Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи
Херсонщина! Не опускай рук!
просмотров: 3526
Музыкальное служение
просмотров: 3399
Щось не те... (продовження)
просмотров: 3034
Сенокос (Часть 2)
просмотров: 6622
Где ты?
просмотров: 1532
Озаряя тьму
просмотров: 3065
Хлеб наш насущный
просмотров: 456
Ученые говорят о пользе молитвы для человека
просмотров: 3285
Водное Крещение 2010
просмотров: 2910
Молитвы сила (стих)
просмотров: 3330

Всего статей: 691


Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Статті з "Євангельского голосу"

Від редакції газети «Християнин»:

Переглядаючи сторінки давніх номерів журналу «Євангельський голос», редактором якого є В.Каплун, ми знайшли дивні статті з досить дивними подіями. І хоча минуло майже 11 років з моменту вихіду тих статей, але нас зацікавило те, як схожа ситуація у яку попав журнал, на ситуацію нашої церкви. Також цікаво те, що деякі люди згадуються в обох подіях.

Тому згадуючи Слово Боже: «... немає нічого нового під сонцем!... Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!» (Ек.1:9-10), ми бажаємо познайомити наших читачів із статтями з «ЄГ».



Може зупиняться

Мир Вам! Кожен раз, одержуючи і читаючи «ЄГ», радію і славлю Господа за такий відкритий журнал. За те що кожен номер наголошує на покаянні і щиросердечному служінні Богу. Я розумію, що тільки Дух Святий може проголошувати через «ЄГ» чисту науку Святого Письма, бо написано, що Дух Святий прийде і докорить світ за гріхи. Бо у деяких наших церквах сьогодні робиться таке, як у світі. І щоб зупинити теперішніх християн, особливо служителів, треба не один такий «ЄГ». Треба всім, хто ще не втратив страху Божого, кликати до Господа і кричати: «Люди, схаменіться, ви йдете в погибель». Навіть люди, які ходять до православної церкви, і ті знають, як себе вести благоговійно перед Богом, а в наших п’ятидесятницьких церквах Союзу ВСХВЄП, особливо в його центрі, у м. Києві – не знають.

Слава Богу за написану сторінку «Засурміть на Сіоні в сурму, бо день Господній гряде». Може хоч дехто з християн прочитають, схаменуться і не загинуть. Чомусь смисл проповідей і того, що сьогодні пише християнська преса, зводиться до «наш Бог любить і все прощає». Так, Бог є любов, але Він же і палаючий вогонь, і «ніщо нечисте не ввійде до Царства» – зараз у харизматичних церквах нашого Союзу царять «любов і танці». Але рідко проповідується, що християнин пожне те, що посіє.

Ми, матері дітей, яких хвиля нечистого навчання повела на широкий шлях, ридаємо від цього і стараємось, щоб наші діти цей журнал читали і розуміли так, як навчає Слово Боже, а не зарубіжні вчителі. Часто християни кажуть: «Не треба виносити сміття з хати» – тобто не говорити про наші недоліки вголос і через пресу. Але світ же бачить нашу поведінку і говорить таки вголос: «Якщо у вас такі пресвітери чи єпископи, то ви всі такі». І ще: «Якщо вони будуть спасенні, то і ми спасемося».

Журналом «ЄГ» щирі віруючі радіють, а тим, що мають по 2 телевізори в хаті (один в залі, а другий на кухні, щоб хоч нічого не пропустити, коли їдять) публікації «ЄГ», звичайно, не подобаються. Бог знав, що Біблію будуть читати і віруючі і невіруючі, але Він нічого не утаїв: ні поступка Ананії і Сапфіри, ні важкого гріха Давида. Бог не ховає правди впродовж всієї Біблії – від обкладинки до обкладинки.

А наші служителі бояться, щоб їхні проступки не були викриті як і їхні не завжди добрі справи. А ти, «ЄГ», пиши все, і хай люди читають і слідують доброму; і що роблять зле, що не до вподоби Богу і чим слабкі спокушуються і падають, теж пиши, може хоч хтось прочитає, зупиниться і перестане гріх робити.

