Сила натури (Притча)
Чорна гава вже давно заздрила голубам. Такі ж вони лагідні, такі красиві та добрі ... Так їй хотілося заприязнитися з ними, зав’язати дружбу, або може й – хіба таке не можливе? – увійти до їх дружнього кола. І от, побачивши голубину зграю, вона стала наближатись. Однак її важкі грубі кроки швидко було почуто. Фр-р-р-р! – і голубів не стало. «Нічого, – подумала собі гава, – голубиній ході при великому бажанні можна навчитись». Довго вона вправлялася наодинці, чимало затратила часу, поки нарешті досягла успіху. Вискоком-вибриком стала наближатись до гурту. Нічого. Гава зраділа, розкрила дзьоба, щоб привітатися. «Кар-р-р-р» – гучно розляглося навкруги. Фр-р-р! Голуби шугонули вгору. «Дарма, – не занепадала духом наполеглива птаха, – я й мову можу вивчити». І таки вивчила. І заговорила, і голуби, не злякалися. Та коли вони підвели голівки, щоб глянути, хто з ними так чемно вітається... Фр-р-р-р! І їх тільки й бачили. «Не прийняли, бо моє пір’я не таке, не те має забарвлення. Ну та не біда». Знайшла собі місце, де побільше пилюки, викачалась добряче, заглянула в калюжу й прийшла у цілковите захоплення від свого зовнішнього вигляду. «От тепер-то я нічим не відрізняюсь від голубів!» І от нова зустріч. Красивою ходою підійшла гава до гурту сизокрилих, старанно наслідуючи звуки, заговорила до них їх рідною мовою. 1 ніхто цього разу не звернув на неї особливої уваги. Голуби мирно визбирували собі на землі крихти та зерня. Гава була, як кажуть, на сьомому небі. Та от над гуртом з’явилася вороняча зграя. «Кар-р-р-р!» – закричали ворони, «Кар-р-р!» – несподівано для себе гукнула наша гава у відповідь. Фр-р-р! Голубів як і не було. Отакі є й християни. Всі вони мають, мов справжні: і зовнішній вигляд, і ходу, й голос, і поведінку, але мирська їх натура лишається такою ж, як була. Довгі роки вони ходять у зібрання, виконують церковні обов’язки, справляють обряди, роблять усе, що належить робити дітям Божим, та от настає мить, коли лунає над ними владний голос світу цього, й порох штучного благочестя вмить обсипається з них. І тоді всім стає ясно, ким ці люди були насправді.
журнал «Благовісник» (№1, 1993 р.)
Газета «Християнин» 03(25)2007
|