|
Віра в науці«Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного (природного) та духовного начал», – такою фразою починається один з відомих підручників з філософії. Скільки вже витрачено паперу, щоб якось описати ці декілька коротких слів-характеристик цієї «істоти». Цікаву річ має вищезгадана «істота» – світогляд, що зазвичай визначається як система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Серед найвживаніших основних його типів є християнський світогляд. Його основні принципи, погляди та цінності витікають із Біблії, яку часто називають Книгою книг – вона має на це право по багатьом параметрам. Релігія чи віра? Так склалось, що більшість філософів, вчених та й простих людей вкладають у слова «релігія» та «віра» майже тотожний зміст. Слово «релігія» походить від латинського «religion» і означає набожність, шанування святині. Однак, якщо ви назвете глибоко віруючу людину релігійною, вона може навіть і образитись. Еріх Шнепель так охарактеризував релігію: «Релігія може бути чимось чудовим. Вона може належати до найбільших цінностей людського духу і внести багатий зміст до нашого життя. Але релігія може прийняти найпримітивніші неварті людини форми і обернути життя в пекло. Між нижчими і вищими формами релігії лежить ще безліч всіляких видів релігійного життя. Людська історія всіх часів і народів переповнена ними. Релігії не можна привести до одного знаменника. Є проте щось загальне всім релігіям: вони хотіли б бути ланкою між людиною і Богом». Я вважаю, що релігія – це мертва віра, яка похована в золотій домовині дорогих пишних храмів і добре організованої ієрархії та прикрашена штучними квітами обрядовості, традиційності і наднабожності. Що ж найчастіше розуміють під словом «віра»? Віра – визнання чого-небудь істинним незалежно від фактичного чи логічного обґрунтування, переважно в силу самого характеру ставлення суб’єкта до предмету віри. Часто відмінність релігійної віри від філософського чи наукового знання визначають тим, що вона не завжди повністю аргументована чи впевнена в своєму предметі. Але що для віруючих означає віра? В Біблії ми читаємо, що «... віра то підстава сподіваного, доказ небаченого» Євр. 11:1. Тобто з однієї сторони віра – впевненість у небаченому, з іншої – доказ. Сам об’єкт віри не з’являється просто так з нічого. Він виникає якраз із своїх побічних проявів, що дають можливість впевнитись в його існуванні при відсутності фізичного осягання. Достовірність науки Один мій співрозмовник у похилому віці запевнив, що все людство споглядає на науковців і чекає від них відповіді, коли і яким чином всім стане легше жити. В суспільстві склалось уявлення про «непогрішимість» науки. Хоча при дослідженні цього питання можна знайти багато прикладів, коли наукові твердження минулих років виявлялися неправдивими і недостовірними. І не факт, що через якийсь час те, що ми зараз сприймаємо за чисту монету, не виявиться химерою нашого розуму. Перебуваючи в середовищі вчених, особливо в нинішній час, коли всім керують гроші і жага до збагачення, можна помітити дуже великий відсоток наукових «досягнень», невартніших паперу, на якому вони надруковані. Не раз доводиться зустрічати такі ситуації. Наприклад, група вчених такого-то університету провела багаторічні дослідження про вплив на організм людини такого продукту харчування, як, припустимо, кава. І дійшла до висновку, що вона має шкідливий вплив на різні системи нашого тіла, призводячи до різних захворювань. Не проходить багато часу, як з’являється інша група вчених з такого-то науково-дослідного інституту, яка провела широкий спектр експериментів та спостережень стосовно стану здоров’я людини при вживання того ж самого продукту – кави. І виявляється, насправді, вона позитивно впливає на розумову діяльність і навіть подовжує життя. Виникає питання: так а якій науці вірити? І ці висновки зробила не група абсолютно не розуміючих суті справи ентузіастів з вулиці, це часто-густо титуловані вчені, які витратили на свою працю значний відрізок свого життя і чималі ресурси. А нам з вами, хто не компетентний в цій справі залишається тільки вірити тим, або тим. Проте коли читаєш визначення науки, воно так милозвучно звучить, що це спосіб пізнання світу і вираз цього пізнання шляхом точності формулювань, дискурсивності та системності викладення... Хтось заперечить, описана вище проблема не настільки актуальна в житті планети. Так, але вона дає зрозуміти, що не все назване наукою треба сприймати не піддаючи сумніву. «Віруюча» наука Взагалі все, що в науці вважається доведеним чи фактом в певній області досліджень, для конкретного вченого сприймається на віру. Бо якби кожен дослідник взявся перевіряти на достовірність всі наукові відкриття, зроблені до нього, йому б не вистачило на це власного життя, не кажучи про наступні дослідження. Тому науки, як такої, без віри не існує. Чому, наприклад, 2+2=4? Просто так домовились, і ми віримо, що 2+2=4, а не 3 чи 5. І все в науці засноване на цих простих арифметичних діях із першого класу початкової школи. А уявіть собі, знайдеться група вчених, яка доведе, що 2+2=5. Що тоді буде? Віруючим людям часто дорікають, мовляв, все, що не можна пояснити людським розумом або недоведене на даний момент, ви сприймаєте на віру. В часи безбожного атеїзму для приниження віруючих було модно використовувати фразу «Вірю, бо абсурдно» за нібито авторства християнського філософа Тертуліана (160-220 р.