Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Життя одне... (Свідоцтво. Артем Драйцев)

Життя… Яке воно прекрасне… Апочинається так непомітно, як схід сонця, що спочатку ледь видніється за обрієм, а тоді стає яскравим світлом… Або як з’являється місяць… Псалмоспівець Давид писав так: «Ти виткав мене в утробі матері моєї, прославляю Тебе, що я дивно утворений!» (Пс. 138:13-14).

Кожна людина – чудове створіння нашого Господа, для кожного у Нього є справа на цій землі, завдання, ціль… Наш Творець все обміркував якнайкраще та спланував наш шлях. Ми народжуємося в потрібний час і в потрібному місці.

У 1990 році 29 листопада в сім’ї Драйцевих Василя та Тетяни, які проживали в с. Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області, народилася третя дитина. Старші дворічні сестри Світлана та Ірина, які з’явилися на світ в один день, зацікавлено заглядали до колиски. Це був хлопчик, якому дали ім’я Артем. Його перші погляди на цей світ, ознайомлення з навколишнім середовищем були щирими, як у всіх дітей. Він маленькими оченятами споглядав навкруги, ще нічого не розуміючи і не уявляючи, що чекає на нього попереду, який шлях назначив йому, ще не пізнаний родиною, Господь. Перед ним розпочиналася дорога життя, яку він сам ще не міг спланувати, як і не міг ще правильно робити вибір… Але Господня рука від народження почала охороняти його на всіх шляхах і в подальшому не допустила до страшних гріхів чи трагедій.

Діти швидко підросли і давно вже знали всі вулиці рідного села, кожен камінчик, кожен кущик, бо не раз бігали по справах то до бабусі, то до тітки. Влітку сонце давало засмагу дитячим обличчям і вони виглядали дорослішими, поважнішими. Яке те дитинство було любе та приємне.

Та ось у 1997 році пролунав для Артема перший шкільний дзвоник. Дитяче серце було переповнене невідомим, трепетним відчуттям. Перший клас, квіти, вчителька, запах фарби... Але за святом прийшов і смуток. Коли Артему виповнилося шість років, то батько, поїхавши на заробітки, покинув їх. Життя – важка школа, в якій, окрім арифметики чи граматики, є багато інших важливих наук: віра, надія, любов...

Творець нас веде кожного своїм шляхом, у кінці якого – екзамен. «Хто Екзаменатор?» – запитаєте Ви. Бог, Який перевірить прожите життя!

Дітям довелося швидко подорослішати. Щоб хоч якось допомогти матері, вони всіма зусиллями намагалися виконувати батьківську роботу. Вже літнє сонце не так лагідно гріло їхні маленькі голівки, тепер воно здавалося пекучим, бо діти, як і дорослі, вже більше мріяли про вечір і були раді нічному відпочинку.

Одного разу з Артемом стався випадок, в якому Господь показав Свою милість. Якось він працював шилом, коли воно раптом зіскочило з місця свого призначення, і враз опинилося у брові хлопця. Тепер, згадуючи цей випадок, Артем говорить: «Якби не Господь, чи бачили б зараз мої очі?»

Удома поралися по господарству. Не раз Артем з сестрами виходив на похилий берег широкого Дніпра, де ловили рибу, купалися з сільськими дітьми або просто насолоджувалися красою, яку створив наш Господь, Якого вони ще не знали. Дещо чули про Бога від бабусі, яка була ревною прихожанкою православної церкви. Вона приводила онуків до недільної школи, молилася за них, як розуміла, та навчила молитві «Отче наш». І Бог ніжно сіяв в їх дитячі серця зернята віри, які з часом дали маленькі, але міцні пагінці. Ще, як стало відомо пізніше, бабуся по батьковій лінії була християнкою і разом зі своїми віруючими дітьми весь час молилася за їх покаяння та навернення до Бога.

Дівчатам було вже по 11 років, а Артему – 9. Пройшов ще один звичайний рік, який виявився для них останнім роком життя без Бога. По всьому селі пролетіла звістка, що приїхали якісь віруючі, не православної віри. Усім хотілося дізнатися, хто ж вони такі? Тому до них і пішла їхня тітка Олена, рідна сестра матері. Спів хору, вірші, проповіді, свідоцтва про Божу любов, Його чудеса та дія Святого Духа не лишили байдужим її стомлене від гріхів серце. У той же день вона стала першою в родині, хто прийняв Ісуса у своє життя. Наступними в Христову сім’ю були прийняті Світлана та Ірина, які з радісними серцями, омитими кров’ю Ісуса Христа, поверталися додому. За ними матір та бабуся.

Тепер у будні дні двері їхнього дому були все частіше відчинені для братів та сестер, які приїжджали з міста Апостолове і проводили зібрання, в яких Господь здійснював свою роботу, поливав, підпушував, даючи повітря та вологу тим маленьким пагонам, які прийнялись у Михайлівці. В неділю їздили на зібрання в село Осокорівку.

