Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

«А молодість... не вернеться, не вернеться вона!..» (Продовження)

«А молодість... не вернеться, не вернеться вона!..» (Леонід Глібов, «Журба»)


«Бо кожне тіло – немов та трава, і всяка слава людини – як цвіт трав’яний: засохне трава – то й цвіт опаде, а Слово Господнє повік пробуває! А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії» (1 Петра 1:24-25)


(Продовження. Початок у попередньому номері)


Так, винятки є, але Бог використовує такий спосіб тоді, коли нема кого підняти на серйозну і відповідальну працю. Хочу сказати, що це буває у складний час, коли хтось інший би міг зламатись під сильним потоком стріл лукавого, але Христос так робить, заради збереження свого виноградника. У нашій Церкві був такий брат (Терських Володимир Володимирович), якому випала доля тяжко працювати в скрутний час відступлення і міцно стояти, щоб поряд стали молодші, запалені гарним прикладом, і відстояли з Божою допомогою істину. І до цих пір ми його всі любимо, цінуємо, поважаємо і разом служимо Господу, хоч він тепер вже давно несе інше служіння перед Богом. Але винятки є майже у кожному законі чи теоремі, тому їх враховують, та за основу не беруть.

Не буду поширюватись про деякі цілодобові круглолітні молодіжні табори, на яких молодь «відпочиває». Сам не розумію, мабуть, перетрудились у парках чи на вечоринках. Скликаються з’їздні молодіжні зібрання, іноді конференції, та не для того, щоб до Бога наблизитись. Ви що! Для того, щоб церквами поріднитись. Їх кульмінація переноситься на вечері після «благословенного служенія», де збирається молодь із декількох церков за чашкою чаю.

Там черговий керівник молоді задає питання: «Ну, братья и сестры, как вы думаете: можно встречаться брату и сестре, или вас этот вопрос не интересует?» Хтось стомлено говорить: «Не цікавить!» і тихіше вже: «Де ти взявся? Знову починається». А хтось закидає ведучому: «А ти зустрічався?» І у відповідь давно знайомі слова: «Да. Но не так, как вы, молодежь, в парках, на пикниках. Мы с моей женой встречались на Богослужениях, на евангелизациях, на посещениях, на спевках».

Господи помилуй! Виявляється, вони служіння Богу перетворювали на побачення, і все знову до цього ж повертається. На превеликий жаль, саме ті люди, які якнайшвидше намагаються отримати супутника життя, не можуть ні цвяха в стіну забити, ні каші манної зварити. Вступають в шлюб зовсім неготовими до серйозних випробувань чи переживань. Не вміють стояти в проломі на колінах перед Богом за сім’ю, рідних, друзів, Церкву. А вже і мені зрозуміло, що з сім’єю приходить велика відповідальність перед Творцем. Скажете: «Апетит приходить під час їжі». Так. Але це зовсім інша страва. Тому, якщо не навчився бути відповідальним у юності, то про що далі можна говорити? Втратив юність!

А де ж тоді юність? Де вона? Чи існують інші способи її прожити? Невже вінцем юності є ще зовсім юна, але дуже стомлена дружина з кількома дітьми на руках, в той же час, чоловік «керує молоддю» чи десь в іншому «служінні», а вона смиренно несе «хрест свій». Невже юність має закінчуватись лише так? Невже вона має пройти у «стражданнях» любить – не любить. А де ж посвята себе Богу, де служіння Йому? Невже це Йому подобається? Я так жити не хочу. Хочеться, щоб вінцем юності було щось прекрасніше, чисте, святе, щоб юність була закладенням того фундаменту, який ніхто не розламає, який до вподоби Богу!

Складається враження, що хтось колись отруїв якимось гріхом юності своє життя, а потім, щоб інші краще себе не почували, допомагає їм попасти в таку ж біду. Нагадаю: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї. Пр. 22:6» Набагато легше зняти з себе відповідальність і сказати, що в Церкві юнаків нема, нема кого наставляти.

