Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Невдала витівка

Віра і Надійка були не лише рідними сестрами, а й справжніми подругами, тому що їх в сім'ї було тільки двоє, та і різниця у віці між ними була всього два роки. Якщо допомагати мамі – то йшли разом, якщо вчити уроки – то теж, ну і якщо шкодити – то по одній не ходили, а вдвох. Можливо, в цьому мамі було і легше – одразу одна велика проблема, а не окремо дві менші.

Мешкали вони в невеличкому селі. Тут люди одне одного добре знали, допомагали, жили дружньо, мали гарні стосунки між собою. Але, як і в кожному селі, у господинь більше роботи порівняно з тими, хто живе в місті. А якщо батьки заводять домашніх тварин, то і дітям роботи додається. Таке життя, батькам треба допомагати. Але Бог як і дітям, так і дорослим дає свої уроки.

Одного разу мама доручила двом своїм донькам прибрати біля двору. Все-таки віруючі, має бути порядок не тільки в серці, але й там, де ми мешкаємо. Сміття наказала зібрати спочатку в одну кучу, потім – в мішок і занести це все в двір.

Ех, як не вчасно мама причепилась із своїм завданням. Тут саме гра у вчительок та учнів у розпалі.

– Мамо, ну, можна ми завтра це зробимо? – почала вмовляти маму Віра.

– Ні, доню, треба зараз.

– А можна ми зараз закінчимо гру і все приберемо? – на допомогу Вірі прийшла Надійка.

Але мама була непохитною.

Насупивши бровки і надувши губки, не поспішаючи, пішли дівчатка працювати. Щоб не витрачати багато часу на прибирання, наші сестрички вирішили спростити до того й так не складне завдання. Вони швиденько все грабельками повигрібали на ґрунтову дорогу, навіть і не замітали, ще й поближче до паркану сусідів залишили. Головне, щоб мама не побачила, а все інше – дрібниці, якось переживуть.

Після себе вони залишили «гарний» краєвид: біля їх паркану прибрано, чисто, сміття немає, все акуратно, а біля сусідського – купа сміття, яке потихеньку почав розносити вітер, і, як на зло, саме в бік сусідки тітки Марти. Навіть деякі пакети вже поперелітали через огорожу на її подвір'я. Ввечері в гості до мами Надійки і Віри прийшла сусідка.

Настрій в неї був не веселий. Вона була сердита і почала на маму скаржитися. Чому це все сміття, яке її доньки повигрібали, було біля її паркану і навіть на подвір'ї? Мама, довго не роздумуючи, покликала доньок і наказала все зібрати, вибачитись, ще й віднести миску гарячих пиріжків як гостинець сусідці. В дівчаток, звісно, вибору не було. Довелось все зробити так, як сказала мама. 3 того дня у сестричок в сердечка закралась образа на сусідку – тітку Марту. Вони відкрито їй не шкодили, вітались, допомагали, але в душах було прикро.

Невдовзі після цього стався ще один випадок. Вірі і Наді випала нагода відплатити сусідці, по-дитячому, звичайно. Дівчатка часто дивились у вікно своєї кімнати, спостерігаючи за тим, що відбувається у них на вулиці. Так було і цього разу. Сестри сиділи на підвіконні, спостерігаючи, як тітка Марта поверталася з магазину.

– Слухай, давай постукаємо у вікно, а коли тітка Марта обернеться – зістрибнемо з вікна і заховаємось, – запропонувала старшенька сестричка Віра меншій.

– Давай, – погодилась Надійка.

Дівчатка швидко почали навперебій стукати в шибку, а коли сусідка обернулась – щодуху зіскочили з підвіконня. На цьому вся радість і закінчилась. Віра, не звернувши уваги на стіл, який стояв поряд, дуже боляче вдарилась об куток губою.

Мама прибігла на крик доньок. Сльози, схлипи, перелякані очі, в яких можна все прочитати без слів. Звичайно, без лікаря не обійшлося. Наклали шов... Ох і боляче було! Деякий час довелося ходити на перев'язки та ховати лице від людей.

Ця подія послугувала великим уроком. Після того в дітей до тітки Марти зникла вся неприязнь, а натомість прийшла повага і любов.

Дівчатка ходили до сусідки вибачатись і отримали прощення від щирого серця та залишаються справжніми друзями й до цього дня. Пізніше завдяки Вірі і Наді тітка Марта прийняла Христа у своє серце, бо не раз дівчатка допомагали їй по господарству, а довгими зимовими вечорами співали їй пісні про Ісуса, сторожко прислухаючись до таємничих звуків у тітчиному каміні.

Пройшли роки. Тепер, дивлячись на себе в дзеркало, Віра часто згадує добру сусідку Марту і своє незабутнє дитинство...

Леся КРАВЧУК


Газета "Христианин" 02-03(60-61)2016


© 2008-2012