Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».
При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.
Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.
|
|
Про «великі» наслідки «малих» гріхів
«Ловіть... лисинята...» (Пісні над Піснями 2:15) В книзі Об’явлення 2:29 Ісус Христос говорить: «Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє церквам». Характерною рисою сучасного християнства, в тому числі і в значній мірі євангельського християнства, є сонливість та духовна «анестезія» – нечутливість до гріха, особливо до так званих «малих» грішків, внаслідок чого ворог душ людських зводить дітей Божих. Слово Боже (Пісні над піснями 2:15) мовить про лисиць та лисинят, котрі псують виноградники. В Палестині вирощування винограду було і є одним з найпоширеніших занять, виноградники ретельно доглядались і пильно охоронялись від шкідників. «Маленькі», непомітні гріхи для Церкви Божої (виноградника) складають велику небезпеку. Мало кого з віруючих можна докорити в таких «великих» гріхах як пияцтво, брудні слова, перелюб. Ті, котрі таке чинять, як відомо, негайно притягуються до відповідальності помісною церквою. Що би було, якби в виноградник заліз верблюд, чи осел, чи кінь, їх би відразу помітили і негайно прогнали б з насаджень. А цих маленьких, спритних звірят-лисинят важко виявити, вони проникають обережно, непомітно, нерідко в нічну пору, підривають коріння, стебла, що призводить до поступового спустошення виноградника, гляди, і рослини чомусь почали засихати. Подібно і в духовному житті церкви, християнської родини чи окремих віруючих. Здається, хвилюватись за свій духовний стан нічого, як і всі відвідую зібрання, проповідую, чи співаю в хорі, небайдужий до діла Божою, але щось, все-таки, не те, нема повноти, духовного зросту, не відчуваю радості. І деревце струнке, і листя досить, проте не помітно плодів. В багатьох випадках Дух Святий вказує обов’язково на причину такого застою, і християнин виявляє у своїй душі марнотність, зацькованість щоденними клопотами, сумніви, заздрість, нечисті думки, марнослів’я тощо. Людина чує у своїй свідомості «приємний» голос лукавого, котрий шепоче: «Один раз можна», «Ніхто не побачить», або «Цей гріх зовсім незначний», «Досконалих немає» і т.д. Поступово, день за днем здійснюється угашення Святого Духа. Відомо, що земноводні тваринки – жаби, надто чутливі до зміни погоди і температури води. Якщо температура повітря чи води раптом змінюється, бодай на півградуса, вони пірнають у воду або вистрибують на берег. Одного разу вчені зробили експеримент, вони помістили жаб в спеціальні акваріуми і почали повільно підігрівати воду. Пройшов час і ці піддослідні, не відчувши зміни температури, зварилися в гарячій воді. Так діє і диявол по відношенню до вибраних – непомітно, підступно, поступово, підлесливо. Бажання якось пристосуватися до життя оточуючих поганських племен, нарікання, призвели до того, що Ізраїльський народ не побачив Обітованої землі, поступове відступництво довело колись наймудрішого Соломона до грубого, примітивного ідолопоклонства. Для запобігання спустошення Божого виноградника «лисинятами», його потрібно уважно охороняти. «Блаженний, хто чуйний і одежу свою береже, щоб нагим не ходити, і щоб не бачили ганьби його!» (Об. 16:15). В Церкві Бог настановив своїх сторожів-служителів, щоб вони охороняли Його насадження, особливо молодий виноградник, котрий у цвіті. В сучасну пору нема переслідувань віруючих, дітям не забороняють відвідувати богослужіння. Не вилучають духовну літературу, Бог дає для життя та побожності все потрібне (2 Петр. 1:3). Але що діється? Чому в’януть виноградники? Спаситель закликає: «Будь вірний в малому» (Мт. 25:23). Наше повсякденне життя складається з дрібниць, і саме в цих буденних життєвих справах потрібно пильнувати, виявляти вірність Ісусові. Наш Спаситель попереджає, щоб серця наші не обтяжувалися життєвими клопотами (Лк. 21:34). «Що ми будемо їсти, чи що будемо пити, або у що ми зодягнемось?» (Мт. 6:31). Ці клопоти призводять до вгасання молитовного життя, втрачається сила і бажання, словом і ділом нагадувати оточуючим про Господа. Пустослів’я, жарти, незначне на перший погляд, неправдомовство, плітки та інші «лисинята» є постійними мешканцями в окремих душах та цілих громадах. Багатьом противник вклав думку, що в теперішній час чесно та побожно жити неможливо («не прогодуєш сім’ю»), але обітниця Божа запевняє: «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!» (Євр. 13:5), а також: «Будь вірним до смерті» (помри, але не згріши). Такі небезпечні «лисинята», як різноманітні розваги, смішки, читання романів чи детективів, телевізія, прагнення «не відстати» в одежі, та інше успішно руйнують виноградник в цвіті. «Христове квітуче плем’я» – нашу християнську молодь. Гордість, «непомильність», незгода між братами та інші гріхи та грішки заважають передовим братам пасти стадо Боже. Небезпечні ці «лисинята» для досвідчених віруючих і для новонавернених, для батьків і для дітей. Апостол Іоанн навчає через Духа Святого: «бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається» (1 Ін. 5:18). На жаль для багатьох проблема уже в тому, як виловити, прогнати тих «звірят», до котрих вже звикли, котрі здаються безвинними і привабливими, котрі давно обжилися в «християнських» душах. В Старому Завіті коли Божий народ навертався до Бога, то це супроводжувалося винищенням ідолів та божків. В Новому Завіті Дух Святий говорить: «Наблизьтесь до Бога... Очистьте руки, серця освятіть» (Як. 4:8). Очистіть виноградники через покаяння, піст, молитву, освятіть серця істиною Божою – «Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує...» (Ін. 15:5). В Біблії (Дії 9:31) про життя перших християн сказано: «А церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир (була в спокої), будуючись і ходячи в страху Господньому і сповняючись втіхою Духа Святого». Сьогодні віруючі в переважній більшості також знаходяться в спокої, «зовнішні» їх не переслідують і не турбують. Дехто нарікає, що в часи атеїзму було більше ревності, духовного горіння, всі були ближчими один до одного, суворіше було ставлення до гріха. Проте приклад першоапостольської церкви показує, що не тільки у випробуванні, але у спокої церква може і повинна пильнувати і знаходитися в Божому страху, будуючись і утішаючись від Духа Святого. Нехай Господь Ісус Христос поблагословить усіх нас, Своїх дітей, щоб ми спроможні були «скинути» всякий тягар та гріх, що оплутує нас (великий чи непомітний), «та біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, як на Начальника і Звершителя віри» (Євр. 12:1-2).
Олег Слонецький, м. Тернопіль «ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ГОЛОС» №4, 1996
Газета «Християнин» 01(26)2008
|