Перший ювілей

Деякі події, які відбувалися у нашій рідній Церкві протягом останніх семи років, змусили мене якось по-особливому подивитися на братів-служителів. Вже давно поклалося на серце написати про тих, хто стоїть на передовій, відважно захищаючи Христову Церкву від гріха, неправди та вітровчень. Бог подарував мені слушну нагоду для написання цієї статті. Тож не буду нехтувати цією можливістю і скористаюся нею.

27 липня 2013 року виповнилося п’ять років, як на дияконське служіння рукопоклали Лісовського Василя Петровича, Мельникова Дмитра Володимировича, Прокопчука Анатолія Євстафійовича і Сидорова Олега Віталійовича. П’ять років тяжкої, кропіткої праці, в яку вкладалося щире серце, нерідко власне здоров’я... Спостерігаючи за дорогими братами, я лише можу здогадуватися, скільки наснаги вкладено у духовний та фізичний розвиток Церкви. Один Господь до кінця знає, скільки було безсонних ночей, довгих бесід з різними людьми, молоддю, дітьми, як багато вирішено тяжких запитань, розв’язано вузлів. Та хіба перерахуєш усі пережиті ними моменти?

Нам інколи чуються лиш відголоски тих духовних боїв, які відбуваються на передовій. Часто, переживаючи і ніжно турбуючись про Церкву Божу, служителі своїми спинами затуляють її від безжальних нападів диявола, від вітрів та буревіїв, які направлені для того, щоб здолати та звести народ Божий з істинної Євангельської дороги. А як часто, раніше часу, на їх головах з являється сивина, на обличчях зморшки, які є свідком постійних душевних переживань та духовної боротьби? Бог дав їм «великі», щирі та добрі серця, які в першу чергу дбають не про свої проблеми, а про нужди братів та сестер по вірі.

І ми звикаємося з тим фактом, що служителі мають нам служити, і тому зі своїми розчаруваннями, проблемами, невдачами йдемо до них, просимо їх про допомогу, в якій брати ніколи не відмовляють. Але так часто забуваємо, що й вони потребують нашої підтримки та гарячої молитви за них. Тож 27 липня при завершенні недільного зібрання Новокаховська Церква звершила гарячу молитву за своїх дияконів. Потім пресвітер подарував кожному з них букет гарних квітів. І всі, хто мав бажання, підходили та вітали їх особисто. Я не стримувала непрошені сльози, дивлячись на дорогих братів. Серце переповнювала радість, бо як добре, коли між Церквою та служителями є любов, взаєморозуміння та повага.

Здавалося, що в цей день розходитись ніхто і не збирався, хоча Богослужіння вже давно завершилося. Усі спілкувалися між собою, згадували пройдений нелегкий шлях, ділилися своїми радощами та переживаннями. В моєму серці, думаю, як у багатьох братів та сестер, укріпилося бажання ЗАВЖДИ підтримувати руки служителів, як Ор і Аарон – руки Мойсея.

Дорогі читачі, якщо у Вашій Церкві ще звучить чисте Євангельське вчення, якщо Ваші зібрання сповнені благодаті та Святого Духа, то щиро подякуйте Богу за тих, хто стоїть на сторожі, не знаючи відпочинку ні вдень, ні вночі. Дякуйте за пресвітера та дияконів, які в мудрості ведуть отару до чистих джерел Господнього Слова, які турбуються про те, щоб у Божому Домі був хліб небесний. Будьте покірними, шануйте та любіть тих, хто самовіддано стоїть за Вас у проломі. Не будьте подібні бунтівному Корею, який своєю зухвалою поведінкою накликав прокляття на себе та своїх близьких.

Також буде доречно згадати сьогодні про дорогих сестер-жінок, які у часи випробувань були поряд зі своїми чоловіками, розділяючи з ними радість і переживання, біль розчарування і нелегко здобуті перемоги. Це Лісовська Анна Вікторівна, Мельникова Оксана Анатоліївна, Прокопчук Ірина Віталіївна, Сидорова Алла Юріївна. Не раз їм доводилось благословляти чоловіків у далекі поїздки, чекати з нічних бесід.

Дорогі сестри, дякуємо Вам за Ваші добрі та жертовні серця. Ви віддаєте Господу на служіння найдорожче. Тож від щирого серця хочеться побажати Вам й надалі Божої підтримки, сили та здоров’я.

Надія Горбунова

Газета «Християнин» 03(51)2013