Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Зовнішність серця

«Зустрічають по одежі…» – говорить один із відомих висловів. Та й вправду воно так. Бог, створивши людину, дав їй очі і через них проходить майже вся інформація до нашого розуму. Великий мудрець Соломон, говорячи про роль язика в житті людини, відзначив, що він має владу над життям і смертю, але очі теж наділені такими повноваженнями: будеш дивитися на гріх, він увійде до твого розуму – матимеш смерть. Як християни, ми ні в якому разі не повинні бути для сторонніх очей спокусою (соблазном). Хочеться оглянути деякі питання, які допоможуть нам з’явитися перед Богом у білому одязі, без плям і пороків, та мати тверду основу наших поглядів.


Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе (Лук.6:45).

Не так давно в багатьох церквах п’ятидесятників України можна було часто чути проповіді про важливість зовнішнього вигляду християнина, але мало-по-малу свобода майже всім закрила очі на цю проблему. А закрила все тою ж самою «Божьей любовью» в людській інтерпретації, бо ж зараз Бог став трохи добрішим, почав дивитись на серце, а не на зовнішність і Він хоче бачити нас такими, як ми є, природними і т. п. Ці питання почались підніматися зовсім не з приходом свободи у наших краях. Якось я почав цікавитись, а коли це все почалося? Хтось скаже: «В ХХ столітті», і це правда, але не зовсім. Тож поринемо у подорож, за історичними довідками, доленосних перемін зовнішнього вигляду людства.


Зміна поглядів світу

Важко судити про одяг, який був тисячоліття тому, але існує легенда, начебто ассирійська цариця, приблизно 800 років до н. е., дуже хотіла брати участь у війнах свого чоловіка, але перешкодою їй у цьому була, як не дивно, довга спідниця. От вона і розрізала її надвоє для «удобства». Так, нібито, і виникли перші «жіночі» шаровари.

До речі, цікавим епізодом історії проблем одягу є VI Вселенський собор, який відбувся у VII столітті. В одному із пунктів-правил зазначалося: «Ніякому чоловікові не одягатися в жіночий одяг, ні дружині в одяг, чоловікам властивий». Вже тоді визначилось, який одяг жіночий і який чоловічий. Порушників цього правила чекав вердикт: «…відлучати від спілкування церковного». Невже в ті часи теж виникали подібні питання? Напевно, так. Чим більше проходило часу від перебування Ісуса Христа на землі, тим більше з’являлось людей, що віддалялись від першоапостольської науки. От і приймались відповідні міри. Тобто, на той час у суспільстві існували певні правила і стилі одягу. На протязі історії людства змінити їх хотілось багатьом.

Історики стверджують, що народна героїня Франції Жанна д’Арк, судячи з усього, стала першою європейкою, що наважилася надіти чоловічі штани. При спровадженні на вогнище, ця зухвалість фігурувала в основних звинуваченнях її діяльності, а могла б і не дожити до цього моменту, оскільки ще задовго до революції наважилась показатися в брюках на людях, за що її ледь не роздер обурений натовп.

В Європі в середині XIX століття носити брюки наважувалися лише «найсміливіші». Французька письменниця Жорж Санд була однією з них. До своєї літературної популярності вона додала славу неприборканої захисниці моди брюк, оскільки раз у раз одягалася в чоловіче вбрання. У 1863 році американка Мері Едвардс Уокер стала першою жінкою в США, що отримала посаду військового хірурга. Для «зручності» вона частенько надягала брюки, за що кілька разів піддавалася арештам. Проте героїчна діяльність Уокер змусила конгрес США прийняти закон, що дозволив їй носити брюки.

ХХ століття представило в реальності речі, які раніше здавалися немислимими. Дизайнер Поль Пуаре в 1911 році представив модель шароварів зі спідницею до колін, така довжина викликала незадоволення публіки. Розгніваний таким поворотом справ, Ватикан розвернув кампанію засудження аморального одягу, придуманого цим французьким дизайнером, у результаті чого папа Пій Х втрутився в цей процес і особисто оголосив йому анафему. Через сім років відлучений дизайнер запропонував першу модель так званих жіночих брюк. Тільки найзухваліші персони наважувалися з’являтися в них на людях, особливо на спортивних змаганнях. У той же час, у США такі ж обурені законодавчі збори штату Іллінойс почали слухання проекту закону, що забороняє жінкам носити брюки. Втім, цей закон так і не був прийнятий. Ось які війни тоді вирували за справедливість в одязі.

