Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

П’ятірка

Дорогі дітки! Хочемо поговорити з вами на дуже важливу тему в нашому християнському житті – про молитву. Яке місце вона займає в нашому житті? Як ми ставимось до неї? Скільки разів молимось на день? І чи Господь відповідає на наші молитви?

Я зовсім небагато ще прожила, щоб навчити вас великої мудрості чи дати якусь дуже добру пораду, але все-таки за свої 20 років Господь з самого дитинства і по сьогоднішній день, з великої Своєї милості, відповідає на мої молитви, як, до речі, і на молитви всіх Його дітей. Інколи доводиться довго чекати, буває по декілька днів, а часом одразу отримуєш те, що просиш у Нього. Ось про один такий випадок хочу розповісти й вам. Можливо, комусь він знадобиться чи допоможе в житті.

Зараз я працюю вчителем музики в музичній школі, але цьому передувало 7 років музичної школи і 4 роки навчання в Херсонському музичному училищі, в якому я навчалась по класу фортепіано.

Вступ туди теж був по милості Божій, тому що відбір був серйозний, але я просила у Господа і Він благословив мене. Іспити здала дуже добре.

Нашу групу поділили на половину, і я потрапила до сильніших студентів. Спочатку було дуже тяжко. Гуртожиток. Невіруючі ровесники. Зовсім незнайомі вчителі. Далеко від Церкви, дорогої молоді... Ну на словах не передати. Першого вересня 2007 року, після свята Першого дзвоника, я залишилась там на вихідні і це було перший і останній раз (наступні вихідні, всі чотири роки я проводила вдома, разом з Церквою і друзями, хоч доводилось кожний раз долати на маршрутці приблизно 70 км...). На цей день від училища традиційно замовляли теплохід, на якому робили прогулянку по Дніпру, де всі студенти могли «розважатись». Мене туди зовсім не тягнуло. Я залишилась в гуртожитку. Ну, як ви думаєте, що я там робила? Так, ви відгадали! Я плакала... Хоч маленькою себе не рахувала, але плакала, як дитя. Можливо, від того, що сама, можливо, від того, що зовсім із знайомих нікого немає, але плакала... Потім стала молитись. І знаєте, як відлягло. Мені стало так добре, а на серці з’явився якийсь спокій та мир, який дає тільки Христос. Потім хтось подзвонив, хтось ще привітав з минулим днем народження і, знаєте, я почала радіти і тішитись тим, що я одна з гуртожитку не пішла на ті розваги.

Наступна неділя тягнулась дуже довго, але я все розповідала Господу. Коли в гуртожитку не було можливості помолитись, тоді я йшла в училище (там нам давали кожному клас для виконання домашнього зав­дання) і просто там, в класі, ставала на коліна і просила у Бога допомоги, і Він ніколи не запізнювався. Декілька разів яку просила оцінку, таку і отримувала.

Так підходив вже до закінчення перший рік навчання. Після першого семестру ми не здавали іспити, а вже в червні мені потрібно було здати декілька екзаменів. Я дуже хвилювалась. Не знала, як тут приймають іспити, як ставляться вчителі до всього. Ну, все нове, зовсім незнайоме... Перший іспит був з фахової дисципліни і треба було виконати декілька творів на фортепіано. Ви навіть не уявляєте, як я хвилювалась, але здала на таку оцінку, на яку просила. На чотири. Я була їй дуже рада.

Наступним іспитом ми здавали такий предмет, як теорія музики. За рік мені поставили оцінку чотири. На цьому предметі ми цілий рік вчили одну тільки теорію. Знаки, їх кількість, різноманітні терміни, гами, походження нот, їх тривалості... До іспиту не дуже мені вистачило часу для підготовки, і так сталось, що я залишилась сама в кімнаті, всі інші дівчатка пороз’їжджались додому.