Багато служителів вважають, що виконують дане повеління тоді, коли, набравшись «сміливості», з кафедри проголошують списки гріхів, у які може погрузнути (чи погрузла) молодь. Вони суворо попереджають, що якщо не можуть справитись із тими гріхами, нехай одружуються, ніби це панацея від всіх юначих питань. Але ж Біблія відкриває, що і одружені не застраховані від гріха. Хоча, як відомо, гріх виліковується лише сповіддю і покаянням, і залишенням попередніх вчинків. Замість того, щоб стати друзями тій молоді і вирішити всі питання наодинці, вони відгороджуються кафедрою і санами, часто хвалячи один одного: «От молодець, добре ти їм дав, так їм і треба!»

Але ж чітко написано: «...на кого Господь має гнів, той впадає туди» (Пр. 22:14). Тобто той, хто не прогнівив Бога, той не впадає у ті страшні гріхи. Але ж як тоді потрібно забути про християнську молодь у Церкві, щоб вона дійшла до такого стану, коли Господь на неї прогнівається і попустить зі своєї руки. Може, не завадило б поцікавитись, чим живе молодь і що вона робить. Невже ті, які прогнівили Бога не знають, що згрішили, для чого це наголошувати в який раз. Може, їм потрібні вже інші розмови. І треба показати, що в Ісусі Христі є вихід завжди.

Тому багато юних сердець дізнаються про гріхи, про які, можливо, так ніколи б і не дізнались саме з кафедри. А чи не краще розказати, як потрібно себе поводити, ніж як не можна?

Ті душі, які не знали таких гріхів, розходяться поранені, бо не отримали підтримки і настанов, а ті які робили – ідуть далі грішити, бо не можуть справитись з усвідомленням, що можна жити інакше. І молодь нашої Церкви, автор у тому числі, люди, які намагаємось жити перед Богом свято, часто буваючи на конференціях, вимушені слухати в свою адресу (тобто молоді) такі слова і такі звинувачення, що лише ранять. Повірте, що ці юні душі вже ніколи не підійдуть з довірою до того «служителя», і не розкажуть наболіле, і не попросять поради, лишаючись наодинці зі своїми питаннями.

Зате на прості Євангельські істини, без яких християнину не отримати благословіння (про фарбування, чоловічий одяг, покривала для молитви, прикраси, взагалі все про зовнішній вигляд християнина, що чітко виписано в Біблії), вони говорять: «Краще зробіть так чи краще не робіть так». Хоча в Слові Божому чітко, категорично і однозначно раз і назавжди написано, що такі справи є огида (рос. мерзость) перед Богом. Та у цьому випадку вони бояться «відвернути» від себе молодь. Ось так буває в тих церквах, в яких у служителів, скоріше за все, втрачений нормальний зв’язок із Богом.

Є і інше твердження, коли деякі служителі, якщо їх так можна назвати, намагаються наблизити молодь до себе, стати для них другом, через детальне (далі вже нема куди) знання їх «проблем». (І як не бридко думати, і тим більше розмовляти про такі огидні речі). Хоча вони є лише наслідком бажання скуштувати заборонений плід, тобто згрішити у тих людей, які «...не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні...» (Рим. 1:28). На превеликий жаль, такі відверті, суто «молодіжні» бесіди, які проходять у більшості випадків у напівжартівливій формі, не мають корисних наслідків. Неодноразово я чув від молодих людей, що той пресвітер чи єпископ говорить, що він має такі ж проблеми, тому нема до чого прямувати, всі ми грішні... Хочу сказати, що це в більшості випадків є наслідком неправильних відношень з Богом у сучасній Церкві.

