Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Зустріч з Богом

Зустрітися з Богом – що це є, на вашу думку? Чи можна з Ним зустрітися? І якщо можна, то як ця зустріч впливає на людину? Давайте поміркуємо разом...


А розпочнемо з усім нам відомої події, яка сталася з Савлом Тарсянином. Читаємо Дії Св. Апостолів 9:1: «А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв’язати й привести до Єрусалиму. А коли він йшов і наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: «Савле, Савле, – чому ти Мене переслідуєш?» А він запитав: «Хто Ти, Пане?» А Той: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Важко тобі бити ногою колючку!» А він, затрусившися та налякавшися, каже: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?»

Я навмисне розпочала з першого вірша. Зверніть увагу на поведінку і життя Савла: «А Савл… дишучи грізьбою й убивством… зв’язати й привести…» Чим не злодій?! У такому стані навряд чи він когось пожалів би у Дамаску. І саме тоді, коли до страшної цілі залишилося декілька кроків, йому назустріч вийшов Ісус. Мені подобається український переклад Біблії, давайте ще раз прочитаємо: «…нагло осяяло світло із неба його…» Савла ніхто не питав, хоче він цієї зустрічі, чи не хоче, то був Божий задум.

Далі читаємо: «…він повалився на землю…» Савл, мужній чоловік (думаю, і зовнішність його про це говорила), повалився на землю. І там, лежачи в придорожній пилюці, нещодавно ще грізний Савл, повалений Господом, наляканий трусився. В цю мить мужньому вояці байдуже було, хто стоїть поруч із людей. Він зустрівся із самим Богом! «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» Знову зверніть увагу, що ніяких дискусій Савл не розпочинав і ніякої домовленості не встановлював: «А от, Боже, зроби мені дещо, а я тоді зроблю те, що Ти попросиш». Ні! Савл зустрівся з Богом! Тому всякі особисті бажання враз зникли, лишилося одне: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» І як же ця зустріч вплинула на Савла? Ми бачимо далі, коли читаємо Священне Писання. Дії Св. Апостолів 9:20: «І він зараз почав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він – Божий Син», і бачачи його щирість, пізніше Гос­подь говорить: «Відділіть Варнаву і Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!» І ще пізніше, вже будучи апостолом, Павло (той же Савл) напише у послані до Филип’ян 3:8: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа… аби досягти якось воскресіння з мертвих».

Так, що виходить: на Павла так вплинула зустріч, що він ради Нього відмовився всього? Влади, грошей, пошани, слави… Вважає все за сміття, лише б бути з Гос­подом на небі. А ми, дорогі християни, чи можемо щиро сказати, що вважаємо все за сміття? Чи є ще щось у цьому світі для нас небайдуже? Ще хочеться комфорту, чи відзнаки людської, чогось все ще хочеться і хочеться… А Павло каже: «Я ради Нього відмовився всього і вважаю все за сміття… Бо я зустрівся з Ісусом!»

Пригадується свідчення одного молодого пресвітера з Росії. Його зустріч з Богом відбулася в місці позбавлення волі, де він ніс покарання за свої злочини. Так само, як Павло, він не прагнув зустрічі зі Святим Богом, але прийшов той день, коли Ісус йому явився. Злодій упав на коліна, почав плакати і благати, щоб Той лишив його, бо, певно, Бог його з кимось переплутав. Ще тоді він не розумів, що Господь ніколи не помиляється. Нарешті, зрозумівши, що Ісусу потрібний саме він, сказав лише одне: «Все, відтепер, що хочеш, те для Тебе і буду робити». Так в колонії суворого режиму, без проповідників, з’явився перший покликаний Богом християнин, який до цього часу ревно служить Йому пресвітером і місіонером в тюрмах.


…На пыльных дорогах так много слепцов

И старцев седых и безусых юнцов…

Мужчины и женщины, малые дети

Не видят Иисуса, не знают, что слепы.

Когда-то вот так в придорожной пыли

Сидела и я, мимо зрячие шли.

Они говорили, что рядом Спаситель

И я закричала: «Мне встать помогите,

Я видеть хочу! О, помилуй, Христос!»

И сердце слепое полно было слез.

«Прозри!» – Иисус благодатью коснулся.

«Я – вижу! Я – вижу!» – и мир улыбнулся.

Как радостно было смотреть на Христа

Для зрячего сердца, Он Господом стал.

На пыльных дорогах так много слепцов!

И ты – среди них. Подними же лицо.

Слепому – так трудно. Слепому – так плохо…

Зачем собирать подаяния крохи?

Вставай же! Проходит Иисус. Не молчи!

Ты хочешь стать зрячим? Так громче кричи,

Иль вздохом коротким, что шепота тише,

Скажи: «О, я видеть хочу!» Он услышит.