Ми знаємо, що за такі публікації вам прийдеться одержувати листи з «камінням» від тих, які люблять дивитися «Санта-Барбару», і кажуть, що «Мар’яна» – це кіно життєве, якраз для віруючих. Та й від тих «християн», які свої дні народження відмічають у ресторанах і люблять довго на постелях ніжитися і їдять смачненько, та пишненько зодягаються, звисока проповідувати люблять, а сироти та вдови, сліпого та кривого ніколи не провідували. «Бачите, – кажуть, – як Господь нас благословляє: і «Мерседеса» дав, і одіж, і долари, бо я маю віру. А якщо в якогось інваліда, сироти чи вдови цього нема, то це значить, що вони малу віру мають».

Чомусь так виходить, що жінки служителів торбами парфюмерії користуються, «хімію» роблять, завивки і все з пожертвувань, бо зарплата ж – з пожертвувань (чи то тут, чи з-за кордону). А каліка одержує мізерну пенсію, дає десятину в церкву і береже на хліб, бо на молоко вже не завжди хватає. А Бог каже: «Я Отець сиріт і вдів», «чисте благочестя – допомагати вдовам у їхніх скорботах», «Блаженний хто думає про бідного».

Пиши, «ЄГ», все на грунті Слова Божого, поясни п’ятидесятникам, що є благословенням, і що закляте – те, що лежить під сидінням, на якому вони сидять, а народ Божий страждає.

Ми, матері, плачемо і ридаємо, що хвиля цього беззаконня, яке ввійшло через служителів в церкви, захоплює наших дітей і душі наші томляться, стогнуть. Скільки тепер людей страждають тілом і душею, а народ Божий духовно спить, насолоджується життям. Люди говорять: «Які ж ви віруючі, коли у вас одні живуть так жирно, а інші так бідно».

Так, тепер не такі віруючі, як були колись. Тепер – вмри – не дадуть, не допоможуть.

І вже наша молодь такою стала: вони не знають, що таке старенькій бабусі на огороді допомогти, побілить хатину інваліду, чи дах перекрити. Сіли в «Мерседеси», взяли із собою свої «бухала» і свої дискотеки і їдуть бабусям стареньким проповідувати, євангелізувати їх. А в стареньких аж голови тріщать від тих «бухал». Де сторожі, де служителі, щоб навчити дітей добродійству?

«ЄГ», ми тобі будемо задавати питання, а ти нам відповідай.


1. Де і коли учні і Христос із ними ходили на пікніки чи на шашлики?

А може то ще є якась інша Біблія, то ти не ховай, бо будеш відповідати перед Богом. Бо ми теж хочемо спасіння, а в Слові Божому нічого такого не знаходимо. Бо Христос виконував волю Божу, а учні робили те, що Христос велів. А від кого тепер наші сучасники-п’ятидесятники це прийняли, ми, як матері, хочемо знати, напишіть нам. Ми, матері, страждаємо, що від беззаконня діти гинуть і докоряють матерям: «Он діти пресвітера чи єпископа, подивіться, що роблять, то чому їм не гріх, а нам гріх».


2. Де є написано, що для того, щоб сатана вийшов з тіла, треба зробити вдих, потім – видих, а потім кашляти і його можна викашляти? Де взялася ця «наука» в наших Київських церквах? Що казати дітям, які приходять і питають нас про це? Поясніть нам, звідки це братство Союзу взяло таку науку?


3. Чому Йонгі Чо спокійно сказав Слово Боже, а п’ятидесятники свистали, хлопали, вищали, танцювали? Чому світські люди казали, що з п’ятидесятниками щось не в порядку? Чи не соромно нашим братам, у яких сивина на скронях, які страждали в тюрмах в часи гонінь, за ось такі служіння, які вони мають за долари?


