Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Служение в верности

1 октября 2005 года в г. Новая Каховка состоялась братская встреча со старшим епископом Паночко М.С., который первым и обратился к братьям, со словами приветсвия. Видя такое множество братьев вместе, еще и еще раз соглашаешься с Давидом: “Как хорошо и как приятно жить братьям вместе!” (Пс.132:1).

“Ідея, – говорил Михаил Степанович, – зібратись, виникла ще два місяці тому. Ми хотіли побачити, як ви всі живете, як ви воюєте, чи ви рухаєтеся вперед, чи ви зайняли оборону, чи йдете в наступ? Також ми хотіли разом з вам помолитися, разом поплакати, разом потішитися Чудовим Іменем Ісуса Христа”.

“Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом, та могутністю сили Його” (Еф.6:10).

Вместе с Михаилом Степановичем приехал старший пресвитер Областного Объединения Церквей ХВЕУ Бабийчук А.И., который также послужил словом. Он говорил об “уклонении в пустословие”. Речь не шла о каких-то небылицах, юмористических рассказах; хотя и это относится к пустословию; нет, он говорил о проповеди, которая не есть от Духа Святого, потому является пустой. Такие проповеди не всегда говорятся с кафедры. Мы много говорим с людьми, не познавшими истины. Мы хотим, чтобы барьеры греха рушились, и количество спасенных возростало. Но… мы говорим, мы свидетельствуем, и порою даже не задумываемся, чем наполнено наше слово: силою Духа Святого или пустотой? “Однажды, – говорил Александр Иванович, – мы слышали Живое Слово с Живых Уст и приняли Его, и покаялись. А так хочется, чтобы таких проповедей было намного больше. Но почему происходит обратное? Слово Божие говорит: “Цель же увещания есть любовь от чистого сердца и доброй совести и нелицемерной веры, от чего отступив, некоторые уклонились в пустословие, желая быть законоучителями, но не разумея ни того, о чем говорят, ни того, что утверждают” (1Тим.1:57). Выбрали не ту цель, не к тому стремимся.

Много в этой теме Александр Иванович раскрывал непосредственно для служителей, для проповедников. Он призывал их к близкому отношению со Словом Божиим, к близкому отношению со Христом. Потому, как пустословие будет распространяться, ведь эмоциональное слово легко воспринимается, но мы должны, подражая Апостолу Павлу, удаляться от них.

Время шло очень быстро. Братья делились своим наболевшим, делились и радостным, даже, пользуясь случаем, приглашали в гости. И как бы ни было хорошо и приятно, общение подошло к концу. А место за кафедрой занял наш дорогой брат М.С.Паночко. Вкратце приводим его проповедь-семинар.

Євангеліє від Луки 16:1 “Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскарженний був перед ним, ніби він переводить маєток його”.С таких слов начал свою проповедь Михаил Степанович. Кто же этот управитель? Это наш Господь, а мы слуги Его и об этом нам нужно помнить всегда. Основная мысль, которая шла на протяжении всего учения была к служителям, тем братьям и сестрам, которые несут какое-то служение в церкви Христовой.

“Наша роль, як служителів, – говорить М.С.Паночко, – управляти тим, що нам дарував Бог і пам’ятати, що це належить Йому. Лишь тоді ми будемо переживати великі Божі благословіння. Ми маємо зрозуміти, що служіння, яке нам довірив Господь – це є справа всього нашого життя. І якщо ми правильно виконуємо роль вірного слуги, то в кінці почуємо добре слово від нашого Пана: “Добрий і вірний раб, в малому ти був вірний...”. А це є найвищий орден, який я б хотів отримати разом з вами на небі. Та на жаль, не всі так думають. В багатьох випадках слуги хочуть зайняти місце Пана, проголошуючи, що це моя церква, це моя справа, це я вирішую. Особливо це трапляється тоді, коли людині дають підвищення. Тому, – продовжує М.С.Паночко, – як би нас не піднімали, які би нам не давали звання, ніколи не зауважуйте на цьому. Ви слуги Божі. Пам’ятайте, і це буде вас смиряти”.

Михаил Степанович напомнил об Апостоле Павле. Насколько он был одарённым, насколько близко к Господу, но всегда помнил, что судья ему Господь.

