Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2021 год<<

Оркестру – 20

Коли життя наповнене змістом, а ще коли це життя християнське, то воно проходить дуже швидко, ніби летить. «Лиш щасливий той, хто в старості глибокій з радістю згадає молодії роки», – такі слова є в одній християнській пісні. І хоч я ще молодий, але дякуючи Богу, батькам, рідній церкві, вже бачу – буде що згадати і мені. Невід’ємною частинкою кожного прожитого дня нашої молоді є праця для Бога. Зустрічав людей, які вважають, що служити Богові треба лише тоді, коли є натхнення. Але ми пересвідчились, що служіння це і тоді, коли немає ні успіху, ні результату, а ти все одно робиш, бо просто любиш Ісуса.

Одним із таких напрямків діяльності в нашій церкві є служіння духового оркестру. Не буду сперечатись, доволі незвичним колективом для наших євангельських церков являються оркестри, тим паче духові. Завжди приємно послухати злагоджене виконання музичних творів, а ще приємніше бувати з оркестром там, де запрошують, де чекають, у містах і селах, де ми раніше не були. Про це ви неодноразово читаєте в нашій газеті та дивитесь на нашому сайті. Але за цим стоїть нелегка праця кожного оркестранта. І те, чим ми зараз є, розпочалось не з поїздок і не з виконання творів Моцарта, Генделя чи Мендельсона. Розпочиналось все з першої репетиції.

Так, саме 19 лютого 1999 року, більше ніж 20 років тому, відбулась перша репетиція духового оркестру Новокаховської церкви ХВЄП. І була вона дещо незвичною. Тут був присутній пресвітер церкви Кравчук Василь Вікторович, який вже тоді вірою бачив сотні людей, які, слухаючи мелодії оркестру, йдуть на покаяння. А поки що це була купа старих почорнілих мідних труб, які були створені ще за радянських часів для того, щоб під час різноманітних демонстрацій переконувати людей у відсутності Творця, що і без Нього збудується «світле майбутнє». Тепер їх чекало чищення, ремонт і нове життя вже на славу Бога. На тій пам’ятній репетиції також були присутні юнаки з іскорками в очах, які нетерпляче очікували своєї черги обрати собі інструмент і видати хоч один звук, попри те, що ноти для них ще були високою матерією. Ну і як без самого керівника-вчителя поки що невідомого для всіх чоловіка з вусами Олександра Георгійовича Чефранова. Ну і як же без маленького мене, автора цих рядків, який зі старшим братом стояли і спостерігали за народженням нового явища в церкві. А потім була молитва благословення, знайомство з керівником, розбір інструментів і... вивчення азів нотної грамоти. Почалось!

Ось як згадує про це представник першого набору музикантів, Штефан Ігор Геннадійович, на сьогодні – директор недільної школи: «Перші репетиції – це як перші кроки дитини, які жоден із батьків не в змозі забути. Пригадую, ми зібралися в класі, в Домі молитви, який так і називався «дитячою кімнатою». Мені на той момент було двадцять років, моєму брату Вадиму – вісімнадцять. Пам’ятаю перші ноти, перші звуки, ми тоді були молодими і енергійними, все було таким незвичним. Перший псалом, який ми почали вчити, був «Люблю, Господь, Твій дім». Коли почали вчити партії, ніхто не міг зрозуміти, що це за не гармонійні звуки (бо, зрозуміло, кожний грав сам собі свою партію), але коли всі заграли синхронно, прозвучала мелодія знайомого нам псалма. Ми сприйняли це дуже емоційно, у всіх була велика радість.

