Поїздка у Врадіївку

Серпень – кінець жаркого, сонячного літа. Дні стають коротшими, ночі холоднішими. Але ніколи, ні в яку пору не зменшується любов християнської молоді до її Спасителя, а серце, навіть у морозні зими, зігріває палаючий вогонь Духа Святого. Літо – це найулюбленіша пора учнів та студентів, бо можна відпочити від тяжких навчальних буднів. Та канікули пролітають, як один короткий день. Незабаром студенти роз’їдуться в різні куточки країни, по своїм навчальним закладам, учні займуть свої звичні місця за партами – на порозі новий навчальний рік. Вже спростована думка, про те, що християни неосвічені, «темні» люди, як не так давно, переконувала нас пропагандистська машина. Слава Богу, сьогодні для наших братів та сестер відкриті двері усіх вищих навчальних закладів, технікумів, училищ і більш того, багато з них являються кращими студентами своїх факультетів. І радісно дивитися на те, що молодь з перших днів канікул і до їх завершення, не покладаючи рук, використовує кожну можливість для того, щоб потрудитися для Христа. А сумісна праця, як ніщо інше, об’єднує їх.

6 серпня, близько дев’ятнадцятої години, молодь відправилась в досить-таки далеку поїздку, у смт Врадіївку, що в Миколаївській області (приблизно 300 км від Нової Каховки). Від’їзд був не буденним явищем. Всі, хто прийшов того вечора на Богослужіння, зібралися на подвір’ї орендованого приміщення, пресвітер Церкви прочитав відомі слова благословіння з шостого розділу книги Числа і сердечна молитва птахом злетіла в синє-синє небо. Так, з благословінням усієї помісної Церкви, під посмішки і помахи рук ми і від’їхали. Дорога не з близьких, але Господь, по молитві Божого народу, її благословив.

На місце прибули біля другої години ночі. Місцеві християни прийняли нас, як рідних. Розселення, короткий відпочинок, сніданок і о десятій годині ранку 7 серпня ми вже були в селі Курині Лози, яке розташоване в сорока кілометрах від Врадіївки. Тут, під куполом неосяжного, світлого неба, відбулося святкове Богослужіння – Святе Водне Хрещення. Білі качки, володарі тихого прохолодного ставка, злякано дивилися на непроханих гостей, не знаючи, що й вони стануть свідками великого Божого чуда. Сьогодні ще шість душ (1 брат і 5 сестер), забажали повністю віддати своє життя на служіння Господу, прийнявши Святе Водне Хрещення. Їхнє хвилююче: «Вірую» та «Обіцяю» викликали хвилю спогадів й про моє хрещення. Обертаючись назад, я бачу всесильну Божу руку, яка супроводжувала мене від народження і до сьогоднішнього дня. А з щирого серця полилася молитва подяки Богу за Його велику любов та милість до мене. Якими б не були гарними квіти – вони зів’януть, пісні та поздоровлення – змовкнуть, та ніколи не зникне з пам’яті день, коли ти назавжди помер для гріха, а воскрес для нового, праведного життя. Цей день усі християни вважають Днем свого духовного Народження!

Гості з Нової Каховки, разом з місцевими християнами послужили проповіддю Слова Божого, співом, грою на музичних інструментах. Далеко було чути натхненні голоси спасенних. Свято закінчилось спільною трапезою, яка просто під небом була запропонована всім присутнім. На зворотньому шляху, на прохання брата Олексія Тернавського, відвідали старенького служителя Бориса Войцеховського, довгий час прикутого до ліжка тяжкою хворобою, серце якого великою мірою підбадьорилось співом та молитвою молоді. Дорогою у Врадіївку нашу увагу привернув пам’ятник, який стояв у вкритою зеленню долині. Як з’ясувалося, це був пам’ятник побудований в пам’ять жертвам Холокосту. Відразу пам’ять відновила той незабутній урок історії, на якому вчителька розповідала про масове знищення єврейської нації у часи Другої Світової Війни. Дружина служителя розповіла нам про те, що у той страшний час, ця долина поховала в собі дуже багато розстріляних людей, а деяких з них, навіть закопували живцем, і земля ще кілька днів була немовби жива. Ця історія про те, як жорстоко був катованій Вибраний Народ Божий, великим болем відгукнулася у наших молодих серцях. А Господь прийняв від нас подяку за те, що зараз ми живемо у такий прекрасний, мирний час, дарований Богом.

Увечері, того ж дня, відбулося молодіжне зібрання, але вже у затишному Врадіївському Домі Молитви. Нам, як гостям, довірили проведення цього служіння. І кожний бажаючий прославляв Господа тим талантом, яким нагородив його Всевишній. Розходитися не хотілося, але на дворі вже ніжно мерехтіли зорі, запрошуючи нас до безтурботного, мирного сну. Гостинні брати та сестри приготували кожному з нас місце для відпочинку... Незабаром промінчики сонця лоскотали нас своїм ніжнім дотиком, ніби говорячи: «Прокидайтеся, вже ранок!» Сьогодні нас чекало ще одне благословенне служіння. Хотілося, щоб воно якнайдовше не закінчувалося, бо попереду прощання... Але час не чекає, як би ми цього палко не хотіли... У другій половині дня місцева молодь запросила нас на прощальне спілкування. Тут ми й познайомилися ближче, кожен з присутніх трішки розповідав про себе, домашня атмосфера в залі схиляла до відвертості та щирості. Ну і як же без спільної фотографії на пам’ять, бо один Господь знає чи зустрінемося ще на землі. Та якщо і ні, то не будемо дуже засмучуватися, бо обов’язково вірні Господу люди зустрінуться у Христових ніг. Хтось запитає: «А чи варто взагалі їхати за сотні кілометрів, витрачати кошти, недосипати ночами, щоб просто відвідати невідомих людей, яких ви ніколи в житті не бачили? Помолитися з ними, поспівати, послухати проповідь, адже це можна зробити і дома». Я впевнена, що варто!!! Адже в кожному місті і селі є наші брати та сестри, які потребують нашої підтримки, доброго слова, вчасно підставленого плеча. Ніхто не знає, що принесе нам завтрашній день. Можливо, вже й не зможемо так вільно, як сьогодні, збиратися разом, будемо жити тільки спогадами і тим, чим запаслись у ці прекрасні часи благоприємного Божого літа. Прощалися, як рідні. За якихось два дні потоваришували так, що і розлучатися не хотілося! В чому ж секрет? Ісус Христос давно зріднив нас своєю Кров’ю – там, на Голгофському Хресті, дві тисячі років тому. Саме тоді ми стали братами та сестрами.

Додому поверталися вночі. Світло автомобілів розрізало темряву ночі, хтось, під монотонний гул двигуна мирно спав. Завтра кожен повернеться до свого звичного життя! Але як важливо серед суєти та земних проблем залишитися тим ліхтариком, над яким навіть найтемніша ніч безсила, як над зорями, які освічували нам дорогу додому...

Надія Горбунова

Газета «Християнин» 04(37)2010