційно молодіжний хор нашої (Луцької) церкви Християн Віри Євангельської ділився на групи, щоб привітати зі святом як можна більше жителів міста та навколишніх сіл. Після богослужіння біля Дому Молитви по вулиці Кічкарівській, 32 наша група жваво обговорювала різдвяний маршрут. Всі чомусь погодились поїхати в село з кулінарною назвою Сирники. Хоч як дістатись туди на вечір, а головне повернутись десь за 10 кілометрів від Луцька не могли придумати. До гурту підійшов Іван, високий білявий хлопчина, теж з нашого хору. Дізнавшись про причину нашої розгубленості, сказав, що транспортні проблеми бере на себе. А від нас вимагалось одне – ввечері 7 січня чекати на нього Зазначу, що Ваня був чудовий водій і працював водієм-автобуса в якійсь організації, де його дуже поважали. Не знаю як це йому вдалось, але дійсно, в назначений час ми з трепетом займали місця в затишному "Кубанці". Уявіть собі, в 1982 році, з групою молоді та ще й на автобусі відправлялись ми на різдвяну євангелізацію. Чудеса! Благополучно минувши пост ДАІ, автобус набрав швидкість – і ми вже на окраїні села. Помолились, щоб Бог управив нами, як Йому до вподоби. Пішли А схема євангелізації дуже проста. Брат і сестра заходили у двір, стукали у ворота, а всі інші чекали на вулиці. Господарі, почувши молоді голоси, та ще не тільки чоловічі, без страху відчиняли.

– Добрий вечір Вам, з Різдвом Христовим дозвольте привітати.

Одержавши ствердну відповідь, один з них давав знак, І поки наших "розвідників" запрошували в хату, ми швидко забігали і заповнювали собою коридор або кімнату будинку. А далі все було відпрацьовано до дрібниць: звучав різдвяний псалом (а голоси сильні, дзвінкі) та так гарно, що вражені господарі так і присідали від подиву. Потім читання Євангелія і роз'яснення істинного змісту Різдва, вірш, ще псалом і, побажавши всім Божих благословень, ми так само швидко залишали дім. Ми дотримувались зрозумілого для справжніх християн правила не брати ні якої плати, пам'ятаючи слова Ісуса Христа: "Даром одержали, – даром давайте." Та не дивлячись на наші протести, добрі люди умудрялись непомітно щось та покласти при виході нам у кишені. А ми, молоді, зголоднілі, від хати до хати встигали поласувати горішками, а то і цукерками. Коли нас впустили в перший добротний дім, ми побачили довгий святковий стіл, густо уставлений пляшками з спиртним. Неозброєним оком було видно, що зібралось саме високе місцеве начальство. По обличчям легко читалось, що тут чекали на всіх, окрім християн. Пісня, коротка проповідь автора цих рядків про те, що люди по різному святкують Різдво, хто за людськими звичаями, хто з спиртним. А треба по Євангелію, з чистим серцем. Ще пісня на прощання. Опинившись на вулиці нам стало зрозуміло, що через короткий час тут буде наряд міліції. Але вирішили йти далі. На нас чекають люди, які не чули ще радісної вістки, що Бог дає землі мир. Ще дім, другий, третій. Біля дверей одного будинку Володя і Надя (геть маленькі на зріст), щось довго затримались. Ми чекали на вулиці, чекали, тай побігли до хати. А там побачили, як наші посланці стоять і нічого не можуть сказати. Заніміли й ми, бо в дверях будинку стояв великий-превеликий циган. Смуглявий, з чорними вусами. Як з'ясувалось, він працював ковалем у місцевому колгоспі. Таких великих людей рідко зустрінеш. Ми блискавично зрозуміли почуття розвідників у Ханаанському краї. Виникло велике бажання втекти. Та на кінець зрозумівши з наших розгублених пояснень суть нашого візиту, він запросив нас в хату. Так в'яло і нерозбірливо ми давно не співали Дружина господаря майже не слухала нас, з жалем перекладаючи з рук в руки п'ять карбованців, думаючи, що тримає їх востаннє. Хтось із братів сказав, щоб вона заховала гроші, бо ми їх все рівно не візьмемо. Якби ви бачили, як ожила стара циганка, як їй відразу сподобались різдвяні пісні, такі гарні, та ще й задарма. Це нас неабияк розвеселило. А господар, одягнувшись, повів нас до своєї рідні, що жила неподалік. Ми покірно пішли за ним. В хаті багато дітей, брудно. Але нас настільки важно слухали, що так легко ми мабуть ніколи не співали. Вийшли на вулицю. Зоряно, тихо. Тріщить, мов старе гілля, сніг під ногами. Ну як не заспівати? І над селом залунала різдвяна пісня про дорожче над усе, про Ісуса Христа, Божого Сина. Хвала Богу за цю неповторну мить, бо вона на все життя. І якраз в ці хвилини: "Ваші документи"! А наряд міліції вже вів Івана до автобуса. Ми дружно пішли вслід. А попереду нас, хто б міг подумати, йшов наш знайомий коваль. Його бас могутньо гримів над селом: "Теж мені, знайшли злодіїв. Та глянь, які діти добрі. Ви до клубу йдіть, де п'ють та б'ються, там порядки наводьте, а то приїхали ..." Так і стояли ми обліплені циганською малечею, та чекали розв'язки. І нам здавалось, (а воно так і було) що Сам Господь дав нам захист у вигляді цієї бідної циганської родини. Офіційна розмова, протокол, погрози. Але побачивши нашу твердість, чи то під впливом нашого захисника, нас до певного часу лишили в спокої. А свято продовжувалось. Вже десь ближче до півночі ми зайняли місця в автобусі. Вдалині сяяв вогнями Луцьк. А ми думали про дві речі. По-перше: в місто лише одна дорога – через пост ДАЇ, а там нас давно чекають. А по-друге: що буде завтра, звільнять кого з роботи чи ні, а можливо, штрафи чи ще щось? Молилися без нагадування. Перед постом хтось згадав що є дорога в об'їзд. Правда по ярах, балках. Зраділи і поїхали. Але сніг перекреслив наші плани. Як ми не штовхали автобус, та змушені були повернутись назад. Хтось із братів сказав: "Ми що, злочинці? Ми що перед Богом і людьми щось не те зробили? Та невже всемогутній Бог нас не захистить?" Гаряче, в сльозах молимось. Сповняємось Духа Святого. Серце наповнюється радістю і вірою, все буде добре. Та ще каємось нишком за недовір'я Небесному Отцю. Знову траса Ковель-Луцьк. "Довгоочікуваний" пост ДАЇ, За стуком серця не чути роботи двигуна. Покоряючись дорожньому знаку, автобус стишує ходу. Ще цього не вистачало. Молимось. Краєм ока бачимо, як постові дивляться скрізь, заклопотані всім крім нашого стомленого "кубанця". Коли від'їхали на безпечну відстань, ми ніби по команді вигукнули: "Слава Богу!", і кинулись один одного поздоровляти ... Різдво 1982 року. Світле і урочисте, далеке і близьке. Та однозначно – незабутнє. Незабутнє, як і вона, сама прекрасна у світі ХРИСТИЯНСЬКА ЮНІСТЬ.

Василь КРАВЧУК


Газета «Християнин» 02-03(08-09)2002


© 2008-2020