Прийшовши ввечері після занять, я почала готуватись до іспиту. Переглянула всі білети. Так! Вчити, думаю, доведеться багато, тому що одна термінологія. Думаю, спочатку помолюсь, а потім подивлюсь, який білет більше всього сподобається, а їх там п`ятнадцять і в кожному по-чотири завдання. Вже був вечір. За вікном темно. Я зачинила штори. Одна в кімнаті. Це перший раз так вийшло. Стала на коліна, і почала молитись. У нас в кімнаті було два вікна, і якраз в одне постійно, всю ніч світила лампа з сусіднього багатоповерхового будинку, і тому ми звечора зачиняли штори, щоб вона не освітлювала нам всю кімнату і не заважала відпочивати. Я почала молитись, але потім думаю: «Піду відчиню штори, щоб небо було краще видно. Я ж туди буду молитись». А в молитві просила в Бога п’ятірку, і в мене була така віра, що я її отримаю. За всі наступні екзамени такої віри я в собі не помічала. Можливо, тому, що тільки приїхала з дому, на перший рік, можливо, був добрий в мені заряд настанов та молитов батьків, Церкви, друзів... Не знаю... Але вставши з колін я полистала всі білети і мені сподобався п’ятий. Там було про всі гами, їх походження, знаки і ще декілька завдань. Я прочитала все по-одному разу і лягла відпочивати, а інші білети навіть і не дивилась. Вранці знов помолилась і прочитала п’ятий білет.

Біля нашого класу зустріла збентежених одногрупників. Всі щось повторювали, нер­вуючи дописували «шпаргалки», а я стою і, знаєте, був тоді в мене в серці спокій і мир. Нас було тринадцять студентів у групі. Перші йшли, звичайно, ті, в яких за рік стояла оцінка п’ять, а потім ми – всі останні. Так вийшло, що я зайшла десятою. Заходжу, і подумки молюсь: «Боже, хай зір мій впаде на потрібний мені білет, Ти ж Сам знаєш, як вони там розкладені...» Стала біля білетів, їх вже мало лежить і думаю: «Де ж мій той п’ятий?»... І одразу зір мій впав на останній з них, і, знаєте, під яким номером він був? Так! Він був за №5... Я сіла все написала, все згадала і пішла відповідати, крім того, ми ще співали різні мелодії, транспонували їх, розгадували на слух акорди, розповідали термінологію. Я все здала нормально і сіла на своє місце. Ну, думаю, чотири отримаю точно, але ж я просила п’ять?.. І тут викладач каже:

– Кравчук, підійди до мене...

Я підійшла.

– Ну, ти ж бачиш, що в тебе за рік стоїть чотири?

Я відповідаю: «Бачу...»

Вона помовчала трішки, а потім говорить:

– Але я хочу поставити тобі п’ять, неси залікову книжку.

Я не могла повірити своїм очам. Попрощавшись, вийшла в коридор і пішла в гуртожиток збирати речі і їхати додому на канікули. Слава Богу! По дорозі я плакала. Подзвонила одному з моїх братів і кажу, що в мене п’ятірка, він не повірив. Я йому розповіла як було, він каже: «Ну, це явна Божа милість!»

Можливо, хтось думає: «Чи й не проблема, оцінки, іспит, щоб турбувати Бога...», але я зверталась до Нього, як рідне дитя до Батька, а яка Йому різниця: чи то операція, чи то просто якась оцінка на контрольній роботі, чи то просто хтось іграшку просить. Головне, як ми це робимо? Якщо з відкритим серцем, в простоті, без всякого нашого «я», то Господь ніколи не запізниться. Він завжди прийде вчасно. Слава Йому! Який Він тільки милостивий до нас! Як Він нас тільки любить!

Дітки! Звертайтесь до Ісуса в будь-який час, коли вам потрібно. Звертайтесь в простоті, звертайтесь, як до Батька. Він завжди вам допоможе. За весь час мого навчання Бог багато являв мені милостей і все залежало від того, як я в Нього попрошу. Про деякі випадки я вже розповідала, а про деякі, ще по милості Божій, напишу.

Можливо, і в вашому житті траплялись подібні ситуації? Пишіть нам на адресу редакції, ми будемо дуже раді отримати від вас листівку.

Нехай наш Люблячий Батько поблагословить кожного з нас, і нам дасть віри звертатись до Нього з нашими проблемами і потребами, і знати однозначно, що Христос дасть відповідь і ніколи не запізниться! Слава Йому за це!

Леся КРАВЧУК