|
Ніхто більшої любови не має (Трагедія: загинув Федір Деркач)Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх (Єв. Ів. 15:13) Вранці 31 березня 2008 року, десь на 130 кілометрі траси Москва-Брест зазнав аварії мікроавтобус з українськими місіонерами. Декілька чоловік одержали травми різного ступеня тяжкості, а диякон незалежної Володимирецької церкви ХВЄ, батько 12 дітей (найменшому сину 6 місяців), Федір Васильович Деркач – загинув. Цю інформацію розповсюдив навіть один з каналів Російського телебачення, показавши фотографії з місця події. Від багатьох церков ХВЄ Херсонщини, а також від церкви ХВЄ м. Нова Каховка висловлюємо щирі співчування дружині покійного брата Федора, Тамарі, його родині та Володимирецькій церкві ХВЄ. Ми всі дуже сумуємо. Довго сидів над чистим аркушем, не знаючи з чого почати, якими словами передати жаль серця... Напевно, подібне переживав і Давид, коли не стало його вірного друга: «Скорблю по тобі, Йонатане, мій брате! Ти для мене був вельми улюблений...» (2 Цар. 1:26). Пригадалось перше знайомство. На кафедру, в Домі молитви церкви ХВЄ м. Нова Каховка, піднявся високий синьоокий проповідник, і з перших слів зал, тамуючи подих, ловив кожне слово, відчуваючи щирість його гарячого серця. Це було декілька років тому. Брат Федір сказав тоді, що перед від’їздом у Нову Каховку, поставив перед Богом запитання, що то за край і яка церква там, яку збирались відвідати місіонери з Рівненщини. А Господь відповів, що в тій місцевості тече великий потік, а от з нього витікає тільки невеличкий струмок, бо сам витік закиданий великими камінням. Я в нього пізніше поцікавився, щоб це значило, він сказав, що до нашої церкви хоче пробитися потік Божої благодаті, але на перешкоді стоять деякі люди. Потім були ще приїзди, які надзвичайно збудовували нашу церкву. Сповнені Духа Святого проповіді, молитви, відкриття, бесіди, – та хіба все перелічиш, і чи є така грошова одиниця, щоб дати цьому оцінку? Як же ми всі чекали чергового приїзду братів, як же ми багато надбали, і як багато втратили... Сльози до сьогодні струмком течуть з наших очей. В останній телефонній розмові брат Федір признався мені, що всі його думки біля церкви в місті Нова Каховка. Як він щиро за нас молився, переживав, підтримував. Слава Тобі, Господь, за таких друзів, яких мала наша церква! Останній приїзд наших братів і сестер відбувся 26 грудня 2007 року. Тоді ми останній раз бачились з ним. Останній раз був у мене в домі, коли ми з гостями ділилися останніми подіями, пов’язаними з розколом нашої церкви, молились і утішались надією на Господа. В понеділок, 31 березня, звичайний робочий день пресвітера перервав телефонний дзвінок. Сестра Аня Капарчук, дружина пресвітера Володимирецької церкви повідомила про аварію. Не вірилось. Подумалось що це чийсь злий жарт, або в крайньому разі помилка. Але на жаль повідомлення підтвердилось, обірвалась тоненька ниточка надії... У вівторок ввечері готуюсь в дорогу. Моя дружина ніколи не заперечувала моїм планам і поїздкам. Але цього разу несміливо просила відмінити поїздку, або перенести її. Дуже ж вже важко було перенести все це... Але поставила знамення, – якщо брат Сергій Стрельніков без тіні жалю і сумніву погодиться їхати, значить Бог благословить і збереже. Так і сталось. Сергій, почувши про поїздку сказав: «Їдемо, через півгодини я буду у вас». Взяли ще брата Анатолія Прокопчука і поїхали втрьох, щоб двоє пильнували, а один міг на задньому сидінні відпочивати. У Києві взяли моїх синів Романа і Андрія і взяли курс на Володимирець. Прибули опівдні. В гостинному домі старшого пресвітера церков ХВЄ Володимирецького