|
Зрада АхiтофелаДруга книга царів, розділи 15-17... У часи правління Давида (1050-1010 рр. до р.Х.) територія ізраїльської держави суттєво розширилась, було побудовано перші фортечні споруди, з’явилася могутня армія, яку очолювали досвідчені воєначальники. Вперше в історії Ізраїлю було створено щось подібне до уряду – рада царя Давида. До тої ради входили наймудріші, найосвіченіші люди країни. І між ними помітно вирізнявся найближчий радник царя – Ахітофел. Його слово, найчастіше, мало вирішальне значення. І не тому, що старий користувався якимись особливими привілеями від царя. Виключний авторитет належав йому цілком заслужено. Радник умів переконувати неспростовно й логічно, ретельно зважуючи обставини. Немає жодного сумніву – цар Давид знав ціну цій людині, прислухався до його порад і, вочевидь, не раз мав нагоду переконатися в мудрості й проникливості Ахітофела. Так само не викликає сумніву, що цар не обходив кращого радника нагородами й царською ласкою, бо сам був людиною розумною й обачливою, так що Ахітофел навряд чи мав причини для особистого невдоволення своїм повелителем. І раптом – повстання Авесалома. В державі, по суті, розпочинається громадянська війна, все ділитися навпіл. Авесалом оточує себе людьми, що відверто ненавидять Давида. І серед них, незрозуміло з яких причин, – Ахітофел. Що трапилось? Як міг найбільш наближений помічник Давида піти на зраду, перейти на бік ворога? Що привело його під знамена Авесалома? Маючи гострий розум, Ахітофел напевно здавав собі справу з того, що повстання навряд чи завершиться перемогою, навряд чи вдасться так легко подолати мудрого й досвідченого в політиці царя. І все-таки... Подібні рішення приймають в одному випадку: коли розум затьмарюється надмірними почуттями. Десь у душі гніздилася давня й глибоко прихована ненависть. Перша порада Ахітофела: «І сказав Ахітофел до Авесалома: «Прийди до наложниць свого батька, яких він позоставив стерегти дім. ї коли почує ввесь Ізраїль, що став ти зненавиджений у свого батька, то зміцняться руки тих, хто з тобою» (2 Сам. 16:21). Ця порада вражає своїм цинізмом, витонченою жорстокістю. Обрано найниціший спосіб помсти. Настільки ж мусила бути сильною ненависть радника! Мети було досягнуто – Ізраїль зрозумів, що наміри Авесалома щонайсерйозніші, на примирення з батьком він не піде, та й мости до відступу вже спалено. Тож бо війна між ними – не на життя, а на смерть. Друга порада Ахітофела: «І сказав Ахітофел до Авесалома: «Виберу я дванадцять тисяч чоловік, і встану, і поженуся цієї ночі за Давидом. І нападу я на нього, а він змучений та ослаблений, і він затремтить, – і повтікає весь народ, що з ним, а я вб’ю й самого царя. І наверну я ввесь народ до тебе; як не буде чоловіка, якого душі ти шукаєш, то ввесь народ буде мати мир» (2 Сам. 17:1-3). Ця порада являє собою реальний план убивства царя Давида. По-своєму порада й план були на висоті, і якби Авесалом скористався ними, то перемога дісталася б заколотникам. Та Бог був на боці Давида, з’являється Хусій, пропонує інший, нібито більш досконалий план, і схиляє на свій бік Авесалома. Варто відмітити, що під час повстання Давид більше всього боявся Ахітофела. Проникливий цар, можливо, здогадувався про приховану ненависть радника, або ж відчував перед ним якусь свою провину... За що ж хотів помститися Давидові Ахітофел? В чому полягала причина його ненависті? Можливо, відповідь на ці запитання ми знайдемо у наступних віршах. «І послав Давид, і запитався про ту жінку. А посланий сказав: «Таж то Вірсавія, Еліямова дочка, жінка хіттеянина Урії!» (2 Сам. 11:3). «Еліфелет, син Ахасбаїв, сина маахатянина; Еліям, син Ахітофелів, гіллонянин...» (2 Сам. 23:34). Ахітофел був... рідним дідом Вірсавії. Вірсавія – його онука! І, можливо, те що зробив Давид з Вірсавією та з її чоловіком Урією, глибоко запало В душу старого й спричинилося до тої ненависті. Згадаємо його першу пораду. Це так властиво людині – помститися тим, чим тебе скривджено... Слід зазначити, що далекоглядність не зрадила Ахітофелові до кінця його життя. Коли його пораду не було прийнято до виконання Авесаломом, радник прорахувавши всі можливі варіанти на багато ходів уперед, зрозумів, що повстання Авесалома є приречене на поразку й сам лідер заколоту навряд чи залишиться жити. Зрозумівши це й реально оцінюючи дії Давида стосовно його самого, як зрадника, він усвідомив усю безвихідь свого становища. «А коли Ахітофел побачив, що порада його не виконана, то осідлав осла, і встав та й пішов до свого дому, до свого міста. І він зарядив про дім свій, та й повісився, і помер, і був похований у гробі свого батька...» (2 Сам. 17:23). Володимир Франчук Газета «Християнин» 03(25)2007 |
| © 2008-2020 |