Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Дні лукаві

Декілька днів тому, переглядаючи сторінки цьогорічного щоденника, вжахнувся. Закінчується 2010 рік!!! Вже десять років прожили ми в ХХІ столітті. Цілих 10 років! І коли вони тільки пробігли? Ніби вчора ми, затамувавши подих, рахували дні до початку 2000 року! На пам’ять прийшли слова апостола з послання до Єфеської церкви: «Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, використовуючи час, дні бо лукаві!» (Еф.5:15-16).

Зрозуміла обережність в поводженні з вог­нем, під час повені, на слизькій дорозі, а от у відношенні до часу – не зовсім зрозуміло?! Адже час – це річ безтілесна, не матеріальна, скоріше умовна. Люди намітили дні, розділили їх на години, об’єднали в тижні і місяці. До чого тут обережність? І тут апостол Павло вживає дивне слово, характеризуючи час, зокрема дні, як «лукаві». У чому ж лукавство днів, у чому ж небезпека і обережність в поводженні з ними? Мені здається, дні схожі на міраж в пустелі – доступні і неосяжні одночасно. Розкидаючи протягом життя вліво і вправо години, в кінці кінців з’ясовуємо, що втратили десятиліття. Спочатку ми сміємося над безліччю і дешевизною днів, а потім вони над нами, спостерігаючи, як потрапивши в цейтнот, нам не вистачає для покаяння чи виправлення кривизн декількох хвилин, від яких дуже часто залежить наша вічна участь.

Сніжний зимовий вечір. Десь біля 22 години зателефонувала донька нашої старенької хворої сестрички і, виконуючи прохання матері, попросила приїхати. Виглянув у вікно: сніг падав безупинно, дороги для моїх «Жигулів» п’ятої моделі практично непрохідні. З великим зусиллям відігнав думку залишитись вдома. Виїжджаю. Автомобіль залишаю біля під’їзду, і його, за короткий час, покрило біле снігове рядно. Піднімаюсь на четвертий поверх. Двері відчинила дочка, провела в кімнату. Світло настільної лампи додавало бесіді таємничості. Сповідь. Багато довелося вислухати їх за час служіння, але ця запам’яталась особливо. Сестричка давно була віруюча, ветеран церкви. Позаду гоніння, таємні зібрання, вірність і мужність, дорослі діти, підростаючі онуки, якщо коротко – активне християнське життя. Крок за кроком, подія за подією вона перебирала своє життя. Було схоже на те, ніби парашутист, перед останнім в житті стрибком, перевіряє, як укладені стропи. Покаяння, сльози, утіха, наставляння у вірі. Прощаюсь і, замість радості з думками, схожими на важку валізу, опиняюся на першому поверсі. Довго чистив переднє скло автомобіля, дов­го рушав з місця, але з милості Божої десь за північ опинився вдома. Довго не міг заснути від думки, чому саме в такий вечір ця душа вирішила привести все до ладу, але ясності мої роздуми не принесли.

Рано-вранці розбудив телефонний дзвінок: дочка повідомила, що о другій годині ночі її мама відійшла у Вічність. Сну як і не було, лише вихопилось: «Так ризикувати часом і душею...». Тільки тоді я зрозумів тягар своїх думок. Подумати тільки! У цієї сестри минуло десятки років у християнстві, вона звершувала молитви, слухала проповіді, брала участь у богослужіннях, а найголовніше відкладалось на потім, на останній день, на останні години. А як же, життя довге, встигнеться. А якби тієї ночі служитель був у відрядженні, або не завівся автомобіль чи банально загруз в сніговому заметі, що тоді? Хтось скаже, що може це якраз той випадок, коли Господь побудив душу приготуватись. Заперечу, бо переконаний, що відкладати на останні години приготування душі до вічності не в Божих правилах. Він неодноразово говорив раніше, поперед­жав, подавав сигнали. Пригадайте, як заздалегідь до Іудейського царя Єзекії звернувся Господь через пророка: «Заряди своєму домові, бо ти вмираєш...» (Ісайя 38:1). О, правий апостол, вірне Боже Слово – дні і правда «лукаві».

... Вона тихо зайшла у кабінет, уточнила, чи справді потрапила до пресвітера і, після привітання, тихо присіла в куточку на запропонований стілець. Смугла, худорлява, на вигляд років сорок. Як виявилося (всіх деталей вже не пригадаю), жінка не так давно переїхала, вірніше втекла з родиною з гарячої точки на Кавказі, захворіла, лікувалася, там і почула про Ісуса Христа, про спасіння. Направили до нашої Церкви. Не заїжджаючи додому, вирішила найперше по-справжньому примиритись з Богом. Здавалося, що їй було байдуже, що чекає її попереду, головне – мати впевненість у спасінні. Сповідь, молитва, спокій. Ледь випросив номер телефону, щоб про всяк випадок мати зв’язок. Вона нічого не просила, нічого не хотіла, в Крові Ісуса вона вже все отримала. Через деякий час вона відійшла у вічність. Про це повідомили рідні, випадково натрапивши на запис у блокноті, бо вона не хотіла нікого зайвий раз турбувати, бо все, чого прагнула її душа, вона одержала. Такі несхожі історії, таке різне відношення до часу...

Дай, Господи, розпізнати це лукавство, відноситись до часу, як до самого цінного скарбу, щоб в час, коли прийде або покличе Господь, бути готовим! Вітаю всіх читачів нашої газети з Новим 2011 роком і Різдвом Христовим! Побажаю одного: цінуйте час, будьте готові і до служіння, і до зустрічі з Творцем, бо дні і справді – лукаві.

Василь Кравчук


Газета «Християнин» 01(39)2011


© 2008-2012