Тут ми зробимо невеликий відступ і поговоримо про моду, що це таке, що вона робить з людьми і чому ті чи інші речі стають «модними». Більшість людей розуміють моду як спосіб виділитись на фоні інших. У реальності все відбувається з точністю до навпаки. Купуючи якусь річ, ми маємо намір користуватися нею певний проміжок часу, наприклад, два сезони, але ж виробнику даного товару не вигідно чекати поки нам з вами набридне вдягати цей одяг або поки він повністю зноситься. Тоді вмикається такий інструмент як мода. У фільмах, на екранах телевізорів, рекламних щитах, обкладинках журналів та інших ЗМІ з’являються і рекламуються нові форми і фасони одягу певної відомої торгової марки. В результаті спрацьовує, так сказати, психологія натовпу. Один подивиться на це і скаже: «От треба придбати цю річ. Відтак я буду відрізнятись він інших, буду модним!». А таких «одних», виявляється, – мільйони, бо вони разом черпають з одного джерела. І от одного разу виходячи взимку на вулицю, ви помітите, що ваша стара «шапка-ушанка» залишилась тільки у вас, а у всіх інших – сучасні «модні» шапки. Та не сумуйте. Можете сховати вашу шапку, а через декілька років дістати її, бо тоді мода знову буде саме на таку. Мода теж має властивість повертатись і хто слідує їй – той аж нічим не вирізняється, він просто виконує волю виробника і приносить йому новий прибуток.

Отож, на початку XX століття коротшають спідниці, вперше (!) жінки наважуються одягти брюки. Правда, відомі випадки, коли дівчата, що намагалися з’явитися в ресторанах у брюках, були просто викинуті на вулицю і облаяні різними недобрими словами. Жінки робили зусилля, щоб скинути з себе «ненависні» спідниці або, у всякому разі, зробити їх коротшими. Коли в XIX столітті якась голландка сіла в брюках на велосипед, вона викликала такий переполох, що міський голова був змушений викликати пожежників, щоб відновити порядок.

Під час Першої світової війни фабричні робітниці отримали прізвисько «дівчата брюк», із-за специфічної форми їхнього робочого одягу. У 1920 році Коко Шанель представила «брюки для яхти», створені по мотивах матроських кльошів. Через сім років Люсьен Лелонг продемонстрував жіночий лижний костюм, що складався з туніки і штанів.

Те, що відбулося в 1932 році з актрисою Марлен Дітріх, довело, що брюки ще не сприймалися охоронцями моралі як повсякденний жіночий одяг. Начальник паризької поліції заборонив Дітріх виходити на вулицю в чоловічому костюмі, після того, як актриса спробувала пройти у такому вигляді вздовж Сени. І все-таки після закінчення Другої світової війни брюки були дещо витіснені платтями.

В п’ятдесятих роках виник рок-н-рол, а разом з ним набрали популярності джинси, як вплив «опозиційної» культури. Остаточно жіночі брюки взяли верх з появою джинсів. Вони переконливо «зрівняли» жінок у правах з чоловіками. Брюки знову увійшли до моди. Правда, в деякі суспільні місця жінкам вхід у штанях, як і раніше, був заборонений. У 1966 році Ів Сен-Лоран познайомив пані зі смокінгами, а трохи пізніше справжньою сенсацією стали шорти з його ж колекції. Преса охрестила їх «нерозумним смаком», модниці – «справжнім шедевром». У 1979 році актриса Брук Шилдс з’явилась на рекламному щиті в джинсах від Calvin Klein з відкритим животом, що на ті часи здавалося надто ганебним.

У США в ті роки на екранах телевізорів у фільмі «Виховання крихітки» шокувала народ брюками кіноактриса Кетрін Хепберн. В кінці кінців, у 1964 році на Паризькому тижні моди був показаний костюм брюк, який викликав бурю захоплення. Один з німецьких журналів так описав цю подію: «Тоді як вороги брюк сподіваються, що ці «двоногі» створіння так само швидко вийдуть з моди, як і торішні високі чоботи, прихильники брюк упевнені в успіху нової моди». Жінки в брюках вийшли на подіум, вийшли на вулицю, але до середини 70-х років брюки були під забороною в офісах, учбових закладах та і господарі багатьох ресторанів відмовлялися обслуговувати відвідувачок, одягнених за останньою модою.

