Тюремне служіння

Декотрі з нас не раз брали участь в євангелізаційних богослужіннях у місцях позбавлення волі як на території України, так і за її межами. Але 25 жовтня 2006 року, вперше за свою історію, Новокаховська церква ХВЄУ і організовувала, і проводила такий захід самотужки.

Густий туман був нашим незмінним супутником до самого Херсона. А додайте сюди ранкову прохолоду і ви зрозумієте, що відбувалося у серці Олександра Лебедєва та його братів, яким лягло на серце провести євангелізацію такої пізньої осені, та ще просто неба. Прохідна ВТК № 90, на жаль, виявилась багатолюдним місцем. Той день був днем побачень. Що кинулось у вічі? Це безліч величезних, бачивших види, сумок з домашніми гостинцями, які я впізнав дещо пізніше, вже по іншу сторону колючого дроту. А ще стомлені очі сестер, жінок, матерів, для яких життя було розірвано навпіл тяжким словом – тюрма. На нас чекали. Співробітники колонії швидко організували оформлення документів, і після пильного огляду наших документів і облич на прохідній, опиняємось на території в’язниці. Браття виставляють колонки, розтягують шнури, уточнюють програму, одним словом, готуються. По лагерному селектору лунають запрошення на богослужіння, а в пам’яті виринають слова Ісуса Христа: «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світі...» Мтф. 24:14. І яким ще дорогим знаком було те, що зовсім розвіявся туман, і сонце по-весняному обігріло всіх присутніх так, що деякі брати були змушені зняти куртки. З нами приїхали брати: Володимир Терських, Олександр Бородулін, Сергій Дуплій, Роман Іваскевич, які не так давно відбували покарання саме в цій колонії, а деякі з них саме тут навернулися до Бога, про що вони і засвідчили на служінні. Їх здалеку вітали помахом рук давні знайомі, про щось запитували, а деякі були щиро раді, що браття і на волі тримаються Господа. Один з братів сумно зазначив, що зустрів знайомого, з яким проживав в одному будинку, якому зовсім недавно свідчив про Ісуса. Той проігнорував, вчинив злочин і як результат – 7 років позбавлення волі. Почалось богослужіння. Молитви, спів, проповіді, вірші – наше просте, але таке глибоке євангельське зібрання. Відчувалася велика Божа присутність. В кінці, на заклик покаятись і прийняти Ісуса Христа в своє серце, піднялось декілька рук. Поспілкуватися з ними нам не дозволили. Такий порядок. Але у в’язниці існує церква, і місцеві браття, обов’язково з любов’ю, зустрінуть всіх, хто забажає навернутись до Бога...

Здалеку виднілась сива спина Дніпра і мила Нова Каховка, а в серці і радість і молитва: «Допоможи, Господи, щоб сумні очі ще декількох жінок чи матерів засяяли Надією, Надією на Живого Бога».

підготував Василь Кравчук

Газета «Християнин» 04(22)2006