Пробудись (Вірш. Раїса Будник)
Чому заснула, Церкво Божа, Вже близько твій Господар й Пан; Куди поділася сторожа – Йдуть вільно недруги в твій стан.
Чому свою зложила зброю До ніг лукавих ворогів? Що хочуть чинять злі з тобою, А твій язик мов занімів.
Із стану чути їхній голос. Якби лиш ззовні – знали б ми, Що бур’яну це дикий колос – Чужий, він там, за ворітьми.
А то ж їх чути зсередини, Отих лукавих вчителів, Які сукають павутину З потоку гарних, милих слів.
Облесник хитро обіцяє Тобі життя без сліз, шипів. Та в Бозі легко не буває, Бо й сам Христос страждав й терпів.
Якщо ти, Церкво, є Христова, Чому збайдужіла і спиш? Ще й відвертаєшся від Слова. Тебе руйнують – ти ж мовчиш.
Лиш дехто ще тримає зброю, Й мечем спиняє ворогів. О Божа Церкво, що з тобою, Підтримай же своїх синів!
Глузує руйнівник із тебе, Ти ж стала мов би нежива, Й смієшся вже сама із себе, Не чуєш докору слова.
Для тебе мова ця негожа, Бо виявляє правди суть Про згубні всі діла ворожі, Що лиш розруху й біль несуть.
Чи виглядають твої очі Ісуса зараз, як колись У трепеті і дні, і ночі? Голубко Божа, пробудись!
Раїса Будник
Газета «Християнин» 03(47)2012
|