р.). Насправді це докорінно спотворена цитати із його книги «Про тіло Христове» (De Carne Christi), де Тертуліан пише буквально наступне: «Син Божий прибитий до хреста; я не соромлюсь цього, тому що цього повинно соромитись. Син Божий і вмер; це цілком вірогідно, тому що це безумно. Він був похований і воскрес; це достовірно, тому що це неможливо». Сам автор був із язичників, для яких смерть від людини, поховання і воскресіння бога було безумством і неможливим. Тому, описуючи жертву Ісуса Христа, він використав саме такі порівняння і ніяким чином не писав про абсурдність віри як такої. Давайте звернемось до нашого не завжди улюбленого шкільного предмету – математики. Один викладач вищої математики якось зазначив: «Як добре, що в латинському алфавіті є буква «і». Цією літерою позначають квадратний корінь з мінус одиниці. Тобто те, чого не існує і що не можна ніяк пояснити, позначили спеціальним символом, створивши клас комплексних чисел. Проте, коли віруючі сприймають вірою те, що на даний момент не можна пояснити простими словами чи процесами, їх критикують за безпідставність, а таке ж саме в науці їх не бентежить. Ще одне твердження шкільної математики зазначає, що нічого на нуль ділити не можна. Запитайте будь-якого студента, і вам доведуть, що можна. Так, будь-яке число, поділивши на нуль, отримаємо «∞» – нескінченність. Отак просто, те, що не можна пояснити і зрозуміти і що в своїй суті є абсурдом, позначили певним грецьким символом і пішли далі. А скільки б наукових досягнень в наш час не існувало, якби математики не викрутились в цій ситуації. Запитайте в астронома або в простого перехожого, де початок і кінець Всесвіту, і вам скажуть, що він безмежний і нескінченний. З кожним роком спостерігачі за небом констатують, що межі осяжного Космосу збільшуються і збільшуються, відкриваючи з під ковдри темряви все нові і нові зірки, планети і галактики. Але коли те ж саме говориш про Бога, що він неосяжний і в часі немає початку і кінця або що ми будемо жити з Богом нескінченну кількість часу, кажуть, такого не може бути. Аналогічно, ніхто з науковців не бачив оком структуру атома, наявність там електронів, протонів, нейтронів. Але ми віримо, що електричне світло – результат руху цих електронів. Християни, дивлячись на видимі прояви в природі та власному житті, теж вірять в існування Того, Кого не бачать. І так можна навести безліч прикладів в науці, коли ми спираємось на якість відкриття, закони, формули і, не перевіряючи їх, застосовуємо в своєму житті. Якби ми піддавали сумніву і перевіряли всі наукові відкриття власним розумом, що вони правдиві, то нам би не вистачило життя перевірити бодай частинку. Тому віра є дуже поширеним і водночас вигідним елементом навіть в науці. Бо, напевно, ніхто з нас не бачив власними очима оригінали більшості наукових праць чи історичних манускриптів античності, але ми без вагань віримо тим знанням, які подаються нам від імені тих видатних вчених чи істориків, кого і чиї праці ми ніколи не знали і не бачили. Прогнозування Кожен з нас ледь не щодня користується таким творивом науки, як прогноз погоди. Як же науці вдається зазирнути в майбутнє? Спробую пояснити. По всій поверхні землі розташовано дуже багато метеостанцій, які проводять через певні проміжки часу заміри температури, напрямку та швидкості вітру, вологості, кількості опадів... Причому не тільки на поверхні землі, а й по товщі повітряної оболонки земного шару. Далі цей величезний цифровий масив даних збирають докупи у масштабні обчислювальні центри, де потужні комп’ютери проводять їх обробку за певними математичними моделями. Потім за отриманими аналітичними залежностями можна здійснити прогноз погоди в певній точці землі у визначений час. Що дозволяє це зробити? В експериментальних дослідженнях дуже часто використовуються такі методи, як апроксимація та екстраполяція. Апроксимація – це, якщо по-простому, заміна заданного набору випадкових чисел іншим набором чисел, наближених до заданих, але отриманим за яким-небудь математичним законом чи алгоритмом. Екстраполяція дозволяє на основі визначених при апроксимації математичних залежностях зробити прогноз чисел за межі заданого набору, тобто дізнатись минуле і описати майбутнє, що і спостерігаємо у