Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Дерево відразу не падає

Дерево відразу не падає. Хоч підступний черв’ячок, заховавшись під корою, неспішно докінчує свою роботу, зовні дерево ще радує нас зеленим листям і густою тінню. Наркоманія… Не хочеться про це ні читати, ні слухати? Не лякайтесь. Ще певний проміжок часу ми зможемо прожити у так званому спокої, наглухо закривши ставні і ролети наших будинків і сердець. Але дерево впаде. І по всьому видно, нас воно теж придавить. Кого стовбуром, кого кроною, від того не легше. І поки ще гілочки тягнуться до сонця, а вода напуває корінь, треба вставати: «бо смерть увійшла в наші вікна, до наших палаців увійшла, щоб вирізати дітей з вулиць, із площ – юнаків…» (Єф.9:20).

На жаль тюрми ще стабільно поповнюються наркозалежними і розростаються у селах та містах кладовищах, ховаючи під грудою землі багато молодих, ще навіть не розквітших життів. Щоб хоч трішечки уповільнити падіння дерева (а як Бог допоможе і знешкодити червоточину) поїхали ми у м.Київ на конференцію, присвячену вирішенню проблем нарко- і алкозалежних, а також по організації тюремних служінь. Крім автора цього репортажу, це був Лебедев Олександр Сергійович – відповідальний за роботу євангелізаційного відділу Церкви ХВЄУ м.Нова Каховка, відповідальний за служіння у тюрмах – Валентин Котляров, та Сергій Дуплій – один з тих, для котрих після звільнення і гріховного і в’язничного, доля замучених дияволом людей стала не байдужою.

Як не старались ресори вагону нас заколисати, ми довго не могли заснути. Кожен думав про своє, а виходило про одне, – як кожному з нас, на своєму місці, виконати волю Царя Царів, який скаже на Суді: «… Бо я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене… Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили» (Мф.25:35-40).

На центральному вокзалі столиці нас зустріли Сергій Радишев, наш новокаховський, та брат Славік з міста Хмельницький (в минулому ой-ой, а сьогодні один з наставників центру реабілітації). Півгодинна подорож по Києву на маршрутці – і ми на подвір’ї церкви ХВЄУ по вул. Кар’єрній 44. Коротке знайомство, і ми відразу беремося до діла: фотографуємо і вимірюємо кімнати відпочинку, кухню і всі приміщення Центру, щоб мати уявлення скільки і що треба для можливого відкриття майбутнього центру у нас, в Новій Каховці. По приїзді брата Рустама Фатулаєва ділимось на дві групи: Валентин Котляров і Сергій Дуплій залишаються знайомитись з розпорядком дня, правилами прийому реабілітантів та зі всіма тонкощами цієї нелегкої праці. А нас із Олександром Лебедєвим брат Рустам везе у село Почуйки Житомирської області ознайомитись з будівництвом нового реабілітаційного центру, що десь за 100 кілометрів від столиці. Праворуч від в’їзду в село видніється білий будинок під високим дахом. Біля нього клопочуться будівельники і реабілітанти в одній особі. Як же це радісно, обійнятись з братами, а особливо з земляками: Віталієм Стрижеусом, Гришею Мамасуєвим, з братом Петром, сином сестри Катерини Свистухіної, який після десятків років наркозалежності, після навернення до Бога і зцілення поставлений тут відповідальним.

Подивилися ми кожну кімнату, побували у всіх закутках. Приємно, що і до цього прекрасного діла причетні члени Новокаховської церкви. Петро Євстафійович Іваскевич півтора місяці пропрацював на цьому будівництві, зробивши чи не найголовніше. Подяка Богу за ці прекрасні серця. Скуштували ми і смачний обід (до речі, черговим на кухні був брат Гриша Мамасуєв), провели бесіди з людьми, разом помолившись, заспішили назад, на Богослужіння, в якому взяли участь, проповідуючи Слово. Після служіння і вечері ми піднялися в кімнату відпочинку, де зібралися всі жителі реабілітаційного центру. Прийшов з роботи і брат Сергій Жавжаров з села Обривки. По традиції, при наявності гостей, кожен (ми в тому числі) коротенько розповів про себе. В коротких свідченнях, які схожі одне на одне початком (народження, вулиця, беззаконня, наркотики, алкоголь, в’язниця), радувало серце, що дуже схожий і кінець: тупик, Євангеліє, реабілітаційний центр, боротьба, покаяння і врешті-решт – свобода! Проспівавши декілька пісень (відповідальний за музичне служіння брат Володя Брагарник), ми всі прихилили коліна і дякували Небесному Отцю, що змилувався над нами.

Розподілення обов’язків на завтра. Відбій. На підлозі стає тісно від розміщених матрасів, затихають розмови, і тихий сон ніжною ковдрою накриває стомлені за день руки і серця. Напевно, за багато років відпочивають спокійно мої брати під тінню Божих Крил… Підйом о 7 ранку. Молитва, сніданок і о 10:00 початок конференції відповідальних за служіння реабілітації і у в’язницях Церкви ХВЄУ. Молитви, спів, короткі свідчення про радість перемог і труднощі буднів. Запам’яталась розповідь пресвітера церкви ХВЄУ села Горинка Кременецького району на Тернопольщині, Петра Кириловича Солов’я. Сільська церква, що налічує 70 членів, багато років проводить служіння в дитячій виправній колонії у місті Бережани. Що це значить? Кожного вівторка за 120 кілометрів привезти обід на 250 дітей, а кожної неділі провести Богослужіння. Крім цього, обіди та роздача подарунків на біблійні свята, повні вантажівки картоплі, бесіди з дітьми і таке інше. Це може звершувати лише велика жертвенна любов.

Відповідальний за служіння у в’язницях нашого братерства Рустам Фатулаєв запропонував і мені поділитися Словом і звершити молитву за всіх присутніх, за їхні сім’ї і дітей. А в кінці, побажавши всім успіху в праці, звершив молитву благословення.

Ввечері наша делегація прийняла участь проповіддю Слова Божого на домашній групі, де окрім реабілітантів було багато тих, хто живе поруч, та й просто бажаючих помолитися. Прощалися вже як з рідними. Тисли руки, бажали один одному благословінь, дякували за зустріч. До мене припав молоденький брат і прошепотів: «Дякую, що ви приїхали, дякую за наставлення. Я з Євангельської дороги ніколи не зійду». Щось підкотилося до горла… Я пригорнув його як сина і подумав, а скільки ще таких хлопців навколо, які не знають ні теплоти земних батьків, ні Небесного Отця. На вокзалі нас проводжав лише мій син Роман. Дивився на нього і молився, щоб і він, і всі, кого доля закинула у цей велетенський клубок під назвою Київ, були вірні Господу і зберегли віру.

Прокинувшись вранці, ми побачили знайомі Таврійські степи, яким ще досить щедро сонце дарувало тепло. Кожен з нас розумів, що реабілітаційний центр відкривати треба, але як, з чого розпочати? Допоможи, Господи…


Василь Кравчук


Газета «Християнин» 04(22)2006


© 2008-2020