Є ще один вид церков, у яких для молоді скрізь горить зелене світло. Там молоді в будь-якому стані, з будь-яким зовнішнім виглядом можна в будь-якій формі служити Богу. Тобто організовуються хори, ансамблі, співочі гурти, в більшості випадків вони виконують все у «сучасному» напівхристиянському або далеко нехристиянському стилі. Але ж вони чимось зайняті, тобто не мають часу на непотрібні речі. І в цьому є певна мудрість. Так, їх закликають працювати. Але... часто буває так, що та музика, ті пісні, вірші, проповіді здатні годувати лише душу, але аж ніяк не дух, і, як відомо, та мудрість – «це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська» (Як. 3:15), і, відповідно, молодь не має тої повноти у Христі. Тому для того, щоб їй було цікаво, відповідальні за неї вимушені ввесь час рухати прогрес. І все зводиться до того, що потрібні нові відчуття, нові захоплення, ідеї, які часто приводять до багатьох небажаних та незворотніх змін у наших Церквах.

Як відомо, «немає нічого нового під сонцем!...» (Екл. 1:9), тому складається враження, що є певний цикл, тобто коло форм служіння. Ніби молодь ходить по колу, шукаючи чогось нового в служінні, змінюючи багато чого, при цьому все з певною точністю повторюється.

То для служіння використовуються молитви із високо піднятими руками, внаслідок впливу музики чи пісень певного жанру. На наступному етапі ставляться барабанні установки, вмикають електрогітари, синтезатори, але після того, як людям набридає танцювальна і тяжка музика, змінюють на класичну чи народну музику, але і це набридає, а потрібно ж чимось захоплювати. Починають на зібраннях розігравати якісь вікторини, з кафедри періодично лунають анекдоти. То всю молодь зареєструють в одній із соціальних мереж і там переписуються. То починають займатися євангелізаціями, на яких діють методами наживки і гачка, а не Христовим неводом.

На превеликий жаль, люди, які приходять до такої церкви, внаслідок таких євангелізацій, не спиняючись швидко йдуть далі, не знаходячи щирості у відношеннях з Богом і між членами церкви (молоді). Вони у світі також багато такого можуть знайти.

То захоплюють якимись екскурсіями, таборами...

Молодь заохочують навчатися у вищих духовних навчальних закладах. Але це лише віддаляє їх від Бога. Та освіта дає лише теоретичні знання. А як відомо: «Знання ж надимає, любов же будує!» (1 Кор. 8:1). Часто випускники не знають Його особисто, тому проповіді сухі, теоретичні, або ж шумні, побудовані за відомими психологічними методиками, тому не мають у собі Життя.

Парадокс у тому, що у кожного кола є центр, який залишається нерухомим і постійним. Ось цього центру, чомусь, ніхто не помічає, хоча шлях до нього з будь-якої точки кола однаковий. Цим центром є, як говорить апостол Павло, шлях ще кращий (1 Кор. 12:31), про який знали багато наших попередників. Шлях нашого Бога, «...що в Нього нема переміни чи тіні відміни». Служіння у силі Святого Духа. Служіння, яке ніколи не набридне, яке не вимагає зміни, як і наш Господь. Але до нього треба вертатись, хоч як не буде це болісно і складно.

Тому та молодь поступово відходить від того Центру, так і не отримавши тої повноти у служінні і не впізнаючи Голосу Пастиря, іде своїм шляхом на чужі поля. Тому, коли не маємо повноти Євангелії, стають сухими зібрання, та і життя таких християн. Віра їх стає суто теоретичною, тому про святість чи силу перемагати годі й говорити. Сумно те, що в таких церквах поступово згасають духовні християни і просто перетворюються на душевних, тілесних чи як бажаєте назвати.

Про дії Святого Духа в таких церквах можна забути. Тому церкви перетворюються на спілку тверезих людей, які не вживають наркотичних речовин, ведуть здоровий спосіб життя, а багатство і слава залишаються пріоритетом і ознакою успішності. Про якусь жертовність для Господа знають одиниці, і вони намагаються себе присвячувати Богу. Поступово вогонь П’ятидесятниці зникає. Тому молодь вимушена шукати зміст свого життя у тому, в чому його шукають люди світу цього.

Через це велика різноманітність таких церков, в яких молодь намагаються захопити, але не Євангелією, а її похідними високих порядків. Така молодь вступає в доросле життя зовсім непідготовленою до випробувань і взагалі до життя гарячого християнина. А що буде як прийдуть інші обставини життя? Потрібно ж перемагати у будь-яких обставинах, потрібно знати волю Господа, але як дізнаються, коли не чули Його голосу?