району Рівненської області Володимира Ващинина привели себе в порядок, підкріпились і в 13:00 були на траурному богослужінні в Домі молитви церкви ХВЄ смт Володимирець. Море людей, горе спільне, сльози, мов дощ. Служителя з Росії, України, а також з місцевих церков передавали щирі співчуття сім’ї брата Федора, по особливому співав хор помісної церкви. Надали місце і нашій делегації. Ми заспівали псалом «Пустыней греховной земной...» і автор репортажу поділився Словом з Єв. Івана 15 розділ. Передав співчуття від Херсонських церков ХВЄ, де ніс труд брат Федір Деркач, та побажав родині і церкві зімкнути тісніше шеренги воїнів Христа в цій нелегкій боротьбі з ворогом душ. Після траурної процесії, що розтягнулася вулицями Володимирця, богослужіння продовжилось на місцевому цвинтарі. Знову слова співчуття, квіти, вінки і сльози, сльози, мов дощ. По закінченні служіння, вже йдучи до автомобіля, я, мимоволі озирнувсь. Над Володимирцем пролітав ключ журавлів. Радісна мова їх говорила про одне – вони повернулись в рідний край. Я довго дивився на птахів, які здолали труднощі далекої дороги і тепер насолоджувались рідним краєвидом. Уста прошепотіли: «До побачення, друг мій і брат Федір, ти вже вдома, дійшов, долетів і тепер бачиш лице Христа, і ходиш вулицями небесного Єрусалиму, а ми... Допоможи Господи дійти, допоможи!» І знову сльози, сльози, мов рясний весняний дощ... На вечір поїхали на богослужіння у село Половлі, на яке нас запросив пресвітер тієї церкви брат Іван Моніч. Ділились Словом, співали псалми, молилися, бесідували. Ох ця Христова простота. Як її бажає серце християнина! Вечеряли у домі брата Сергія Пресяжнюка, що правда брат перебував у лікарні м. Можайськ. Бесідували з дружиною Сергія, родиною та сестрами. І скрізь, не дивлячись на печаль, відчували теплоту простих сердець. Благослови їх усіх, Господи. Ночували у брата Володимира Капарчука, пресвітера церкви. Але бажаючих взяти нас на ніч було дуже багато. Пробачте нас, рідні, напевно вже в інший приїзд будемо вже і у вас, добре? Цікаві дві деталі. Брат Володимир розповів, що в день від’їзду брата Феді був він на молитві і Господь сказав, що на стан рухається велика катастрофа і народ прийде в страх від того, що станеться. Звичайно, виникло багато запитань, думок, аж поки не стало все зрозумілим. І ще. У бесіді з братом Василем Кротом з смт Степані, він згадував, що брат Федір поділився тим, що Господь говорив йому, що скоро десь переселить. Брати в бесідах роздумували над цим, що переїжджати немає як. І сім’я велика, і служіння в церкві. Але брат Федір розпитував навіть у нас, про ціни на доми, про роботу, і говорив, що якщо Господь ще раз скаже переїжджати, то він обов’язково послухається. А Господь ніжно говорив про небесне переселення. Виїхали назад у четвер 3 квітня, десь опівдні. Залишили Романа і Андрія у Києві, а самі виїхали у ніч, знову пильнуючи і відпочиваючи по черзі, відчували потужню молитву церкви. Дощ нас супроводжував аж до Херсона, вдома були десь о пів на п’яту ранку. Короткий відпочинок і відповіді на дзвінки, розповіді братам, церкві і церквам про поїздку. Телефонували братам у Можайськ, молились і молимось. Щаслива та Церковна Родина, яка має таких друзів як Федір Деркач, Сергій Присяжнюк, Іван Міщена, Василь Крот, Авенір Верстік, Наталка Ярема та багато-багато наших добрих вірних друзів. Написав «має» і зупинивсь. А й правда що має! Бо у нашого Господа всі живі! Христос воскрес! Воістину воскрес! Нова Каховка – Володимирець – Нова Каховка. Василь Кравчук, пресвітер Н. Каховської церкви ХВЄ. Газета «Християнин» 02(27)2008 |
| © 2008-2020 |