І Савл, і вище згаданий пресвітер, я та багато хто із вас, дорогі читачі, можемо засвідчити, що не шукали Ісуса, але Він Сам знайшов нас. І Слава Йому, щира подя­ка за таку милість! Але є і інші люди, які довгий час знаходились у пошуках істини, прагнули зустрічі з Богом, і Він, бачачи їхні серця, виходив назустріч.

Давайте пригадаємо Корнилія з Кесарії. Читаємо Дії Св. Апостолів 10:1: «Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щед­ру милостиню, і завжди Богові молився». Якби вам прочитали таку характеристику про будь-якого чоловіка, то ви б, певно, без вагань визнали, що ця людина віруюча. «З усім домом своїм він побожний був та богобійний… завжди Богові молився». Все чудово, живи, радій. Ти віруючий, а значить – спасенний, але далі Біблія нам відкриває Боже серце, Його бачення на нашу віру. «Корнилію, ти ще не зустрівся зі Мною!» І прийшов той час.

Читаємо Дії Св. Апостолів 10:3: «Явно він у видінні, десь коло години дев’ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов… «Молитви твої і твоя милостиня перед Богом згадалися. Тепер же пошли до Йоппії людей, та й поклич Симона… Він скаже тобі, що ти маєш робити». Корнилій так і зробив, і коли прийшов Петро, то почав їм розповідати не про кого іншого, як про Ісуса Розіп’ятого.

О, Корнилію, ти молився, ти навіть постився, але ти не знайомий з Ісусом, ти ще не зустрівся з Ним. І коли Корнилій це зрозумів, коли пожадав цієї зустрічі, Ісус відкрився йому. Написано, що коли ще Пет­ро говорив, злинув на всіх Святий Дух. Зустріч відбулася.

Я думала, на кого схожий Корнилій? Можливо, на дітей віруючих батьків? З самого малечку вони в Церкві. Можна сказати, з утроби материнської пережили силу молитви, разом з мамою не раз були і в пості, багато чули про Ісуса, Його життя на землі, розп’яття, воскресіння. Час спливав, дитина підросла і просто звикла. Зовні ми можемо бути віруючими, ходити в зібрання, молитися, поститися, служити в хорі, навчати дітей, співати, розповідати вірші, навіть проповідувати іншим, але бути далекими від Ісуса, чути про Нього, але не мати особистого спілкування з Ним, бо не було зустрічі, а Він близько, Він чекає. «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об’яв. 3:20). Тоді ти побачиш, як вплине ця зустріч на тебе, і ти відчуєш, як твої вуста промовляють слова Павла: «…усе вважаю за сміття… аби досягнути якось воскресіння мертвих». Аби бути з Тобою, Боже, аби не засмучувати Тебе своїм життям, своєю поведінкою. Любити тих, кого не хочеться любити. Прощати тих, кого не хочеться прощати. Вміщати тих, кого навіть не хочеться бачити. Робити Тобі приємне, поможи, Ісус!

Ми можемо далі продовжувати ці роздуми, пригадувати багато інших прикладів зустрічі з Богом, але все зійдеться до одного питання: «А як особисто я зустрівся з Ісусом? Звичайно, зараз ти можеш ще відмахнутися, мовляв, навіщо Він мені, проживу і без Нього, але, друже дорогий, зовсім скоро ми усі зустрінемося з Сином Божим, не зважаючи на наші бажання. Та сумно буде дивитися на ті душі, яким Ісус скаже: «Відійдіть від Мене, Я не знаю вас!»

Багатьом відома постать французького письменника і вільнодумця Вольтера (1694-1778), злісного ворога християнства. «Я досить довго слухав, що 12 чоловік заснували нову релігію, але маю задоволення доказати, що досить одного, щоб викорінити релігію назавжди» – заявив він. Крім того, Вольтер вважав, що Біблія не варта найменшої уваги і в підтвердженні цієї думки написав цілий ряд робіт, але небажана для нього зустріч з Богом наближалась. Одні з останніх слів письменника були: «Я покинутий Богом і людьми. Я піду в ад. О, Христос! О, Ісус Христос!» Сестра милосердя, француженка, провела декілька годин при смертному одрі Вольтера. Пізніше її запросили допомогти англійцю, який був при смерті.

– А цей англієць християнин? – відразу запитала вона.

– О, так! – відповіли їй. – Він християнин у самому кращому розумінні цього слова, який все своє життя прожив у страху Божому, але чому про це питаєте?

І медсестра відповіла:

– Пане, я служила медсестрою біля смертного одра Вольтера, і я вам скажу, що за всі багатства Європи, я не хочу бачити іншого вмираючого безбожника. Це було щось жахливе.

Біблія запевняє, що: «Ото Він із хмарами йде», і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена земні будуть плакати за Ним». Так, амінь!» (Об.1:7).

Поки не пізно, шукайте Господа!

Ірина БУЛАН


Газета «Християнин» 01(45)2012


© 2008-2012