“Як важливо, – звернув увагу М.Паночко, – мати владу і не зловживати нею. Як важливо мати владу і бути слугою. Учні, отримавши її, хотіли вогонь звести та Господь втихомирив. Де-коли і наших віруючих потрібно втихомирювати, і Господь це робить. Недавно розповіли один випадок. Покаявся колишній міліціонер і почав робити бунт в церкві. Те не так і те не так. Що керувало цією людиною? Влада? Не знаю. Та церква розділилася. Багато пішло за цією людиною, і помічники знайшлися. Пройшли часи. Він захворів на діабет. Та після молитви почав свідчити про зцілення, якого, насправді, не було. Пройшло ще небагато часу, як одного разу цей чоловік обпікся праскою. Я не знаю, наскільки велика була рана, та заяви про зцілення вже не поступали. Дивно, але рана почала гноїтися, і незабаром перетворилася на гангрену. Йому відрізали частину ноги. Чи говорила йому щось його совість? Думаю, говорила. Через короткий час відрізали ще частину ноги, потім ще. Коли брати покинутої церкви прийшли його провідати, чоловік плакав і просив прощення: “Простіть, брати, я розділив церкву і за це тепер жну. За це розділення тепер Господь ділить мене по частинках”. Він помер та добре, що покаявся. Іноді влада шкодить. То ж бадьоримось, не забуваючи, що ми слуги, а Пан наш на Небі.

Ісус мав велику владу та ставив інтереси Отця вище за Свої. Як ми будемо в наших церквах ставити інтереси Божі на перше місце, то буде мати благословіння і церква, і служителі. Важливо знати, що Ісус добровільно прийняв образ раба, добровільно став слугою. Отець Його не змушував. Він сам сказав: “Отче, ось Я, пішли Мене”!

Так само і ми несемо служіння в своїх церках. Не тому, що нам дають зарплату чи не дають, чи поважають, чи не поважають, а тому, що ми хочемо догодити своєму Панові. Деякі люди вважають, що при виборі служителів треба мати відкриття від Бога. Біблія так не вчить. В Новому Заповіті говориться, що треба любити діло Боже. У 1998 році мені прийшлося приймати рішення, йти до Києва на єпіскопство, чи не йти. Я пішов шляхом, про який чув, шляхом “відкриття”. Довго молився, шукаючи волі Божої, задаючи Йому питання, та Господь мовчав. Годину молився, другу, третю,... на дворі вже світає, а відповіді немає. Але на ранок, як Аввакум, я відчув голос Божий всередині себе: “Вам легко проповідувати, що так Бог полюбив світ і віддав Свого Сина Єдинородженного, тому що ви ще нічого не віддавали”. Що побудило Отця віддати Свого Сина в жертву за нас, грішників? – спитаю вас. “Любов”. Якщо ти любиш, ти все віддаси, якщо ти любиш, ти підеш на будь-які жертви. Та якщо не маєш любові, а покладаєш на себе якийсь труд чи відповідальність, то через рік чи два ти будеш стогнати під цим тягарем, докоряючи Богові, що це Ти мені, Боже, дав!

Бог любить добровольців. І, як батько, хоче, щоб Його любили взаємно. “Симоне, паси вівців Моїх, ні-ні, ще за скоро. Скажи, ти любиш Мене?”. Будемо ж вірні Йому до смерті!

Всего не напишешь, а ведь много еще было сказано назидательного не только для служителей, но и для пророков, учителей. Для желающих получить много талантов от Бога, много мудрости. Но все же главная мысль заключалась именно в том, что мы слуги. И призывал Михаил Степанович к верному служению нашему Господу.

Хоть не часто мы видимся (ведь нас разделяют сотни километров), каждая встреча глубоко запечатлевается в сердце. “Дорожите временем…” Мы не знаем, что будет завтра, свидимся ли ещё когда-нибудь на этой земле, но так хочется время, дарованное Господом, использовать полезно. И фраза Михаила Степановича в его заключительной проповеди показалась мне как бы ключевой: “Спочатку Господу, потім людям і лиш тоді собі.”

Давайте же помнить о том, к чему мы призваны и кому мы служим.


Ирина ДОЛГИХ


Газета «Християнин» 03(17)2005


© 2008-2012