Артему виповнилося 13 років, коли він почав відвідувати зібрання віруючих. У ті моменти до нього все частіше приходили думки, що треба служити Господу. Але як? Треба було покаяння. А що таке покаяння? Як воно відбувається? Що для цього треба зробити? Що відчути?

У 2005 році Ірина, Світлана та Артем приїхали до Нової Каховки на навчання. Навчалися вони втрьох у Приладобудівному технікумі. Жили в гуртожитку. Часто доводилося терпіти знущання від сусідів. Було не раз, що і двері в кімнаті вибивали. Але їх сердечний спокій ніхто не міг забрати, бо Сам Ісус з небес споглядав за ними. Ми читаємо в Святому Писанні, що пророк Єзекіїль був для народу свідоцтвом.

Те, що він робив, з часом у точності виповнялося. Так і життя нашого брата та сестер було свідоцтвом для оточуючих, що Сам Христос є їхньою опорою. Артем та Іра отримали дипломи з відзнакою, а Світлана з добрими оцінками.

Пригадується, як вони вперше прийшли до нас на молодіжне зібрання. Зайшло троє скромних юних студентів. Їх поведінка була простою та щирою, спілкуючись, легко було довіритися. Ними не було пропущено жодного зібрання без поважної причини. Вони скромно, але твердо починали служити Господу, сестри декламували вірші, Артем проповідував, і такими дуже швидко увійшли у молодь. Спочатку це були просто студенти, які приїхали на певний час для навчання, а тепер неможливо уявити нашу молодь без цієї трійки: Світлани, Ірини та Артема Драйцевих.

Тепер Артему на зібраннях було все зрозумілим. Він усвідомлював, що таке служіння Богу. Влітку 2007 року покаявся. «Було центральне недільне зібрання, все навкруги говорило про велику Божу Любов до людей, погода була прекрасною, день був теплий та сонячний. На зібранні сидів у кінці залу, слухаючи проповіді, вірші, спів хору. Також були присутні гості з інших Церков. У кінці зібрання брат зробив призив до покаяння і я зрозумів, що сьогодні мій день, що я маю йти наперед, але в середині йшла боротьба. Та Бог допоміг і я пішов. Схиливши коліна перед Творцем і Спасителем, склав всі свої гріхи перед Ним і в замін отримав прощення та змиття гріхів Кров’ю Ісуса Христа. Біля мене сидів один брат. Коли я пішов, він не зрозумів мого вчинку, так як думав, що я давно покаявся, а я розумів, що роблю, бо ще офіційно, прилюдно не виходив перед Богом і Церквою на покаяння. Тоді мені повною мірою відкрилася радість прощення гріхів, коли душа, яка наче пташка, яку тримали у клітці, а потім випустили, линула все вище і вище, до нашого Отця Небесного, сказавши гріху: “Ні!”»

Саме в цьому році в нашій Церкві відбулися надзвичайні події («Християнин» №01 (26) 2008). Брат Артем, спостерігаючи за подіями, що розгорталися, все ясніше бачив, що треба чинити, як служити Богу і чого не варто допускати навіть у думки. І це відкрилося не тільки йому, але кожному з нас. Перед нами був вибір і ми робили його свідомо. Як в той час над нами відчувалася Божа могутня Рука, скільки благословінь отримувала вся молодь. Тому в ті тяжкі дні все йшло своїм шляхом, і навчання, і робота, і служіння.

Труднощі земного життя кожного християнина наближають до Бога. Драйцеві не були виключенням. Але тепер в їхніх серцях були не маленькі пагінці віри, а невеликі деревця, які виростали з гірчичного зерняти.

Для них земне життя набувало все більшого змісту. Адже головною ціллю були не бридкі розваги, які нам пропонує володар цього світу, а жива віра, нескінченна надія та безмірна любов, які вели тільки одним єдиним вірним шляхом. Цей шлях називається – служіння Богу, але не тільки в свята чи неділю, а щохвилинне, щосекундне і так день за днем.

У 2009 році Бог хрестив Артема Духом Святим з ознакою інших мов, що дало ще більше сил та наснаги в служінні та підтримки у різних ситуаціях життя.

5 липня 2009 року наш брат у білому одязі при сяйві літнього сонця, під синім чистим небом заходив у прозору прохолодну воду могутньої ріки Дніпро, береги якої потопали в зелені та співі пташок, що нагадувало про хрещення Ісуса, що відбулося більше двох тисяч років на Йордані. «Вірую! Обіцяю!» – пролунало, здавалося, на весь світ! Згадуючи ту велику подію, Артем казав: «Моє серце було переповнене радості і співало пісні хвали!»

У цьому ж році Артем з двома своїми сестрами закінчив навчання, і тепер перед ними постало питання, куди їхати? Чи вертатися додому? Чи залишатися тут вже у рідній Церкві? Яка вона, Господня воля? Як важливо зробити правильний вибір, адже те, що ти обереш, має змогу раз і назавжди змінити життя кожної людини. Але найважливіше, щоб це було до вподоби Творцю, Який хоче супроводжувати нас на всіх дорогах. У 90 Псалмі Давида ми читаємо: «Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться, бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!»