На центральних зібраннях, у більшості випадків, таку молодь можна не помітити, бо то старообрядні зібрання, які, як і все, без Сили Божої є сухими і нецікавими. Тому для молоді є інші зібрання, де для них є всі захоплення. Іноді навіть є молодіжні спортивні зібрання, та багато інших запозичених зі світу речей. Таку молодь легко ворог нашої душі захоплює комп’ютерними іграми, мережею Інтернет, відео передачами, бізнесом, технікою, модою... та іншими світськими розвагами. Що в церкві розвага, що тут. Яка різниця?

Тому не хочу я проводити так юність, та і ви, я думаю. Хочеться бути певним у правильності обраного шляху, хочеться знати, яке служіння любить Господь, не маємо часу займатись сторонніми речами, отримувати мудрість, яка «не мудрість, що ніби зверху походить вона...» (Як. 3:15). Не можна наситити дух тим, що для нього не призначене, тому пошук продовжувати всю юність не бачу сенсу.

Може, Вам, шановний читачу, здається, що все вже надто в сірих тонах змальоване. Повірте, я не маю такого наміру когось принижувати чи ображати, бажання мого серця, я думаю, і Вашого – знайти правильну формулу, як то потрібно прожити юність, щоб: «не было мучителько больно». Не хочеться ходити з табличкою: «ТЕПЛИЙ». То ж Богу зовсім це не угодно.

Існують ще інші Церкви. Але їх так мало, що можна порахувати на пальцях. Там живуть за принципом: «Присвяти юність Ісусу Христу – ніколи не пожалкуєш, не залишишся осміяним, заробиш благословіння».

В такій Церкві всі сили направлені на те, щоб молодь була задіяна у щирому служінні Богу. Там для молоді приділяється майже вся увага. Їх вчать присвячувати свою юність Ісусу Христу. Всі таланти, даровані Богом, мають Його прославляти. Тому кожен має можливість використати себе в тому служінні, до якого маєш таланти.

Маєш гарну пам’ять і хист до декламування – розказуй вірші, маєш музичний слух – грай на інструментах, маєш гарний голос – співай для Бога і таке інше. Служителі лише допомагають направити сили і завзяття в правильне русло, тобто наставляють. В таких Церквах нема проблем із духовним станом молоді.

Кожен розуміє: для того, щоб Бог благословив твоє служіння, треба жити свято. І кожен намагається саме так і служити. Там проводяться молодіжні зібрання, євангелізації, відвідування хворих і багато іншого, але їх молодь не перетворює на побачення, там вони, якщо потрібно, готові стояти в проломі на колінах, постити, допомагати фізично, навіть часто бути осміяними за Христа.

Вони служать Богу. Йому присвячують свою юність. Такими Церквами часто захоплюються, ось там гарний хор, там чудовий оркестр, а там молодь так молиться, що небо зовсім близько.

Часто молодь з такої Церкви гарно навчається навіть у ВНЗ не тому, що надто розумні, а тому, що Бог благословляє тих, «...чиї серця цілком віддані Йому» (2 Пар. 16:9). Якщо вони щось роблять, то зовсім не чекають похвали, бо «...раби нічого не варті» (Лк. 17:10).

Між собою вони, як брати і сестри, не більше! Невже можуть бути прекрасніші відношення за ті, які є між братами і сестрами? (Зверніть увагу! Не між женихами і нареченими!) В більшості випадків цими званнями (братів і сестер) люди зловживають, а в цій Церкві – ні. Кожен знає ціну цього високого звання.

Весь вільний (і не тільки) час вони присвячують Тому, Хто віддав Своє життя для них. Через це часто не мають тих матеріальних достатків, які мають їх ровесники з інших церков чи світу. Але вони мають щось таке у своїй юності, що за гроші не купиш – щастя у Христі.


(далі буде)

Андрій КРАВЧУК


Газета «Християнин» 06(44)2011


© 2008-2020