3 любов’ю і сльозами сестра М., м.КИЇВ

«ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ГОЛОС» №2, 1997



Не кожній чутці вірте


Преамбула

До редакції одного друкованого видання надійшов лист, в якому автор поставив три запитання. Редакція не була компетентною відповісти на ці запитання і надрукувала цей лист, надіючись отримати кваліфіковану відповідь на них від керівництва об’єднання, компетентного в цих питаннях (об’єднання було засновником видання).

Відповідь не забарилася. Відповідь оригінальна, трьохступенева. Одного дня редактора видання викликали на Правління. Було сказано, що «до автора листа претензій немає», а редакторові докорили, що «виносить сміття з хати». Другого дня редактора викликали в Комітет, де публічно об’явили рішення Правління: а) редактора з посади звільнити, б) видання передати в інше місце іншому редактору, в) чудове і правильне (це було підкреслено) видання, яке раніше редагував той, інший редактор, закрити. Третього дня (зранку) авторові, який прийшов на роботу, бо працював в тому ж об’єднанні з дня його заснування (він прислав до редакції оті запитання), привселюдно оголосили: «Шукай собі іншу роботу». Це про нього було сказано за день до цього: «До автора претензій немає».

Якби Вас, дорогий читачу, запитали Вашу думку, коли де і хто міг так оперативно і рішуче відреагувати на публікацію преси, що б Ви відповіли? Найвірогідніше, Ваша відповідь звучала б так: це могла зробити тільки офіційна світська організація в Радянському Союзі, може у році 1967. І помилилися б. Це сталося не в 1967, а у 1997 році, не у Радянському Союзі, а в Україні, в іншому союзі – ВСЦХВЄП, а не в світській організації.


В чому суть

Місяців два тому я почув приклад у проповіді старшого віком брата, який наводили проповідники 30-х років. Ось цей приклад.

Із корабля далекого плавання, що стояв на якорі у порту, моряки на вихідний звільнялися до міста. Двоє з них затрималися у місті і поверталися, коли вже темніло. Щоб встигнути вчасно на корабель, вони сіли в човен і швидко налягли на весла. Проходив час а корабель не появлявся.

В поті лиця і з пухирями на змучених руках вони провеслували до ранку. Коли розвиднилося зовсім, вони з жахом помітили, що корабель знаходиться на тій же відстані, що був звечора. Випадково оглянувшись, знайшли причину: човен забули відв’язати.

Цей приклад чудово ілюструє положення «християн», які зі всіх сил «працюють для Господа»: вчаться і вчать, відвідують, євангелізують, будують, співають, проповідують і т.д. і т.п., але... «забули» відірватися від «світу і того що в світі», живуть його пожадливостями, «поєднуючи» духовне з тілесним. І потраплять вони не туди, куди, як думають, поспішають, а туди, куди спішить світ, бо вони до нього прив’язані. Так є.

Але тут цей приклад приведений з іншої причини. Як моряки, що «забули» відв’язати човен, так брати із Правління ВСЦХВЄП, оголошуючи своє рішення щодо журналу «Євангельський голос» і його редактора на Комітеті ВСЦХВЄП в Києві 10 вересня 1997 року (саме про це йдеться в преамбулі), теж «забули» узгодити це рішення з трудовим колективом редакції. І якщо моряки не знали, що вони при всіх своїх стараннях стоять на місці, то і Голова Правління М. Мельник і його члени Ф. Папроцький, С. Веремчук, П. Сердюченко, В. Прохор та інші дуже добре знали, що їхнє рішення без узгодження з трудовим колективом редакції, згідно з Статутом, незаконне, а значить, недійсне. Це рішення, виголошене в присутності Комітету і інших осіб поставило і трудовий колектив і редактора, при всьому небажанні займатися оцим питанням, в таке положення, що ми змушені ним займатися. Бо пішли чутки про припинення нашої праці. Але якби навіть ми і захотіли припинити випуск журналу і самоусунутися, то цього зробити не можемо, бо, по-перше, ми зобов’язані тисячам читачів, які нам довіряють, підтримують і моляться за журнал і за нашу працю, а, по-друге, редакція існує офіційно, має свій Статут, значить її діяльність і розпуск чітко обумовлені положеннями Статуту і державних законодавчих актів.


