Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Велике в малому

З давніх давен, щоб покрити щось таємницею або, навпаки, відкрити її, використовувались притчі. Ними користувались мудреці і пророки, священики і царі, їх часто використовував Христос. Вслухайтесь лише в назви притч, які розповів Ісус (а їх близько 40): про гірчичне зерно, про сіяча, про таланти та про загублену вівцю – і ви зрозумієте, що в проповідях та бесідах Христос використовував для прикладу все, що оточує нас, щоб Божественні істини стали більш зрозумілими земним людям.

У вихованні дітей я теж намагаюсь використовувати цей євангельський принцип, і своїм невеличким досвідом хочу поділитися з шановними читачами. Насправді, вільних вечорів у служителя церкви декілька на рік. Максимально їх використовувати складна задача, тому про одне вдале рішення нижче і піде мова.

Так швидко і організовано діти рідко збираються, хіба що на богослужіння до церкви. А тут – виїзд на прогулянку, та ще й з татом, розцінюється, по меншій мірі, як диво. Вже по дорозі колегіально приймаємо рішення куди їхати. Пропозицій безліч, але похилений на захід золотий маятник промовисто засвідчує: далекої подорожі, на жаль, не буде, тому вибирається те, що ближче. Знаменита своїм постом ДАЇ Шилова балка, кілометри зо три в бік Берислава і – направо, по грунтовій дорозі до, нічим не примітного, невеличкого ліску. Ще не змовк двигун автомобіля, а дитячі голоси наповнили простір. Старші злякали руду лисицю, менших перелякав заєць, якому не дала доспати дитяча цікавить. Пахощі трав, хори жайворонків, – та хіба перекажеш всі враження дитячого серця від спілкування з природою – одного із самих величних Божих аргументів людству?

А я ходжу і прошу: «Боже мій! Дай мудрості, щоб з відпочинком в єство дітей вкласти краплинку Твоєї премудрості». Погляд зупинився на маленькому отворі у землі прямо на стежинці, з якого і в який піднімаються і опускаються маленькі істоти – мурашки. Майнула блискавкою думка, і через хвилину шість дитячих голівок схилилися поруч із моєю, чекаючи чогось цікавого. Запитую, чи знають вони, що Бог бачить все, що від Нього ніхто не сховається, і кожен вчинок, злий чи добрий, відомий Йому? У відповідь, як і очікувалось, – мовчання. Мовляв, хто ж про це не знає, всі бувають у церкві, читають Біблію, і вчились або вчаться у недільній школі. «А от на місці Небесного Отця, – знову запитую я, – хотіли б побути і зрозуміти, як же Йому вдається все бачити? Дивіться, які ми великі, а ці мурашки маленькі, і нам видно все, що вони роблять, аж до того великого каменя. Ось ця тягне додому велику зернинку, а на допомогу їй спішать її друзі». Хтось швиденько відсунув ніжку, щоб маленьким робітникам не обходити навколо. «А ті двоє, – продовжую, – не поділили соломинку, як у шкільній байці, – тягнуть в різні боки, і все на місці. А ви своєю поведінкою на них не схожі?» Хтось не втримався від сміху. «Оце так само все бачить Господь, але ще глибше, бо перед Ним і серце, мов відкрита книга».

Через деякий час всі розбіглись по улюбленим місцям. Тіні дерев ставали довшими, аж поки сонце не лягло відпочивати, загорнувшись в чорну нічну ковдру…

Пройшло декілька місяців. Якось, перед вечірньою сімейною молитвою, ми ділились враженнями від щойно прочитаної Біблійної історії. В ній мова йшла про неправду, заховану однією людиною від Бога. Всі погоджуються, що це марна справа таїти гріх, бо Ісус все бачить. І тут найменший п’ятирічний син загадково промовив: «Так як ми бачили все, що робили мурашки?» Всі затихли, подумки повертаючись до того непримітного мурашника, а я, стримуючи сльози, дякував у серці Господу за ще один майстерний мазок Його Вічного пензля на полотнах душ моїх дітей.

Василь КРАВЧУК