|
Може зупиняться (Стаття з «Євангельського голосу»)Від редакції газети «Християнин»: Переглядаючи сторінки давніх номерів журналу «Євангельський голос», редактором якого є В. Каплун, ми знайшли дивні статті з досить дивними подіями. І хоча минуло майже 11 років з моменту вихіду тих статей, але нас зацікавило те, як схожа ситуація у яку попав журнал, на ситуацію нашої церкви. Також цікаво те, що деякі люди згадуються в обох подіях. Тому згадуючи Слово Боже: «... немає нічого нового під сонцем!... Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!» (Ек. 1:9-10), ми бажаємо познайомити наших читачів із статтями з «ЄГ». Може зупиняться Мир Вам! Кожен раз, одержуючи і читаючи «ЄГ», радію і славлю Господа за такий відкритий журнал. За те що кожен номер наголошує на покаянні і щиросердечному служінні Богу. Я розумію, що тільки Дух Святий може проголошувати через «ЄГ» чисту науку Святого Письма, бо написано, що Дух Святий прийде і докорить світ за гріхи. Бо у деяких наших церквах сьогодні робиться таке, як у світі. І щоб зупинити теперішніх християн, особливо служителів, треба не один такий «ЄГ». Треба всім, хто ще не втратив страху Божого, кликати до Господа і кричати: «Люди, схаменіться, ви йдете в погибель». Навіть люди, які ходять до православної церкви, і ті знають, як себе вести благоговійно перед Богом, а в наших п’ятидесятницьких церквах Союзу ВСХВЄП, особливо в його центрі, у м. Києві – не знають. Слава Богу за написану сторінку «Засурміть на Сіоні в сурму, бо день Господній гряде». Може хоч дехто з християн прочитають, схаменуться і не загинуть. Чомусь смисл проповідей і того, що сьогодні пише християнська преса, зводиться до «наш Бог любить і все прощає». Так, Бог є любов, але Він же і палаючий вогонь, і «ніщо нечисте не ввійде до Царства» – зараз у харизматичних церквах нашого Союзу царять «любов і танці». Але рідко проповідується, що християнин пожне те, що посіє. Ми, матері дітей, яких хвиля нечистого навчання повела на широкий шлях, ридаємо від цього і стараємось, щоб наші діти цей журнал читали і розуміли так, як навчає Слово Боже, а не зарубіжні вчителі. Часто християни кажуть: «Не треба виносити сміття з хати» – тобто не говорити про наші недоліки вголос і через пресу. Але світ же бачить нашу поведінку і говорить таки вголос: «Якщо у вас такі пресвітери чи єпископи, то ви всі такі». І ще: «Якщо вони будуть спасенні, то і ми спасемося». Журналом «ЄГ» щирі віруючі радіють, а тим, що мають по 2 телевізори в хаті (один в залі, а другий на кухні, щоб хоч нічого не пропустити, коли їдять) публікації «ЄГ», звичайно, не подобаються. Бог знав, що Біблію будуть читати і віруючі і невіруючі, але Він нічого не утаїв: ні поступка Ананії і Сапфіри, ні важкого гріха Давида. Бог не ховає правди впродовж всієї Біблії – від обкладинки до обкладинки. А наші служителі бояться, щоб їхні проступки не були викриті як і їхні не завжди добрі справи. А ти, «ЄГ», пиши все, і хай люди читають і слідують доброму; і що роблять зле, що не до вподоби Богу і чим слабкі спокушуються і падають, теж пиши, може хоч хтось прочитає, зупиниться і перестане гріх робити. Ми знаємо, що за такі публікації вам прийдеться одержувати листи з «камінням» від тих, які люблять дивитися «Санта-Барбару», і кажуть, що «Мар’яна» – це кіно життєве, якраз для віруючих. Та й від тих «християн», які свої дні народження відмічають у ресторанах і люблять довго на постелях ніжитися і їдять смачненько, та пишненько зодягаються, звисока проповідувати люблять, а сироти та вдови, сліпого та кривого ніколи не провідували. «Бачите, – кажуть, – як Господь нас благословляє: і «Мерседеса» дав, і одіж, і долари, бо я маю віру. А якщо в якогось інваліда, сироти чи вдови цього нема, то це значить, що вони малу віру мають». Чомусь так виходить, що жінки служителів торбами парфюмерії користуються, «хімію» роблять, завивки і все з пожертвувань, бо зарплата ж – з пожертвувань (чи то тут, чи з-за кордону). А каліка одержує мізерну пенсію, дає десятину в церкву і береже на хліб, бо на молоко вже не завжди хватає. А Бог каже: «Я Отець сиріт і вдів», «чисте благочестя – допомагати вдовам у їхніх скорботах», «Блаженний хто думає про бідного». Пиши, «ЄГ», все на грунті Слова Божого, поясни п’ятидесятникам, що є благословенням, і що закляте – те, що лежить під сидінням, на якому вони сидять, а народ Божий страждає. Ми, матері, плачемо і ридаємо, що хвиля цього беззаконня, яке ввійшло через служителів в церкви, захоплює наших дітей і душі наші томляться, стогнуть. Скільки тепер людей страждають тілом і душею, а народ Божий духовно спить, насолоджується життям. Люди говорять: «Які ж ви віруючі, коли у вас одні живуть так жирно, а інші так бідно». Так, тепер не такі віруючі, як були колись. Тепер – вмри – не дадуть, не допоможуть. І вже наша молодь такою стала: вони не знають, що таке старенькій бабусі на огороді допомогти, побілить хатину інваліду, чи дах перекрити. Сіли в «Мерседеси», взяли із собою свої «бухала» і свої дискотеки і їдуть бабусям стареньким проповідувати, євангелізувати їх. А в стареньких аж голови тріщать від тих «бухал». Де сторожі, де служителі, щоб навчити дітей добродійству? «ЄГ», ми тобі будемо задавати питання, а ти нам відповідай. 1. Де і коли учні і Христос із ними ходили на пікніки чи на шашлики? А може то ще є якась інша Біблія, то ти не ховай, бо будеш відповідати перед Богом. Бо ми теж хочемо спасіння, а в Слові Божому нічого такого не знаходимо. Бо Христос виконував волю Божу, а учні робили те, що Христос велів. А від кого тепер наші сучасники-п’ятидесятники це прийняли, ми, як матері, хочемо знати, напишіть нам. Ми, матері, страждаємо, що від беззаконня діти гинуть і докоряють матерям: «Он діти пресвітера чи єпископа, подивіться, що роблять, то чому їм не гріх, а нам гріх». 2. Де є написано, що для того, щоб сатана вийшов з тіла, треба зробити вдих, потім – видих, а потім кашляти і його можна викашляти? Де взялася ця «наука» в наших Київських церквах? Що казати дітям, які приходять і питають нас про це? Поясніть нам, звідки це братство Союзу взяло таку науку? 3. Чому Йонгі Чо спокійно сказав Слово Боже, а п’ятидесятники свистали, хлопали, вищали, танцювали? Чому світські люди казали, що з п’ятидесятниками щось не в порядку? Чи не соромно нашим братам, у яких сивина на скронях, які страждали в тюрмах в часи гонінь, за ось такі служіння, які вони мають за долари? 3 любов’ю і сльозами сестра М., м. КИЇВ «ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ГОЛОС» №2, 1997 Продовження у статті: Не кожній чутці вірте Газета «Християнин» 01(26)2008 |
| © 2008-2020 |