Дещо з Iсторії

Претензії до журналу і його головного редактора з боку керівництва ВСЦХВЄП почалися ще понад два роки тому, коли була опублікована проповідь Д. Вількерсона «Мій народ поставив собі ідолів» і супутні статті. Тодішнє рішення Правління було:


а) ввести до складу редакції представників Правління (як контролюючий, цензурний орган – прим, авт.);


б) кожен випуск журналу узгоджувати з правлінням;


в) головним редактором журналу вважати Голову

Правління М. Мельника.


Видавнича колегія часопису опротестувала це рішення як безпідставне і незаконне.

Рішення Правління і Видавничої колегії були запротокольовані.

Через півроку Правління винесло нове рішення, аналогічне попередньому, тільки замість заміни головного редактора була вимога включити Голову Правління відповідальним редактором. Це було оголошено головному редактору журналу усно на черговому засіданні Правління. Трудовий колектив редакції на це рішення не відреагував, бо воно було необгрунтованим і офіційно документ про таке рішення в редакцію не надходив.

Влітку цього року в Тернополі відбулася бесіда М. Мельника з видавничою колегією журналу в присутності членів обласної пресвітерської Ради, де були оголошені претензії Правління Союзу до журналу «ЄГ». Переважаюча більшість присутніх аргументи Голови Союзу не сприйняла як достатні для прийняття тих мір, яких вимагав Голова. А потім послідувало оте вересневе «рішення».


Суть розбіжностей

Ось перелік претензій керівництва Союзу до журналу:


1. Друкування статей критичного (читай – докоряючого) спрямування. Називались незбудовуючими слідуючі статті: «Піди, купи оливи» невідомого автора («ЄГ» 1-2/95), «Не тікати, а протистояти» О. Слонецького («ЄГ» 1/95), «Мій народ поставив собі ідолів» («ЄГ» 1/95) Д. Вількерсона, «Не любить сатана...» А. Юсіфова («ЄГ» №1/ 95), «Засурміть на Сіоні в сурму» Д. Вількерсона («ЄГ» 4/95), «Обережно: харизматичний окультизм» В. Вихованця («ЄГ» 1/97), «Може, зупиняться» («ЄГ» 2/97) та інші.


2. Невведення представників Правління Союзу до складу видавничої колегії журналу.


3. Категорична відмова від попереднього контролю (цензури) публікацій журналу.


4. Недостатнє висвітлення в журналі діяльності ВСЦХВЄП.


Позиція редакції «ЄГ»

Те, що представниками Правління назване критичним і незбудовуючим в публікаціях «ЄГ», редакція вважає принципово Євангельським підходом до правдивого висвітлення гіркої дійсності нашого християнського сьогодення, в т. ч. і в житті церков Союзу. «Євангельський Голос» мусить наслідувати саме Євангеліє, де правда не замовчується, якою б гіркою вона не була, і де «критичного», тобто докоряючого матеріалу більше, ніж «солодкого», де навіть є застереження проти останнього (Лк. 6:26).


Тому, на перше звинувачення, щодо друку в «ЄГ» «незбудовуючого» матеріалу ми зразу ж після цього надаємо слово нашим читачам.

Друге і третє домагання керівників Союзу необгрунтовані, бо протирічать духу і букві Писання, протирічать Закону України «Про засоби масової інформації» та не узгоджені зі Статутом редакції.

Щодо четвертого питання, то матеріали на злободенні теми, які не протирічать Святому Писанню, ми друкуємо на загальних принципах, незалежно, звідки і від кого вони надходять.


В. Каплун

«Євангельський голос» №3, 1997


Газета «Християнин» 01(26)2008


© 2008-2012