Першою жінкою в СРСР, яка одягла брючний костюм, була співачка Клавдія Шульженко, а першою жінкою-політиком – Сьюзан Молінарі. У 1990 році вона прийшла в брюках на засідання конгресу США і сказала промову. Коли вона говорила, вся увага її колег-конгресменів була поглинена вивченням її одягу. Після цього розгорівся дуже гучний скандал, але трохи пізніше штани у свій політичний гардероб увели відомі жінки-політики: Хілларі Клінтон та Ангела Меркель. Тепер жінки в брюках, бриджах, шароварах вже нікого не бентежать. Неетичним серед невіруючих вважається зайти в такому хіба що в церкву. Втім, зовсім недавно один архієпископ православної церкви заявив, що вважає за неправильне, коли жінок, що приходять в храм у брюках, «зустрічають окрики і лайка», замість розуміння і співчуття. «Наші приходи і єпархії в Західній Європі взагалі не знають таких заборон відносно жіночого одягу. Господь дивиться на серце людини, а не на її одяг» – сказав «владика».


Цікаві закони

Немало країн у світі мають закони, які вказують жінкам, що можна носити, а що ні. Цим особливо славиться Америка. У місті Мобіл (штат Алабама) жінкам забороняється носити взуття на шпильках, а в Клівленді (штат Огайо) – лаковані туфлі.

Суворе покарання за одягання жінкою брюк існує в одному з штатів Малайзії. З жінок, що наділи брюки, джинси або міні-спідницю стягується штраф у розмірі 138 доларів.

Цікаво, що заборона на використання жінками брюк діє і у Франції. Через декілька днів після державного перевороту 9 – 10 листопада 1799 року, майбутній імператор Франції, Наполеон Бонапарт, видав указ, в якому зазначалося: «Будь-яка жінка, яка бажає зодягатися як чоловік, повинна звернутися в місцеве поліцейське управління за дозволом». Недотримання указу вело до кримінального покарання. Парижанки, посилаючись на указ Наполеона, дійсно вимагали від департаменту поліції дозволу на одягання брюк в суспільних місцях, але таких дозволів за все XIX століття було видано всього десять екземплярів. Зокрема, було дозволено носити брюки вищезгаданій письменниці Жорж Санд. Лише у 1904 році до закону були внесені поправки – жінкам дозволялося надягати брюки в двох випадках: коли вони їздять на велосипеді або займаються кінним спортом. Тому у 1931 році мер Парижа зажадав, щоб сумнозвісна німецька актриса Марлен Дітріх негайно покинула місто, оскільки вона розгулювала по вулицях в чоловічому одязі, хоча задовго до того була попереджена листом від того ж самого мера з проханням не одягати штани. У свою чергу, декілька депутатів французького парламенту запропонували відмінити указ Наполеона, оскільки вже всім очевидно, що він не витримав перевірки часом. Можна припустити, що жінкам взагалі не можна забороняти носити який-небудь одяг або взуття – вони не заспокояться, поки не надінуть його і з переможним виглядом не пройдуть у всіх на виду. Зовсім недавно нижня палата французького парламенту – Національні збори – прийняла закон, який охрестили «законом про вуаль». Він забороняє носити в державних школах, коледжах і ліцеях одяг і символи релігійної приналежності учнів. Зокрема, не допускаються мусульманська чадра, іудейська кіпа і християнський хрест, якщо він не захований під одяг. Якби таке відбулося в Україні, під цей закон, думаю, попали б і хустки.

Аналогічно діють депутати в Італії та Бельгії, відновивши закони часів середньовіччя, що забороняють закривати обличчя карнавальними масками. Таким чином ці країни сподіваються зняти з мусульманок чадру. Проте, пам’ятаючи історію із забороною носити жінкам брюки, можна припустити, що наміри депутатів марні. На вулицях європейських міст все частіше можна побачити пані з вуаллю на обличчі, а провідні модельєри, відчуваючи забаганки публіки, пропонують жінкам одяг в східному стилі. Але облишмо світ. Його не змінити, він йде до свого логічного кінця. Що ж відбувається в християнстві? І тут не обійшлося без «за» і «проти». На жаль.