випадку прогнозу погоди, коли на основі апроксимації уже відомих метеоданих можна визначити, що буде завтра, тобто, екстраполювати. Такий підхід використовується в науці скрізь і всюди. От ще один приклад. При побудові реакторів в активну зону вмонтовуються зразки-свідки. Вони виготовлені з того ж матеріалу і піддаються тому ж опроміненню і тепловому впливу, що і стінка корпусу реактора. Через певні проміжки часу ці зразки дістаються і випробовуються для визначення поточної міцності. Матеріали, з яких виготовляються елементи атомних електростанції і які в початковому стані міцні і пластичні, під дією радіоактивного випромінювання та високої температури мають здатність втрачати свої властивості і ставати слабкими і крихкими, як скло. На основі визначених механічних властивостей проводяться роботи по продовженню терміну експлуатації АЕС. Тобто через такий-то час міцність даного матеріалу буде такою-то. Або ж обернена задача: за заздалегідь визначеною закономірністю зміни властивостей матеріалу визначається рівень отриманих раніше навантажень. З однієї сторони визначається майбутнє, з іншої – минуле. Фактично цього нічим не підтвердиш, а машини-часу, щоб це перевірити, не винайшли. Я не стану дуже поширюватись на тему наукових теорій появи всього живого. Запитавши нерелігійних людей про це, можна дізнатись багато цікавого. Найвіддаленіша від науки людина, знання якої в даній темі обмежилися шкільним підручником з біології, почне щось невиразно розповідати про дуже кумедних і галасливих постояльців зоопарку. Більш «начитана» особистість, яка має доступ до телевізору та інтернету може розповісти безліч «наукових» теорій, гіпотез, версій і догадок, а також повідати до найменших дрібниць все, що відбувалось мільйони, мільярди років тому (хоча може і не пам’ятати ім’я свого прадіда). Її не здивує, що ці концепції часто абсолютно протирічні. Але все це не спростовує самого факту існування людини і багатьох інших наукових відкриттів, якими ми користуємось щодня. Апробація Для чого це все? Річ у тім, що для християн основним джерелом віри є Біблія. Що можна сказати про неї з наукової точки зору? Біблія – це певний збір книг, написаних різними авторами впродовж значного часу. Тут містяться книги багаті інформацією, яку можна віднести до таких розділів науки, як історія, археологія, географія, біологія, астрономія, механіка і т. д. Деякий час достовірність біблійних тверджень піддавалась сумніву. Але на даний момент їх основна маса доведена, про що ми не раз писали і будемо писати на сторінках нашої газети. Багато пророцтв, записаних в найстаріших книгах Біблії, виконались з неймовірною точністю, про що говорять не тільки інші книги Біблії, а й загальновідомі історичні документи. Мало яка книга може похвалитися такою великою кількістю моральних, суспільних, політичних та соціальних принципів та закономірностей, які виявляються правдивими на практиці, як Біблія. І хто хоч раз перевіряв на собі їхню дію, той може це довести. Проте на сторінках Книги книг ще залишились уривки незвіданого і недослідженого, часто в силу обмеженості рівня сучасної науки і нашого розуму. В основному це стосується початку і кінця Біблії, з однієї сторони це Бог і створення світу, з іншої – кінець всього і життя вічне. Чи варто в це вірити? Треба. Якщо скористатись тими методами, що і у випадку прогнозу погоди, описаного вище, можна вважати віру в існування Бога і в життя після смерті як наслідок екстраполяції на основі апроксимації даних теоретичного (історичні та наукові факти Біблії) та практичного (перевірка в житті дії біблійних законів, принципів) підтвердження істинності Біблії. Чому ж тоді людство так боїться і не хоче визнання правдивості написаного в Книзі книг? Метою всіх революцій і реформ завжди виступало бажання покращення чи полегшення особистої суспільної відповідальності. Тому і пошук «альтернативи» біблійним істинам мав завдання виокремитись від Божественного «гніту». Справді, що може змінити в теперішньому нашому житті те, що сталося в далекому минулому? А от визнання існування Бога вимагає визнання Його Слова, а визнання Слова – його виконання. І тут виявляється, що «...всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23), треба навернутись до Бога. Цього всі найбільше бояться. Особисто для мене якихось надзвичайних наукових підтверджень моїх християнських переконань не потрібно, я думаю, більшість віруючих зі мною погодяться. За своє недовге життя я не раз пересвідчився в існуванні Творця всього видимого і невидимого, минулого і майбутнього. Як приємно, коли ти посилаєш молитовний імпульс бездротовим зв’язком у небо і отримуєш відповідь явними потужними процесами у житті, які не обмежуються тільки тобою чи твоїм оточенням. Спробуйте і Ви, воно того варте. Роман КРАВЧУК Газета «Християнин» 01-02(62-63)2017 |
| © 2008-2020 |