Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Невигадані історії...

Під цією рубрикою ми будемо друкувати розповіді членів нашої церкви. Розпочнемо з декількох надзвичайно цікавих історій, які сталися в житті нашої сестри Валентини Данилівни Козленко.


Одного разу йшла я на дачу. Дивлюсь, а по дорозі йде старенька-старенька бабуся, несе дві важкі сумки, аж додолу схиляється, так важко їй. Я ж їй і кажу:

– Бабусю, а що це ви так нагрузилися? Давайте, я вам трохи поможу.

Далі вже йдемо разом. Думаю, треба ж якось з нею почати розмову.

– Бабусю, а ви в Бога вірите? – запитую у неї.

Вона мене зміряла поглядом з голови до п’ят, і мовчить. Ну а я її знову почала питати:

– Так вірите чи ні?

– Не треба мені розказувати ці казки. Я ці казки, знаєте, скільки вже чую, на день по десять разів.

– Ну тоді розказуйте... – кажу я здивовано їй у відповідь.

– У мене є сусідка, така, як оце ви, напевно. Тільки й чути від неї: «Слава Богу!», «От Бог мені дав!», «От Бог мені поміг!» Просто слухати це не можу. Одного разу сиджу я на вулиці, виходить вона і каже: «Маріє, йди подивись, який мені Бог костюм дав! Я ж про нього, знаєш, скільки мріяла?»

Ну, думаю, піду гляну, що там таке. Зайшла, лежить костюм. Гарний костюм, на дивані розложений, і поруч посилка. Бог їй з неба прислав? Га? Як це так, отаке видумувати, отакі казки розказувати? Посилка була від її сестри з Америки. А вона каже, що їй Бог дав. Ну як це так?

Я посміхнулась. А вона мені у відповідь:

– Ну що, правду я кажу?

– Бабусю, зараз і я вам дещо розкажу. Хоч то трохи інша історія, але схожа.

У мене, кажу, був собака. Будь-що він не їв. Я йому в дитячому садочку брала відходи. І от одного разу, це було в неділю, я геть забула, що мали бути свята. В понеділок і вівторок дитсадочок вихідний. А купити йому нічого не встигла. Ввечері сама до себе кажу: «Ой, а я собаці нічого не встигла приготувати!» Думаю, що ж це мені робити. На вечірній молитві вже в самому кінці давай просити у Бога: «Господи, сама ж наїлася, прости мене, а це теж Твоє творіння. Я забула, але Ти не забудеш». Просила я так щиро, що аж чоловік мій сказав: «Людям нема що їсти, а вона за собаку молиться». Нічого, кажу, дасть і собаці. Зранку встала, давай знову молитись. Вийшла з хати. А Бог дійсно вже почав дещо робити. Ну то вийшла я, а ключі забула. Вернулась. Знов щось забула, вернулась. Думаю, та що це я сьогодні така неуважна. Туди-сюди. Сіла на велосипед, думаю: заїду зараз у магазин «Славутич», може, якоїсь кісточки хоч куплю, бо в понеділок базар не працює. Заїхала. Та які там кісточки, весь відділ закритий. Іду молюсь з вірою в серці: «Господи, але Ти нагодуєш». Чую крик: «Жіночко!»

Я почала озиратись, хто б це мене міг кликати. Та ось бачу: біжить жінка зі сторони дев’ятиповерхового будинку з такими сумками, як на відра два, аж ледве їх тягне.

Я стала. Показую їй, чи вона мене гукала.

Побачила стверджувальний кивок головою, стою і чекаю її. Добігає вона до мене, і перше, що питає:

– У вас собачка є?

В мене аж очі округлилися. А вона мені:

– А чого ви на мене так дивитесь? В мене чоловік помер, і я йому 40 днів справляла. Та й такого вже наприготовляла. А роблю я на м’ясі. Людей прийшло мало, неголодні, понакльовували і все залишили, а я живу одна, куди мені його подіти? Я оце склала все, думаю, винесу комусь поїсти, може, бомжів яких хоч нагодую. І тут оце бачу, ви їдете, а я вас часто у вікно бачу, думаю, напевно, в жіночки собачка є. Ось візьміть, тут все хороше і м’ясце, і холодець, і картопля, все окремо, можете і самі поїсти.

Подякувала я тій жінці за турботу. Їду, а собі думаю: якби я оце не верталась, якби Господь не готував мене до цієї зустрічі, то я, певно, проїхала би повз і собаці б нічого не привезла.

Всю дорогу їхала і дякувала: «Господи, та ти ж не забудеш ніяку пташечку, ніяку тваринку, на всі сердечні прохання можеш дати відповідь».

Таке розказала я бабусі та й питаю у неї:

– Бабусю, ну як вам отака історія? А якби Бог кинув мені ті пакети з неба, то ще й, може, по голові б мене вдарив. Тоді як Бог міг кинути ту посилку вашій сусідці?

Йшла бабуся і навіть вже й трохи посміхатися почала.

– Так-так...

А я далі:

– Така ж моя історія, як ото і ви костюм побачили. Бог не буде вашій сусідці з неба посилку кидати. Напевно, молилась жіночка, що їй хочеться костюма. От сестра їй і прислала.

На тому й розійшлися. Кожен думав про своє, що чудеса все-таки бувають...


Записала Анна ЯМІНОВА


Газета «Християнин» 02(54)2014


© 2008-2020