Християнські погляди і позиція Біблії

Першим, що часто приводять віруючі у противагу до жіночих брюк – це шотландську «чоловічу спідницю». Насправді це не спідниця, а кілт. Кілт – це традиційний предмет чоловічого одягу шотландських горян. Він являє собою шматок тканини, який обгортається навколо талії і закріплюється за допомогою ремінців та пряжок. Існує два види кілта – «великий» і «малий» – між ними велика різниця. Історичний «великий кілт» – це дуже громіздкий одяг, в який закутувалися від маківки до колін. А «малий» кілт – це і є те, що сьогодні зазвичай називають «чоловічою спідницею», причому він з’явився набагато пізніше «великого» кілта. Однією з основних причин, чому шотландські горяни вибрали саме такий костюм, був дощовий клімат і гористий рельєф. Великий кілт давав свободу рухів, швидко висихав і зігрівав, чого не можна було сказати про брюки, а вночі його використовували як теплу ковдру. Незважаючи на те, що кілт вже давно є традиційним шотландським одягом, елементом їхньої загальнонаціональної культури він став тільки в середині XIX століття, коли він отримав популярність серед шотландської інтелігенції і дворянства. Малий кілт був створений всього-на-всього в 1725 році англійцем Ролінсоном, керівником сталеливарного заводу в м. Лохабере. Саме він запропонував залишити тільки нижню частину великого кілта, який був подібний до нашого пальто. І хто заявляє, що цей одяг там був завжди той або не знає, або свідомо це приховує.


Для чого так багато різних історій?

Сучасні християни доводять, що «жіночі» брюки, шорти, короткі спідниці, відкритий одяг були споконвіків і якщо це проникає в церкву – нічого дивного тут немає. Хочеться звернути увагу на не сприйняття більшістю людей того часу такого «новшества» в одязі. Ви думаєте це були християни? Зовсім ні, такі самі нерозкаяні грішники і вони вважали за безсоромність з’являтися у культурних місцях в такому одязі. Яка ж тоді має бути реакція у тих, хто пізнав істину? Тим паче, ми приходимо не просто до культурних людей, а перед лице Самого Господа! Піонерами впровадження нових видів одягу завжди були дуже розбещені люди і не тільки в плані зовнішнього вигляду. Поглянувши на повсякденне життя тих актрис, моделей, модельєрів, бачиш в яких тільки гріхах вони не погрузли, і як наслідок – все, що було в середині видається на зовні. Адже починається все не з одягу, а з думки. Якось попало щось в очі, диявол підклав думку в серце і звідтам починається духовна хвороба – гріх. Чим наповнене серце, про те говорять уста, так і зовнішній вигляд є відображенням вмісту серця. Тому Богу нема потреби робити висновки по зовнішності, бо Він – знавець сердець, Він знає де знаходиться корінь цього зла, а що виходить на зовні – то вже крайня стадія. Вся сіннаарська одежа спочатку заховується далеко в шатрі, а потім стає причиною великих поразок. Господь бачить все і ніщо від нього не заховаєш.


Що говорить Біблія про зовнішній вигляд

З перших сторінок ми дізнаємося, що до гріхопадіння перші люди не мали потреби в одягу. Відчувши вперше смак забороненого плоду, Адам і Єва зрозуміли, що вони нагі і їм потрібний одяг, щоб сховатись. Першим потрапило під руки звичайне листя смоковниці. Коли Бог це побачив, то зробив для них іншу одіж – шкіряну. Невже Бог не міг створити їм одяг з іншого матеріалу або ж залишити той, з листочків, щоб не так жарко було? Так Господь показав нам Своє відношення до наготи. Він не хоче бачити на нас одежу з «листочків», а це стосується не тільки жінок.

На горі Сінай Бог дав Мойсею закон і серед різних наказів були такі, що зобов’язували священика зодягати відповідний одяг, і не давали права сходити до жертовника по сходах «…щоб не була відкрита при ньому твоя нагота» (Вих.20:1). У книзі пророка Ісаї 47:1-3 Бог звертається до Вавилону в образі жінки і каже, що відкриті голінки чи стегна є великий сором. Судіть самі, якою має бути довжина спідниці чи чоловічих брюк, щоб ми не були посоромлені? Невже достатньо трохи прикрити коліна і все? Історія спідниць не пам’ятає вкорочування довжини аж до ХХ ст. Як часто доводиться бачити таке набожно-благоговійне застосування християнками підручних засобів у вигляді сумочок, курточок, різних покривал або періодичне нервове натягування руками долу спідниць у напрямку їх теоретично правильної довжини, щоб створити в оточуючих ілюзії невинності й сором’язливості, ніби цим вони виконують Слово Боже про вбрання «со стыдливостью». От тільки одягнути спідницю нормальної довжини без витрат на вище згадані процеси часу, уваги та нервових клітин (які, як відомо, не відновлюються), сміливості, на жаль, не вистачає.