Вибір все ще був перед ними. Господь побачив необхідність для нашої молоді мати таких ревних та міцних у вірі сестер та брата і залишив їх у Новій Каховці. Волю Божу вони прийняли покірно та з великою радістю.

Артем починає вливатися в працю як молоді, так і Церкви. Перше доручення: відповідальний за служіння відвідування хворих. Багато Божої науки та благословінь переживав саме в цьому служінні. Колись саме тут він сказав свою першу проповідь. У відповідь за виконане служіння Бог посилав благословіння. Так його ревність у служінні все росла, і деревце віри також все більше пускало своє коріння, бо воно збиралося бути посадженим біля Божих потоків назавжди.

А далі керівнику духового оркестру запропонували взяти нашого брата до свого колективу. Та не думав Артем, що його приймуть, адже до цього він не мав нічого спільного з музикою чи нотною грамотою. Але Бог допоміг і в цьому. На Пасху 2010 він вже вперше грав в оркестрі на святковому зібранні. Та на цьому все не закінчилося. У кінці того ж року він став виконуючим обов’язки заступника керівника молоді. Пройшовши випробувальний термін, Артем вже довгий час несе служіння заступника керівника молоді, а також співпрацює з недільною школою. Крім того він співає в хорі, очолює відділ фізичної допомоги. Немає різниці, що Вам треба зробити: викопати, побудувати, розібрати, погрузити чи ще щось, від нього Ви ніколи не почуєте слово: «Ні!».

Дивлячись на те, як Артем допомагає іншим, то Бог допоміг і йому з роботою. І там помітною стала Рука Небесного Батька. Кожного дня доводиться зустрічатися та спілкуватися з багатьма людьми, а також виконувати доручення старшого майстра. Одного разу він змушений був виконати доручення, яке пізніше виявилося протиправним. Майстер вирішила його покарати за виконане завдання, яке сама і доручила, щоб покрити свою провину. Артем був дуже здивований та розгублений, адже доповідна записка старшого майстра потягне за собою догану, яка поставить у трудовій книжці недобрий відбиток. Він прийшов на зібрання і щиро молився, просив Господа, щоб вступився. Після молитви стало легко, прийшла впевненість, що все в Божих руках. Прийшовши наступного дня на роботу, його змусили писати пояснювальну записку, але Бог дав мудрості і в цьому. Один зі знайомих порадив йому написати службову записку. Він так і зробив. Все докладно описав, що і як було. Викликали навіть до головного інженера, і всі говорили, що покарання не минути. Надіючись на Господню милість, Артем пішов по робочих справах. Наступного дня на роботі йому розповіли цікаву подію. Саме в той вечір, коли майстер сіла за комп’ютер друкувати доповідну записку, то в одну секунду вимкнули світло в усьому мікрорайоні до самого ранку. Так записка і не була надрукованою. А інша співробітниця сказала майстрові: «Не роби цього, бо бач, Сам Бог не хоче, щоб Артема покарали…»

Як важливо навчитись слухати Божий голос і довіряти Йому. Розповідає Артем Драйцев: «Якось я допомагав братам на установці метало-пластикових вікон. Для проведення деяких робіт треба було використовувати кутову шліфмашинку (в народі «болгарка»). Я відрізав одну річ і почув у середині голос: «Розверни інструмент в іншу сторону, бо може розірватися абразивний круг і тебе поранити». Спочатку я не придав цьому великої уваги, але голос повторився і я послухався. Розвернувши інструмент, продовжив роботу. Не пройшло і хвилини, як круг розлетівся, але по Божій милості не завдав мені шкоди. Пізніше хотіли знайти хоч одну частинку цього круга, але її ніде не було». Багато можна писати про милуючу, добру руку Ісуса Христа в житті нашого брата.

Артему Драйцеву вже за 20. Попереду життя, наповнене знахідками і втратами, повне напруженої роботи і боротьби. Написані перші сторінки земної книги, кажуть: «Далі буде». Хай буде те «далі» добрим, повним Божих милостей, духовних звершень та сподівань.

За нашим життям спостерігають щодня десятки, сотні, тисячі очей. Господь, по Своїй волі, нас поселяє, влаштовує на роботу, призначає в Церкві там, де хоче звершити Свою працю. І ми повинні чітко і ясно усвідомлювати це. Для того, щоб виконати волю Творця, треба бути чуйним та слухняним до Божих Слів.

Дорогий читачу! Бажаю, щоб своє одне єдине земне життя ти прожив так, як того бажає Небесний Отець. Запам’ятай назавжди, що шлях один, життя одне і вирок Судді буде одним і незмінним. Яким ти постанеш перед Ним? Де бажаєш провести вічність? Сьогодні розпочни свій життєвих шлях у правильному напрямі, щоб він довів тебе до святих Небес.


Підготувала Анастасія МОСКАЛИК


Газета «Християнин» 04(52)2013


© 2008-2020