Ніч перед Різдвом

Мої знайомі передали мені журнал, який претендує на підкреслено особливе духовне направлення, в якому натрапив на статтю, де автор, м’яко кажучи, не рекомендує святкувати Різдво. Не хочу детально зупинятися на викладених аргументах, тому що вони стосуються не самого Різдва, а звичаїв, які виникли навколо цього християнського свята, а також посилання на той факт, що точної дати дня народження Ісуса Христа в Біблії не згадується. Відмічу, що я і сам не в захваті від Санта Клаусів, Дідів Морозів і Снігурочок, мішків з подарунками та інших атрибутів, нібито Різдва. Ці незграбні супутники славного першого пришестя Христа на землю навпаки затуляють світло Божої любові і роблять свого роду затьмарення Різдва. Більш того в ЗМІ, теле- і радіо- ефірах напередодні свята тільки й зустрічаєш обговорення особливостей різдвяної кухні, способів приготування «яств», кількість блюд, їх значення, правил подачі на стіл та початку святкування... І це ще далеко не все. Далі йдуть колядування, вертепи, гуляння, «дідухи», навіть ворожіння!? Стало цікаво, а як святкували Різдво в недалекому минулому? Не так давно моя найменша донька за шкільною програмою вивчала знамениту «Ніч перед Різдвом» Н.В. Гоголя. Чомусь згадалися шкільні роки, тому вирішив погортати сторінки цієї повісті і жахнувся. Що тільки не робили люди в ніч перед Різдвом, чим тільки не займалися в ту, як ми думаємо, більш сприятливу в християнському значенні епоху, але про саме головне, про Христа – ані слова. А як же в інших державах, де Різдво святкується на державному рівні? В принципі, нічого втішного: урочисте запалювання ялинок та святкова метушня. Не так давно мені з сумом повідомила по телефону родичка з-за океану, що і в їхній державі перед Різдвом тільки і розмови про подарунки, відпочинок, жарених індичок, лише не про Христа. Цікаво, щоб робив би на своїх іменинах король, або цар, президент чи прем’єр, якби гості весь вечір були захоплені наїдками, напоями та музикою, а на його величність ніхто б не зважав?

Але повернусь до статті. Її автор робить висновок, що на підставі ним викладеного, немає жодних підстав вважати Різдво християнським святом?! Приїхали. Прийшла думка, що від початку народження Церкви, хтось, зі злим умислом, вміло розпочав відволікаючий маневр від центральної особи не тільки Різдва, а й всього християнства – Ісуса Христа, а в кінці хоче підвести ефектну, не менш злу, риску. Для чого? А щоб і в нашого читача, і просто пересічної людини від навколо різдвяних диспутів само собою виникло рішення, результатом якого було б оправдання свого невір’я і взагалі нехтування Богом і Його Словом. Хтось потираючи від задоволення руки скаже: «Догралися ці християни, що Різдво вже перестало бути Різдвом». А ніхто й не грався! Євангельські віруючі, на щастя, знають в Кого повірили! Але, як відмітив один відомий пілот: «Хто хоче щось зробити – шукає можливість, а хто не хоче – причину». Людина, яка хоче по-справжньому знайти Бога, знайде Його, їй на заваді не стануть людські звичаї. І все ж святкувати Різдво Ісуса Христа без всякого сумніву – треба! Якщо не згадувати і не святкувати пришестя Сина Божого з місією викуплення на землю і не прославляти Його, – то що ж тоді святкувати?! Наші дати, ювілеї, події, дні? Та все земне разом взяте тьмяніє і зникає перед величним Різдвом Ісуса Христаі Так, ми не знаходимо точної дати Його першого пришестя, та для нас це немає ніякого духовного значення. Але взимку чи в літку, в грудні чи в серпні, люди, – до вас зі священних сторінок Біблії промовляє Вічний Бог: «Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!» (Пс. 2:12).

А за які ж такі заслуги шанувати Христа, запитаєте ви? Що ж насправді відбулося в ту дивовижну ніч в невеличкому іудейському місті Віфлеємі? Давайте, протискуючись поміж ялинок, святкових столів та Санта Клаусів, спробуємо осягнути значення цієї епохальної, незрівнянної події.