Мізерні дрібниці

В нашій церкві прийнято з практичних міркувань, щоб довжина була за пів голінки. Будь-яка деталь одягу має свою мету і значення. Звертати увагу треба на все, щоб знати, як буде впливати на оточуючий світ ця мізерна дрібниця. Наприклад, наявність на спідниці розрізу має теж своє значення. Бувають спідниці такі вузькі, що не можна нормально ходити, а це як і більшість сучасних деталей для того, щоб відкрити або підкреслити те, що не треба. Іноді одяг має велику пропускну здатність світла. Тонування тут би не завадило, хоча б таке як на вікнах чорних автомобілів. Чи важливо тобі й мені, що про нас думає Бог? Якщо важливо, то перегляньмо наше відношення до наготи, щоб воно було як у Нього!


Духовний стан

Сучасний стан церков християни часто називають прообразом Лаодикійської церкви. Не будемо сперечатись на рахунок правильності даної теорії, але, читаючи Боже Слово до цієї церкви, дійсно знаходиш багато подібного до нашого часу. У всі характеристики Лаодикійської церкви заглиблюватись не будемо, торкнемось лиш однієї. Ісус Христос зупиняє нашу увагу і на зовнішньому вигляді: «Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була...» (Об’яв. 3:17-18). Хтось з богословської точки зору скаже: «Це ж про духовне написано!» Духовний стан цієї церкви і так зрозумілий. Тому це стосується і видимого аспекту життя християн також. Дехто думає, що одягнути спідницю по коліна, футболочку з трошки великим вирізом або інше подібне до цього буде достатньо для прикриття наготи, але в Божих очах це виглядає по-іншому. Дивлячись на це, Він радить придбати «білу одежу, щоб зодягтися». Пригадайте, будь ласка, два випадки з одержимими людьми. Один трапився Ісусу, коли Він прийшов у край Гадаринський. Там був біснуватий, котрий жив у печерах-гробах, бився об каміння і чомусь був нагий. Жителі навколишніх населених пунктів наблизившись до вже звільненого від злих духів дуже перелякались, бо побачили його одягнутим і сповна розуму. Ще один випадок стався з синами священика Скеви, що намагались, не маючи на те права, іменем Ісуса, «Якого Павло проповідує», допомогти невільному, але той чоловік побив їх і роздягнув. Тобто, перше, що робили легіони через цих людей – позбавляли одягу. Саме диявол підкидає в серце думку вкоротити або відкрити якомога більше того, що не потрібно. Бог же робить навпаки – звільняє від таких думок, одягає і дає розум правильно жити.

Існує така думка, що, нібито, одяг відроджених п’ятидесятників на початку ХХ ст. у США був такий, як і зараз можна спостерігати на вулицях наших міст. Але подібні твердження можна легко спростувати тим, що в ті часи одягали такий одяг (наприклад, брюки) тільки одиниці і то, які не мали ніякого відношення до християнства. Масовий перехід на нові форми одягу відбувся набагато пізніше, в останніх десятиліттях ХХ ст., і аж потім з’явився в церквах розвинутих країн.

До 90-их років і в п’ятидесятницьких церквах України була єдність відносно зовнішнього вигляду. Та коли потім повіяли буйні вітри лжевчень із Заходу, братерські спільноти почали бити на сполох. Не раз на конференціях, з’їздах приймались постанови проти «нововведень». Проте, як показав час, гасла залишились на папері, а виконавців – одиниці.

Кожному з нас доводилось чути різні дискусії чи питання (що традиційно подаються в записках на конференціях) про Біблійне підтвердження тих чи інших церковних правил. Звичайно, якби навколо нас не знаходились невіруючі, то, може б, менше було різних докорів типу «а чому це не можна, а чому те?». Тому далі буде наведено певні місця з Біблії і роздуми відносно деяких деталей зовнішності, бо найчастіше наші знання обмежуються декількома місцями, але, читаючи уважно Біблію, можна знайти багато цікавих місць, де прямим текстом або непрямим зображена Божа «любов» до деяких речей. Але цим можна аргументувати свої погляди в спілкуванні з людьми, які хоч трохи визнають авторитет Біблії у всіх життєвих проблемах. В інших випадках це може стати схожим на передачу святині в руки насмішників. Ніхто всього не опише, але хай те помазання від Бога вчить нас чинити так, як про це говорить Книга книг.


