Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Христианин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<

Директорська контрольна

Безумовно, все Господь створив до ладу, але весну, на мій погляд, особливо. Весну – для дітей. Як прекрасно, коли зранку весело посміхається сонечко, а розсипана на траві роса, пускає зайчики, лагідно відбиваючи кожен його промінчик, співають пташки, пахнуть свіжістю квіти, все говорить про велич Творця, даруючи нам радість. Кожного такого ранку ми біжимо до школи (ніби від цього уроки стануть коротшими), щоб швидше повернутись додому, повчити домашнє завдання, а потім...

Весь інший час ми використовували, щоб досхочу побігати, назбирати квітів, поставити їх у кімнаті або сплести з них віночки, особливо з кульбаби. Щоб подивитись чи з усіх гнізд виглядають жовтороті кумедні ластів’ята, порахувати скільки у квочки жовтих, а скільки чорних курчат, порозглядати дерева, на яких мають бути ще маленькі абрикоси, черешні, сливи (ой, як вони довго ростуть, і, чомусь, весь час зелені ) або просто залізти високо на горіх, з якого видно Шилову балку. А ввечері нас збирали батьки, слухали наші розповіді, тато читав Слово Боже, всі молились і лягали спати.

Для мене особливим місяцем був травень, не тільки тому, що я народився цього місяця. Він був найтеплішим навесні, сповненим змішаних почуттів, відчувалось, що скоро настануть наші довгоочікувані канікули, а тривоги додавали директорські контрольні роботи. Пам’ятаю другий клас, кінець четвертої чверті, свою рідну п’яту парту (вона для мене була співзвучна з оцінками). Наша вчителька чомусь ніяк не могла в ці дні відірвати мій погляд від відчиненого вікна, за яким росли клени, черемшина і бузок, бо аромат, який проникав через нього до мене, не давав зосередитись на дошці. На цей раз їй вдалося. Новина про те, що завтра ми вперше будемо писати директорську контрольну роботу з української мови, змусила мене відвернутись від вікна. Вже майже два роки, спочатку на уроках письма, а потім – рідної мови, ми готувались до неї. Одна думка про те, що на контрольній буде присутня завуч школи – Людмила Михайлівна, змушувала нас здригатись. Ми вирішили тренуватись – писати диктанти на уроках. Останній із них в той день мав назву «Калина». Його зміст я вже не пам’ятаю. Хтось із однокласників сказав, що в нас є віруючий («богомол»), він помолиться, і ми гарно напишемо контрольну. Всі однокласники повернулись до мене і засміялись. Для когось це був жарт, а для мене це прозвучало як виклик. Ми, як завжди, з однокласниками повертались додому, вони хвалились тим, що зараз будуть грати на якихось «приставках Денді» (слава Богу, що я не знаю і досі значень цих слів). Вдома я, як мабуть і всі учні перед контрольною, почав читати підручник, але нічого не запам’ятав.

Настав вечір. Коли наша сім’я зібралась на молитву, мої брати і сестри розповідали, як радісно провели день, а я мовчав. Коли мене запитали, як я провів день, то почули мою розповідь, що мої невіруючі однокласники розраховуючи на мою молитву, грають на «приставках» та іншому, а не моляться, ще й кепкують з того, що я не такий як вони. Який я зараз вдячний Богу, що мої батьки не сказали тоді: «Не плач, сину, ми тобі купимо «приставку» чи «Денді», чи ще якусь біду і ти будеш таким як вони». Ні! Вони пообіцяли, що вся наша сім’я підтримає мене в молитві за дану справу. Після молитви моя радість повернулася. Коли я вже лежав у ліжку, мама розповідала про Ісуса, який любить по-особливому дітей і обов’язково чує наші молитви. Не знаю, чи довго це було, але вранці я прокинувся з піднятим настроєм. Знову був яскравий ранок, моє серце наповняла радість. Наспівуючи християнську пісеньку, я прийшов до школи. Заходжу в клас, а там сидять ті хлопці, з якими вчора повертався додому, нервово гортають підручники і з-під лоба позирають на свого радісного однокласника-дивака. Я зайняв своє законне місце за п’ятою партою біля вікна, дістав все необхідне з ранця. В клас зайшли наша вчителька початкових класів Олена Дмитрівна і завуч школи. Вони щось поговорили і завуч направилась в мій бік, сіла за стіл за моєю спиною (п’ята парта була останньою). Чомусь вчителька на мене дивно подивилась і сказала: «Пишемо заголовок: «Калина»». Невже директор назначив той самий диктант, який ми писали вчора? Дійсно, так і було. Всі в класі обертались і дивились, то на завуча, то на того учня, за спиною якого вона сиділа. Після слів вчительки: «Ставимо крапку і здаємо роботи», всі дружно так і зробили. Завуч вийшла. Коли вчителька запитувала у однокласників, чому вони повертались назад, всі мовчали. На другий день наша Олена Дмитрівна перед тим, як сказати результати промовила: «Це Сам Бог так зробив, що ми цей диктант писали і розбирали на уроці!» Слава Богу! Звісно, більшість оцінок була п’ятірки. Того вечора ми всією сім’єю приносили подяку Господу за таке велике чудо. Можливо тому, що багато чудес у моєму житті відбуваються саме цієї пори року, для мене весна, а особливо місяць травень, стали найбільш очікуваними і пам’ятними.

Відтоді ніхто і ніколи в класі не сміявся з того, що я християнин. Для цього не потрібні були ні «приставки», ні «Денді», ні ще якась мирська біда. Потрібна була щира молитва батьків. Декілька років тому, віруюча мама одного з моїх ровесників, жалілась, що її не слухає п’ятнадцятирічний син, хоч вона його дуже любить. Тоді, коли у всіх його невіруючих друзів (в мене їх, не знаю чому, ніколи не було і нема) були мобільні телефони, вона і йому купила, і багато чого сучасного, бо вони сміялись з того, що її син не такий, як всі. На жаль, вона тоді з ним не молилась, а тепер, коли він далеко від Бога, молиться, але без нього. Якщо хтось із вас не впевнений у силі молитви разом з батьками – перевірте. Я вже давно не сумніваюсь.


Андрій Кравчук


Газета «Християнин» 01(30)2009


© 2008-2020