А почалося все в Божому саду, в Едемі, де людство в лиці Адама проявило непослух та було вигнане з Раю. Зрозуміло, що на землі прекрасних місць було багато і наші прабатьки облаштували своє земне життя в іншому місці. Але спілкування з Творцем було обмежене, бо Святий Бог і грішна людина не могли співіснувати на рівних як раніше. І саме трагічне, що все людство мало померти смертю, а це означало прощання з Небом. Надія, що після смерті можна буде потрапити у Небесне царство була лише на рівні нездійсненних мрій. Та Бог не обернув до нас потилицю, мовляв це ваші проблеми, самі наробили, самі і виправляйте ситуацію. Ні. Він, як люблячий Батько був у постійному пошуку. Чого вартий заповіт з Ноєм, дружба з Авраамом, закон Мойсея, договір з Ізраїлем. І все ж ніякі зовнішні чинники не могли змінити людство, бо гріх, що впився в людину робив гріховним все її єство. «Всі згрішили» – кінцевий Божий вирок. Щоб повернути людині втрачений рай залишився один, абсолютно єдиний вихід: віддати в заступну жертву за людський гріх невинного, святого, єдинородного Божого Сина. На Небесній Раді було прийнято остаточне рішення і, залишивши невимовну красу Неба, добровільна здійнявши з себе всі ознаки Божественної слави та одягнувши на себе людське тіло, Бог прийшов на землю. На виконання пророчих слів у Віфлеємі, в місті царя Давида, від пречистої Діви Марії народився Месія. Послухайте мовою оригіналу: «І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме. І ось раптом з’явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля! І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Господь. І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили...» (Лк. 2:1-18). Промайне блискавично 33 роки і в смертельній битві за наші безсмертні душі зійдеться Добро зі Злом, Світло з Темрявою. Там, в місті Єрусалимі, на Голгофському хресті, залишений всіма на світі, помре Божий Син і своєю смертю смерть подолавши, для всіх нащадків Адама знову відкриє двері Отчого Дому. Христос народився! Славте Його!

А ми говоримо про кутю з відваром, з захватом роздивляємось ілюмінації, що на будинку навпроти, чи дискутуємо про черговість та правильність різдвяних звичаїв. Гірко, панове, і сумно. Дійсно, дрімуча «ніч перед Різдвом». Нещодавно почув думку про те, що проповідники намагаються розповідати людям про друге пришестя Ісуса Христа, про дві вічності, що чекають жителів нашої планети, і добре роблять. Та скільки наших земляків-українців ще не чули про Його перший прихід. Адже пунктуальне, старанне виконання звичаїв, нібито пов’язаних зі святом Різдва, не впливає на спасіння нашої душі. Всім треба Христос! Вічний, Спасаючий, Біблійний. Тільки Він є вирішенням всіх проблем наших сердець, тільки в Ньому відповіді на всі запитання та очікування душі. Ніякі замінники, навіть самі яскраві, найбільш наближені до оригіналу, не мають ніякої ваги перед Богом. Божий Син Ісус Христос це доказ Любові Небесного Батька до нас, бідних, грішних людей. Доказ, більш ніж вагомий. І ніколи Бог не погодиться на применшення значення подвигу Свого Сина, бо хто, як не Він знає ціну приходу на землю Ісуса та значення Його смерті на хресті як для Божественного Правосуддя, так і для людей. Апостол Петро, переживши зустріч з Месією, сміливо і категорично заявив перед синедріоном найважливішу істину: «Він – камінь, знехтуваний вами, будівничими, камінь, що став наріжним. І нема в нікому іншому спасіння, бо під небом нема іншого імені, даного людям, що ним належало б нам спастися» (Дії 4:11-12).

Але хто б не посягав на святе і вічне, для спасенної душі від того не зменшується значення події, що відбулася у Віфлеємських яслах, навпаки, чим темніша ніч невір’я, тим ясніше сяє у віках Віфлеємська зірка.

І світить всім вона донині,

Хто з шляху збивсь, за нею йдіть!

В її небесному промінні,

Христа, Спасителя знайдіть!

Василь КРАВЧУК

Газета «Християнин» 04(58)2015