Про інші «дрібниці»

На рахунок джинсів. Всім відомо, що їх було вперше створено для золотошукачів Америки з брезентової тканини як надійний робочий одяг. Після другої світової війни в США виникає рок-н-рол, рух хіпі. Через неможливість купувати нормальний одяг, а у більшості випадків, щоб заявити зневагу до морального устрою суспільства чи традиційних форм одягу, учасники цього руху робили так: на старі джинси з дірками та іншим просто нашивали яскраві латки. Занадто вузькі джинси розпорювали по шву, вшивали трикутні клаптики тканини та отримували в результаті оригінальні джинси-кльош. Отак створювалась мода, яка стала, на диво, привабливою багатьом сучасним християнам, і взагалі, представники цього руху ні з чим нормальним, культурним чи моральним не асоціюються. Вони ввели в моду не тільки джинси, а й міні-спідниці, прозорі блузки, захоплювались рок-музикою, наркотиками, а розбещеність і безліч інших гріхів вважали за гордість. Невже ми маємо наслідувати моду таких людей і приходити перед Бога в такому вигляді? Хай там у тяжкій роботі, де треба надійний одяг (як він і був створений на початку) використовувати джинси, але йти на зібрання в потертих, з дірками, латками, ну зовсім недоречно! Одягніть, брати, нормальні звичайні брюки і не треба показувати свою лжесміливість і причетність до вищезгаданої субкультури.

В Біблії, наприклад, можна зустріти людей, які фарбували свої очі: «І прийшов Єгу до Ізрееля, а Єзавель почула про це, і нафарбувала очі свої, і прикрасила голову свою, та й виглянула через вікно» (2Цар. 9:30). Вона думала підфарбуватись, прикрасити себе, щоб сподобатись тому чоловікові і знайти милість у його очах, але коли Єгу цю «красу» побачив, у нього не залишилось ніякого бажання її спостерігати. Подібні речі описані в книзі пророків Єремії 4:30 та Єзекіїля 23:40. Прочитайте ці розділи і ви зрозумієте, хто фарбував свої очі, для кого і для чого. Бог створив нас по Своєму образу, кожного зробив індивідуальним, з певними рисами зовнішності, з відповідним кольором очей, волосся і т. д. І коли хочемо щось змінити, наприклад колір волосся (чи то фарбою, чи то природними засобами), тим самим визнаємо себе некрасивими, непривабливими і висловлюємо нашому Творцю своє незадоволення недосконалістю Його творіння, бо, бачите, її величності Мані йде більше чорний колір волосся, а Він трошки «помилився» і зробив русявим. Де не глянь, майже всі люди незадоволенні: у кого пряме волосся, тим хочеться кучерявого, в кого кучеряве – хочеться прямого, дав Бог такий колір, а хочеться інший. Навіть сивину Біблія називає «…то пишна корона, знаходять її на дорозі праведності» (Прип. 16:31). І взагалі, ці всі коректування нашої зовнішності є шкідливими для здоров’я, а іноді зовсім незворотними, що давно підтверджено науковими дослідженнями. Пригадую, як в часи коли тільки почала виникати мода на фарбування волосся всіма кольорами веселки і цигарки серед жінок, моя бабуся, що брала мене малого на ринок, принципово нічого не купувала у людей з вищезгаданими рисами і ще й мені наказувала.

Ось ще одне цікаве місце, де Господь висловлює невдоволення відносно деяких деталей життя свого народу, прочитайте Iс.3:16-24. Який широкий спектр – від різноманітних прикрас, сережок, перснів, завивки, одягу до поведінки і ходьби. Тут коментарі, я думаю, зайві.

Бувають люди незадоволені своїми бровами або віями. Ханаанські народи, які знищив Ізраїль, теж вищипували брови, як і деякі християни зараз, але тільки у випадку великої скорботи за померлими родичами, і Бог заборонив потомкам Авраама це робити. Ізраїльтяни в такому випадку роздирали одежу, хоча священикам, знову-таки, не було дозволено і це. Чому ж скрізь такі «заборони»? «Ви сини Господа, Бога вашого, не будете робити нарізів, і не вистригайте волосся над вашими очима за померлого, бо ти святий народ для Господа, Бога твого, і Господь тебе вибрав, щоб був ти Йому вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі» (Повт.14:1-2). Ось чому – бо ти народ святий!

