Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Про Господа що творить чудеса... (Свідоцтво. Володимир Покотило)

На початку мого служіння кожен телефонний дзвінок примушував завмирати серце. Вже згодом, (я цього не поясню), навчився розпізнавати: це звичайний, діловий, а цей тривожний, напевно, без виїзду на місце не обійтися. Той, одинокий дзвінок напередодні Різдва Христового 2005 року, видався сумним, як ніколи.

Телефонував пресвітер церкви ХВЄУ с. Осокорівка, мій товариш і співробітник Володимир Покотило: «Брат Вася, відвідай нашу церкву на свята, хочу з тобою поговорити, бо мені дуже тяжко». Відчуваючи, що сталось щось незвичайне, не задумуючись, даю згоду. Другий день Різдва. У нашій Новокаховській церкві служіння, за давньою традицією, повністю проводять діти. Тому ми з братами-проповідниками і співаками вирушаємо в Осокорівку. Святкові обличчя людей ніяк не в’язались з тінню смутку на обличчі брата Володимира Микитовича. До початку служіння є трішки часу, розмовляємо. Те, що я почув, засмутило. Мого брата спіткала дуже тяжка хвороба очей: через місяць лікарі прогнозували повну сліпоту. Позаду аналізи, поліклініки, прийоми у лікарів аж до рівня київських професорів. І скрізь невтішне: таку хворобу ніде у світі не лікують. Лишалася ще надія на добрих старих друзів з Фінляндії. Здавалося, медицина там на високому рівні. Але через декілька днів і ця тоненька ниточка розірвалася: – лікування цієї хвороби людям не під силу. Все. Якщо взяти зір людини за 100%, то у Володі вже залишилося 3%. І з кожним днем цей залишок танув як сніг навесні. Чи були сльози? Були. Плакала сім’я, друзі, церква. І молитви були: і гарячі, і безнадійні. Життя християнське у розрізі, – таке яке воно є. Сім’я готувалась до довгої чорної ночі. Дружина з любов’ю втішала, що буде скрізь водити під руку, тільки щоб не сумував надмірно. Сльози ставали хлібом. А скільки недокінченої праці на півночі області, новонароджені душі і церкви... В думках звертаюсь до Господа, яке ж слово сказати, чим потішити. Якби щось легке, не серйозне, а тут такий діагноз. Страх і розпач протискується у серце, ніби запізнілий пасажир у переповнений автобус. Ми вже довгі роки молимось, щоб Бог послав дари в церкви нашого краю, – доки, Господи? Прошу: «Ісусе, Ти часто відкривав мені Свою волю через Слово. Потіш мого брата, укріпи нас». З трепетом відкриваю Біблію, очі падають на 7 вірш 34 розділу книги Повторення закону: «...а Мойсей був віку ста й двадцяти літ, коли він помер, та не затемнилося око його....» Стало жарко. Моя Біблія має 1375 сторінок, тисячі віршів! Невже це Ти направив очі саме на це місце? Значить брат Володя буде бачити? Серце наповнилось ледь вловимою радістю, все буде добре. Показую Володі це місце і кажу, що це Господь для нього відкрив. Скінчилось служіння. За традицією, не дивлячись на наші відмови, нас, по-осокорівськи, пригостили. Прощаємось. Вже через опущене вікно автомобіля чую слова Володимира Микитовича «Це місце з Біблії – останнє, за що я буду триматись». Пройшло майже два місяці. 5 березня у селі Осокорівка нарада служителів. Іду і хвилююся. Як там брат Володя, як його зір? Соромно. Отака у нас, християн 21 сторіччя, віра. А в кінці дня він нам офіційно засвідчив, що після Різдва зір почав кращати. Одного разу дружина (а у неї зір дуже добрий) ніяк не могла прочитати інструкцію, купленої для ремонту будинку, речовини. Дуже вже дрібний був шрифт. Брат Володя вирішив прочитати сам. І прочитав! Від початку до кінця. Вони довго дивились одне на одного, а потім впали на коліна і щиро дякували Богу за ще одну дивну милість у їхньому житті.

...і знову дзвонять телефони, мчать автомобілі, летять літаки. І знову все міняється навколо нас: і екологія, і клімат, і люди. Лише завжди і всюди поруч з нами незрівняний, незмінний, Всемогутній Бог і Його сильне непорушне Слово. Блаженний, хто на Нього покладає свою надію.

Василь Кравчук