Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Для чого шипшині колючки

Захворіла бабуся Оксана. Син, пресвітер церкви, Віктор Давидович та невістка Галина сприйняли це з великою тривогою. І не тому, що ніби не мали надії на вічне життя своєї матері. Якраз навпаки. Сестра Оксана Іванівна була благочестивою християнкою, ніжної і разом з тим твердої вдачі, її в церкві дуже шанували. Але річ в тім, що бабуся Оксана була останньою з старожилів у їхній родині. Невістчині батьки і батько Віктора вже давно відійшли у вічність і тому відчуття можливої втрати заставляла серця дітей та онуків діяти і молитися по-особливому.

Все, що рекомендували лікарі, вони виконували блискавично і з абсолютною точністю. Крім того з великою увагою вислуховували і скрупульозно занотовували різні поради сусідів, друзів, членів церкви. На останній сімейній раді, де мав право і зобов’язаний був бути навіть найменший Мирослав, зважаючи на наполягання лікарів і друзів, вирішили для бабусі назбирати та насушити на зиму ягід шипшини. Після ранкової молитви всі члени сім’ї, одержавши завдання на день, розійшлися по роботам, а батько з Мирославом пішли збирати шипшину.

Наближалася осінь. Сонце, вирішивши, що завдання на літо виконане, світило лагідно, а вітерець бавився з пухнастими хмаринками, які, не звертаючи на нього уваги, солідно, мов кораблі, пливли у синю далечінь.

Прямо за селом простягалася балка, де росло безліч кущів з різними ягодами. Казали, що на цьому місці раніше протікала річка. Пішли на цілий день. Мама завбачливо поклала на дно рюкзака їжу і пиття. Крокували весело, на ходу наспівуючи улюблену пісню Мирослава «Христос надежда христиан...»

Мирослав біля першого ж куща, який ряснів червоними ягодами, зрозумів, чому мама дала їсти на цілий день. Виявилось, що збирати шипшину – це не легка забава, як думав хлопчик, а кропітка робота. Шипшина захищалася до останнього. Просунути руку за ягодами було просто, а от назад... Руки батька та сина покрилися подряпинами і Мирослав почав було подумки шкодувати, що не надав старшому брату можливість піти у балку, не зважаючи на всі його прохання. Але, на щастя, тато, ніби прочитавши його думки, запропонував відпочити під розлогою маслиною. Довго умовляти сина не довелось, тому помолившись і подякувавши Богу, стали обідати, прилігши на траву. Віктор Давидович з посмішкою спостерігав, як вдома, вередливий до їжі син, тут з насолодою їв і варену молоду картоплю з малосольними огірками, і все-все, що приготувала мама. Дива та й годі. Роздуми батька перервав хлопчина:

– Тато, ти завжди говориш, що Бог зробив все досконало. А чому ж тоді Він створив шипшину з такими гострими колючками? Він же знав, що людям потрібні ці ягідки, а ми удвох так мало зібрали та ще й руки поранили.

Батько, служитель церкви, якому життя ставило не одне запитання замислився, не находячи відповіді.

– Сину, дійсно Бог створив усе премудро, тому і колючки на шипшині мають своє значення. А от яке, давай попросимо Бога, щоб Він до вечора нам пояснив.

Схилившись на коліна прямо на траві, обоє щиро просили у Творця мудрості пізнати Його задуми.

Сонце покотилося на захід і робітники зі свіжими силами взялися до роботи. Навіть Віктор Давидович змушений був полишити звичні думки про церковні проблеми, кличучи до Господа в пошуках відповіді на запитання сина. Тому першим обізвався саме він:

– А знаєш, Мирослав, одну відповідь я здається одержав, – допитливі очі сина з цікавістю дивилися на батька.

– Взимку ягоди шипшини чудова їжа для пташок, але вони потрібні і людям. І щоб поділити ягідки між нами і пташками Бог і дав шипшині колючки. Он, дивись, на ті кущі, що рясніють ягодами, хоч ми, як могли їх обірвали.

Не приховуючи задоволення від почутого, син вперше за цілий день щиро зрадів. Тепер він ввечері розповість братикам і сестричкам, що виконував Божу волю двічі: щоб і бабуся Оксана була здорова і щоб пташки знайшли взимку ягоди, які він їм залишив.

Поверталися без пісень. Батько міцно тримав за руку стомленого, але повного вражень, сина. Вже вибираючись з балки на рівну дорогу, збирачів зі страшним криком обминула чимала зграя горобців і прожогом, буквально влетіла у великий кущ шипшини і поховалися в ньому, не звертаючи ніякої уваги на людей. І ледь останній з горобчиків заховався між колючок, як якийсь великий сірий птах з горбатим дзьобом проминувши кущ, полетів геть. Горобчики враз весело защебетали і по одному порозліталися й собі. Батько з сином вражені побаченим, ще довго стояли біля рятівного куща, розуміючи, що не лише одну їжу дає шипшина пташкам.

Вже біля села Мирослав, чомусь у пів голоса сказав:

– А кущі шипшини схожі на Слово Боже.

Віктор хотів було поправити сина, мовляв, яка ж тут схожість, але промовчав, з цікавістю чекаючи пояснень.

– Біблія нам теж дає духовну їжу, лікує нас, колить нас, докоряючи нам, коли грішимо, але і спасає, коли ми втікаємо від гріха, як оті горобчики від сірого птаха.

Батько, щоб не помітив син, відвернувся в бік, ховаючи сльози, які раптово набігли на очі...

Вдома було тільки й чути голос Мирослава, який розповідав і про сонечко, і про хмаринки, і про гострі колючки, і про страшного сірого птаха, якого він зовсім і не злякався. Сон підкрався до нього непомітно, лише ніжно щеміли, подряпані колючками шипшини, рученята.

Василь Кравчук