Серед нас хай не буде «навуходоносорів» з такими довгими (а тим гірше полакованими чи пофарбованими) нігтями, як у птахів: «Тієї хвилини виконалося це слово над Навуходоносором, і він був відлучений від людей, і їв траву, як воли, і його тіло зрошувалося з небесної роси, аж його волос став великий, як пір’я орлине, а його пазурі як у птахів» (Дан.4:30).

Часто виникають питання про довжину волосся. Наведемо всім відомі місця. «Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то безчестя для нього? Коли ж жінка косу запускає, це слава для неї, бо замість покривала дана коса їй» (1Кор.11:14-15). «А окрасою їм нехай буде не зовнішнє заплітання волосся та навішення золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1Петр 3:3-4). Спитайте навіть у невіруючих і вам підтвердять, що волосся по плечі для чоловіка – це довге, а для жінки – коротке. Те ж саме можна сказати і про «чёлки», бо виходить дискримінація: одній частині волосся надаються пільги для невиконання Божого Слова, а іншій – ні. Один царський синок, Авесалом, був відомий, крім всього іншого, ще й за довжину, швидкість росту та вагу своїх кіс, які потім його і зрадили в бою. Раз пробігав він на мулі під одним деревом, а воно його хвать гілками за чуба: «Ану, йди-но сюди, бунтарський молодець». От тобі, брате, і довге волосся.

Також Біблія говорить про покриття сестрами голови. В наш час розвелось багато замінників звичайних косинок у вигляді шарфів, пов’язок-бубликів або трикутних шматків. Якби ви знали, сестри, як прихильно дивиться Небо на цей образ справжньої християнки: скромно, акуратно заплетеної, в звичайній хусточці і нормальній спідниці... Жити так не тяжко, важче почати. Не раз доводилось чути, як декого в сучасних церквах «продвинуті» її елементи вмовляли залишити «старі» традиції і натомість щось вкоротити, вирізати чи розрізати. Не легко в таких умовах стояти непохитно, щоб поправити своє становище, а ви все-таки почніть і Його око буде над вами завжди, щоб підтримувати, захищати і благословляти, навіть тоді, коли з людей навколо не знайдеться жодного союзника.

Навернення до Бога завжди викликає у ворога душ людських намагання будь-якими методами і засобами утримати владу над втраченим, причому до кожної людини вони різні. Для одних він пропонує гроші, славу, алкоголь, а комусь дає тягу до не дуже пристойного одягу. Спробуйте переконати таку людину за один раз все змінити і побачите скільки треба праці та часу для отримання позитивного результату. Не все так просто у цьому, здавалося б, нескладному питанні. А кажуть: «Це все дрібниці. Треба за інше думати». Погляньте у притчу про таланти. Господар дав своїм слугам маленькі непривабливі завдання. Через деякий час вони показали результат. Може, той, що мав один талант, насміхався над іншими, мовляв, навіщо займатись таким дріб’язком, але жнива розставили все на місце, і тим, хто залишився вірним у малому було дано велике благословіння. Хочеш бути вірним у великій справі, то почни з «дрібничок», з одягу, наприклад. Бо ми часто-густо на словах готові гори перевертати, Африку каяти, на смерть йти за Христа, а в малому – зась.


Епілог

Так задумано Богом, що основну роль у керівництві церкви, в сім’ї виконують брати. Як же тоді нашим дорогим сестрам можна проявити себе в служінні Богу? Є багато можливостей, але, на мою думку, головне – це проповідь. Причому, не словом, а ділом – своїм зовнішнім виглядом. Колись перед початком однієї конференції в м. Херсоні наші сестри біля дзеркала приводили себе в порядок. І тут заходять сестри з інших місць, починають знайомитись:

– А вы откуда? – питають наших.

– Из Новой Каховки, – відповідають.

– А... Это у вас пресвитер Кравчук?

– Да.

Лиця співрозмовниць виразили стільки подиву, що одна наша сестра запитала:

– А что, мы так плохо выглядим?

– Да нет, – кажуть.

