|
Наша пошта (Ірина Булан)Я не перестаю дякувати Богові за те, що є такі молоді серця, яким не байдуже, як пройде їхня юність. Слава Ісусу! І стаття Андрія Кравчука в № 5(43)2011 під назвою «А молодість не вернеться», не залишила мене байдужою і спонукала поділитися своїми враженнями. Дуже часто, майже завжди, коли залишаюся наодинці зі своїми думками, які інколи несуть мене в далеке минуле, в невіруюче минуле, яке не викреслиш, не зітреш із пам’яті, ніде не сховаєшся від нього, в подумках я тікаю в мою християнську юність і ховаюсь біля ніг Ісуса. Пригадую, як я зустрілася з Ним, як полюбила... «Я люблю Ісуса!» – з цими словами засинала, і це я добре запам’ятала. Він простив мене і назвав Своєю. Та це був початок. Далі знайомства, нове оточення, нові друзі, нові враження. Не було і року моєму християнському стажу, як одного разу, моїй невіруючій мамі одна старенька віруюча поспішила повідомити, що в нас у церкві братів мало, тож шансів у мене вийти заміж – обмаль. Уявіть, що робилося в серці моєї матусі. Я не могла зрозуміти: хіба вийти заміж – це найголовніша мета? У невіруючих – так, але у християн? Мені не хотілося, щоб так було і в Церкві Божій. Та від цього нікуди не дінешся. Молодість є молодість. Зібрання за зібранням, євангелізації загальні і молодіжні дворові, відвідування хворих, чи просто піти до когось у гості – то було плідне життя. Сім холостяцьких років пролетіли, як і не бувало, залишивши після себе одні лише фотокартки на згадку. І я зі сльозами згадую ті чудові роки, коли кожна хвилина твого життя належить Ісусові. І слава Богу, що я не вийшла заміж раніше. Але я дуже шкодую, що навіть в ці прекрасні роки моєї відданої юності несла на своїх плечах важкий тягар, який не збудовував моє духовне життя, а навпаки – калічив, руйнував його, – це «бажання» одружитися. Хтось скаже: «А що в цьому поганого? Кожна людина чогось бажає: чи автомобіль, чи хатину, чи євровікна. А хтось хоче мати чоловіка чи дружину, багато дітей. Просто «бажає». Нещодавно, в християнському журналі «Слово християнина», я прочитала цікаву розповідь, як віруючий юнак, прийшовши до свого пресвітера, сказав: «Я хочу одружитися». Що мені сподобалося в цьому юнакові, так це те, що він не ходив із цим бажанням роками, не виношував його, не розпалював себе, ні. Бажання прийшло – пішов та й одружився. Це брату легко, а сестрі? Ми ж не робимо братам пропозицій з одруженням? Сестри дорогі, прийшло «бажання» – віддайте його Ісусу. Не носіть його на своїх плечах, не носіть його у своєму серці, інакше не зможете повноцінно служити Господу. Знайомлячись з якимось юнаком, чи просто розмовляючи, ви не будете бачити в ньому брата по вірі, ви будете бачити в ньому потенційного жениха. І це буде заважати вашим стосункам. Звільняйтеся, моя вам порада, бо, якщо людина бажає, вона тільки й буде думати про те, щоб бажане мати. А в цей час Господь говорить: «...Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою, – це найбільша й найперша заповідь» Матвія 22:37-38. Чуєте? Навіть у думках ми повинні мати Ісуса. Я дуже шкодую, що у свої роки незаміжньої юності, я багато часу приділяла цій наболівшій темі «Одруження». Ми частенько говорили про це між собою, не раз зі сльозами навіть підганяли Господа: «Скоріше!» Зараз смішно, а тоді не до жартів було. І одного разу зателефонували мені мої друзі з Рівненщини. До мене було слово від Бога через людину, яка зовсім мене не знала: «Очень скоро увидишь великую радость и скажешь: «Господи, я не достойна милости Твоей», а пока трудись, дочь моя, и Я наполню силою Своей. Труд, труд, труд еще впереди. Она нужна Мне еще для труда...» Що ще можна сказати після цих слів? Молодь, ви розумієте, чого від вас чекає Господь? Відданості. Ви потрібні Йому! І повірте, те, що можете зробити зараз ви, ми, одружені, вже не в змозі. Я називаю це «праця з останніх сил». І якщо вам здається, що бути одруженому чи одруженій – це дуже чудово, так романтично, так цікаво, то спробуйте посидіти з дітьми, бажано із занадто активними, хоч одне зібрання, і ви зрозумієте, що на ньому, як і не були, де і романтика дінеться. Саме тепер у вас найцінніший час запасатись «оливою». Дорожіть часом. Віддайте Господу найкраще – вашу юність, а Він у Свою чергу віддячить вам доброю долею. Ірина БУЛАН Газета «Християнин» 06(44)2011 |
| © 2008-2020 |