Другий псалом був «Шлях до спасіння», він за мелодією дуже відрізнявся від першого і був більш складнішим. Коли ми вперше його заграли, напевно, сміялися хвилин п’ятнадцять, раділи, вітали один одного. Репетиції проходили дуже цікаво, ніхто нікого не осуджував, із розумінням ставились один до одного, не було серед нас музикантів – приходили всі, хто бажав. А для Божої справи кращого немає, ніж присутність людей, які хочуть її робити. Навіть якщо в тебе є здібності, таланти, але якщо немає бажання – це служіння буде просто людським. А ми робили, як для Господа! І, як казав законовчитель Гамаліїл, якщо справа від Бога – вона не зруйнується. З милості Божої 20 років Господь тримає її і вона стоїть, не зменшується, не деградує, але розвивається, має силу, результат, свій плід. Можливо, ми не бачимо і не знаємо, що робиться із серцем людини, коли звучить оркестр. Але я сам неодноразово переживав, коли під звуки оркестру Бог торкався мого серця. Нехай Бог благословить це служіння, щоб були люди, було бажання, і щоб через це служіння Бог робив роботу в кожному з нас».

Завуч недільної школи Надія Іванівна Штефан ділиться спогадами про події тих днів: «Я з радістю благословила моїх синів на служіння в духовому оркестрі. Мої діти в дитинстві ходили в музичну школу, бо чоловік також був «духовиком», грав в одному оркестрі з теперішнім керівником оркестру Ігорем Вікторовичем. Після мого покаяння чоловік нас покинув, і ми з дітьми дуже бідно жили, я була вчителем у школі, зарплат тоді не платили, але я дуже хотіла, щоб мої діти лишились християнами. Я раділа всім бажанням синів бути в церкві, ніколи не перешкоджала їм у відвідуванні репетицій, молодіжних, інших зібрань, жодні домашні справи не були перепоною їм у служінні Богу. Вони після навчання і роботи поспішали прямо на репетиції, то був такий період, коли вони не уявляли себе без Господа, без Дому молитви.

Пам’ятаю досі той хвилюючий момент, коли оркестр заграв вперше на святковому богослужінні: вся церква ніби стрепенулась, це було гучно, потужно і торжественно! Я відчула, що немає більшого щастя, аніж бачити, що твої діти служать Богу! Не всі люди в церкві сприймали служіння оркестру, часто за це пресвітеру доводилось чути неприємні слова, тоді ми намагались підійти до нього і підтримати. Я завжди була в курсі всіх подій оркестру, всіх переживань моїх дітей, як вони шукали інструменти, як займались пошуком нового керівника оркестру після від’їзду Олександра Чефранова. Приємно було зустрічати їх після поїздок із радісними обличчями, з бажанням далі служити для Бога. З того часу вже пройшло двадцять років, тепер вже і внуки мої служать Богу в оркестрі. Але я продовжую стверджувати, що оцінкою життя батьків є лише діти, які з щирим серцем служать Богу. Це найбільша втіха, щастя і радість бачити своїх дітей у служінні. Нехай Господь благословить це служіння і надалі розвитком, розширенням і багатьма спасенними душами у Царстві Небесному!»

Приблизно так, як розпочиналось це служіння, так воно і продовжується. З того часу багато що змінилось навколо. Колись ми проводили репетиції в Домі молитви, після його захвату в домі сестри Валентини Самолюк (Моцьо), потім у старому орендованому приміщенні, а тепер у новому. За цей час ми відвідали багато церков, у нас бували гості з різних місць. Одного разу брати-служителі із Західної України, з церков, де взагалі відсутня музика, почувши прекрасні мелодії у виконанні оркестру і побачивши, як Бог торкається сердець, дійшли висновку, що таке музичне служіння можна було б використовувати і в їхніх церквах. За 20 років ми вже звикли, що на свято обов’язково має служити оркестр, його звуки наповнюють нашу скромну оренду і мимоволі переносять нас туди, де немає стелі, холодних стін і підлоги, де відсутня несправедливість і неправда, де ми будемо не в оренді, а у власному храмі, про який написано: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21:3-4).

Нехай звучить оркестр у Новокаховській церкві ще стільки раз по 20 років, скільки потрібно до другого приходу Ісуса Христа. А тоді ми будемо всі разом слухати небесні мелодії у виконанні небожителів!


Андрій КРАВЧУК


Газета «Християнин» 1-2(65-66)2019


© 2008-2020