Напевно, їх налякали, що там у Н. Каховці є така страшна церква, де все забороняється і т. д., а я скажу, що це не так.

Пригадуючи в думках свою дорогу Церкву-батьківщину, її зібрання – не можеш натішитися! Як приємно дивитись на цих братів і сестер. Не треба, як наші брати казали, вмикати протитуманки або ближнє світло, коли дивишся на хор, не треба відводити свій погляд десь у вікно або на стелю, щоб не бачити одяг світу цього. В багатьох церквах перед хором ставлять щити, щоб сестрам де доводилось все зібрання прикривати своїми сумочками коліна і цим самим ніби зменшити соблазн. Ісус казав, що спокуси мусять прийти, але горе тому, через кого вони приходять. Дійсно, скільки горя, скільки гріхів стається через такі «дрібнички». І одною з основних причин загальновідомих подій в нашій церкві якраз був зовнішній вигляд. Пресвітер зі всією церквою проводив різні бесіди, розмови як правильно одягатись, як правильно вести себе. І як не дивно, все про що Церква домовлялась залишити і поправити, воно не було якимось приказом пресвітера чи когось іншого, просто в серцях помазання від Бога саме вчило нас як правильно робити і це нас єднало. Нашу церкву, молодь часто питають, як вам так все вдається утримати, як ви можете жити в таких «обмеженнях». А все через те, що це для нас не обуза чи заборона, це стало нашим ЖИТТЯМ, адже виконання Слова Божого приносить радість і відвагу. Якби ви знали, дорогі читачі, як Бог нас почав благословляти, коли ми дуже відповідально віднеслись до цього питання. Скільки Бог підтримував явними ділами наші прагнення наблизитись до Нього.

Не так давно, після однієї конференції підійшов до нас молодий брат і сказав, що коли наша молодь вийшла на підвищення для участі в програмі, то на нього, як він сам висловився, напав страх Божий. Хоча доводиться зустрічати і насмішки, та не тільки від невіруючих, а й від тих, хто себе називає християнами, але воно того варте. Коли ми з молоддю міста Сімферополя були в одному парку, нам довелось там зустрітись з весіллям харизматів, які казали: «Ой, як вам тяжко жити, нам шкода ваших сестер». А ми посміхались у відповідь і жалкували за тими благословіннями, які вони втратили своїм відступництвом. Повертаючись з поїздки у церкву ХВЄ с. Врадіївка, ввечері ми зробили зупинку в Миколаєві біля одного з супермаркетів – відпочити. Підходить якась молода розмальована дівчина в сережках і запитує нас чи ми віруючі. Стверджуємо її здогадки. «А як ви нас визначили?» – задаємо зустрічне питання. «А по вас видно. Ой, ви знаєте, це так прекрасно в наш час побачити християн, яких можна пізнати ззовні». Виявляється, вона якраз поверталась з молодіжного зібрання однієї з євангельських церков. Ніби ж розуміє як правильно, але спробувати – важко, треба платити ціну.

Заради нашого дорогого Господа, який не посоромився наших гріхів, взяв їх на виду всього людства і мученицькою смертю підняв на хрест, ми готові на все. Ми готові бути «монахами і монашками», «фарисеями», «законниками», «колхозниками» і нести Його наругу, бо Христова наречена має знати:


Ты должна помнить это, ты должна помнить это,

Что Невесте идет лишь один цвет к лицу.

В платье белого цвета, в платье белого цвета,

Без пятна и порока пойдешь ты к венцу.


Дорогі християни! Коли у вас запитають про ваші «дивні» погляди на зовнішність, не спішіть відповідати: «Нам «нізя!»» або «Нам Іванов Іван Іванович не дозволяє…». Така відповідь відразу вказує, що життя ваше знаходиться ще під законом, а не під благодаттю. Хай ваші відповіді будуть натхненні любов’ю до Бога нашого і зневагою до всього, що Йому не до вподоби. «Мій Господь створив мене досконалим, по Своєму образу і я його змінювати не хочу». «Краса, дана мені моїм Творцем, мене повністю задовольняє». «Я таке не одягаю, бо моєму серцю це не подобається, для мене це – гидота!» Хай наше серце, поведінка, життя і зовнішній вигляд будуть такими, щоб, побачивши нас, усі показували в нашу сторону і казали: «Це – віруючі, це – християни!»

Роман Кравчук


Газета «Християнин» 03(47)2012


© 2008-2012