Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2021 год<<

Суецький канал

До сьогодні не стерлися в пам’яті людства події, пов’язані з виходом Ізраїльського народу під керівництвом Мойсея з Єгипту та чудним переходом через Червоне море мільйонів людей, про що детально описано в Біблії. Цей перехід по дну моря, запланований і звершений Самим Богом, в майбутньому протягомтисячоліть буде надихати керівників багатьох держав збудувати канал, який дав би людству можливість мати короткий і зручний торговельний і транспортний шлях з Середземного моря в Індійський океан, замість далекого і небезпечного морського шляху навколо Африки. Пропонуємо читачеві екскурсію в минуле і сьогодення знаменитого Суецького каналу.


Загальні відомості

Суецький канал – судноплавний канал в Єгипті, який сполучає Азію і Європу коротким шляхом, замість обходу Африки або перевезення вантажів сушею. Канал було відкрито в листопаді 1869 року. Він проходить між Порт-Саїдом на півночі й Суецом на півдні, на відстані 162,5 км один від одного, проходячи біля міста Ісмаїлія між ними. Найбільша глибина каналу приблизно 20 м. Це найзавантаженіший міжнародний морський судноплавний коридор у світі. Канал не має шлюзів: морська вода вільно прямує каналом у Велике Гірке озеро з Червоного моря, замінюючи випаровувану воду, тоді як на ділянці між Середземним морем та Великим Гірким озером течії практично немає. Канал є власністю Арабської Республіки Єгипет та експлуатується державною компанією Suez Canal Authority. Офіційно судноплавство каналом відкрите всім державам та регулюється Конвенцією про Суецький канал, хоча насправді в кількох випадках прохід судів вибірково або повністю заборонявся.

Зараз відомо про два стародавні канали у напрямку із заходу на схід між Червоним морем та дельтою Нілу, які спрощували судноплавство між ними. Менший канал було побудовано за правління фараона Сенусерта III або Рамсеса ІІ. Більший пізніший канал було побудовано за царювання фараона Нехо II; він був прокладений дещо південніше та включав частину першого каналу.

Два тисячоліття до н.е. під час правління фараона XII династії Сенусерта III (1878 – 1839 до н.е.) Ніл було з’єднано з Червоним морем коридором Ваді-Тумілат у напрямі із заходу на схід, що ставав повністю судноплавним під час повеней Нілу. Це дозволило вести пряму торгівлю з Пунтом (зараз Сомалійський півострів) і опосередковано зв’язало Червоне і Середземне моря (у ті часи Червоне море досягало на півночі Великого Гіркого озера та озера Тимсах). Цей канал було відкрито на початку 1860 року, під час будівництва Прісноводного каналу Ісмаїлія, він проходив повз стародавні єгипетські міста Аварис, Бубаст і Пітом.

Багато свідоцтв вказують на те, що цей канал використовувався щонайменш протягом кількох століть. Так, барельєф часів правління фараона Хашепсута, датований приблизно 1470 роком до н.е., зображує повернення морської військової експедиції з Пунта. Ці дані вказують, зокрема, на існування на той час судноплавного зв’язку між Нілом та Червоним морем. Інші свідоцтва також вказують на існування каналу і в 13-му столітті до н.е. за часів правління Рамсеса II.

Відновлення каналу за правління Нехо II, Дарія I й Птоломея. Пізніше цей водний шлях прийшов у занепад і, згідно з «Історією» Геродота, лише біля 600 року до н.е., під час правління фараона Нехо II, були здійснені спроби відновити канал. Роботи йшли по старому руслу між містами Бубаст і Пітом або між Герополітською затокою і Червоним морем. Проте, до своєї смерті Нехо так і не побачив завершення цього проекту.

За даними Геродота, під час будівництва загинуло біля 120 тис. чоловік, хоча сучасні дослідники вважають ці дані перебільшеними у багато разів. За даними Плінія Старшого, за часів Нехо було прокладено біля 92 км русла каналу, що приблизно відповідає відстані долиною від Бубаста до Великого Гіркого озера. За даними Геродота, довжина каналу складала понад 1000 стадій (184 км), що, ймовірно, слід розглядати як повну відстань від Нілу до Червоного моря на той час.

По смерті Нехо ІІ роботи були припинені. За Геродотом, це відбулося через отримане пророцтво про те, що каналом зможуть скористатися вороги країни. Проект Нехо ІІ було остаточно завершено під час правління перського царя Дарія I, який завоював Єгипет. Проведені роботи були навіть більшими, ніж планувалося раніше, бо за часів Дарія І природний водний прохід, який існував між Герополітською (Суецькою) затокою і Червоним морем біля єгипетського міста Шалуф (на південь від Великого Гіркого озера), замулився і вимагав розчищення.

Напис на стовпі в Пітомі розповідає про те, що в 270 або 269 році до н.е. канал було знову відновлено Птолемеєм II Філадельфом, що вказує на деякий період невикористання каналу. В Арсиної Птолемей побудував судноплавний шлюз між Геріполітською затокою та Червоним морем, який дозволяв прохід суден, але перешкоджав солоній воді з Червоного моря змішуватися з прісною водою каналу.

Червоне море протягом століть зазнало помітної регресії, його берегова лінія повільно просувалася далі й далі на південь від озера Тимсах та Великого Гіркого озера, поки не досягла сучасних берегів. У поєднанні з накопиченням Нілом мулу, технічне обслуговування та ремонт Птолемеєвого каналу ставало все більш витратним кожного століття. Через двісті років після будівництва Птолемеєвського каналу, під час правління Клеопатри, судноплавний канал вже не діяв через замулення Пелузького гирла.


Канал під владою арабів

Протягом наступних 1000 років Суецький канал був знов покинутий, а потім його знову реконструювали, хоча невідомо коли – різні джерела вказують на те, що це могло відбутися під час правління Траяна, Омара ібн Хаттаба або в інші часи. Біля 750 року канал було закрито аббасідським халіфом Аль-Мансуром, щоб запобігти проникненню в Аравію гяурів.

Аль-Хакім стверджував, що при ньому канал було відремонтовано, та він діяв від Старого Каїру до Суеца. Вже з 1000 року канал знову замулився щорічними повенями Нілу і працював лише під час повеней. Вважається, що остаточно канал було закрито в 1811 році за наказом Мухамеда Алі.


Дослідження стародавнього каналу Наполеоном

Починаючи з кінця 1798 року, через за цікавленість Наполеона Бонапарта у знаходженні останків стародавнього водного шляху, до району каналу, для проведення досліджень, було направлено археологів, інших учених, картографів та інженерів. Їх висновки, записані в роботі «Description de l’Egypte», включають в себе детальні карти, які описують відкриття траси стародавнього каналу на північ від Червоного моря, а потім і у західному напрямку до Нілу.

Пізніше, у другій половині 19 століття, французькі картографи звітували про виявлення останків ще одного стародавнього каналу напрямком північ-південь на східному березі озера Тимсах, що закінчувався біля північного берегу Великого Гіркого озера. Другий канал прямував вздовж давньої берегової лінії Червоного моря і далі на північ від озера Тимсах. Але на той час було невідомо, коли ці два канали було побудовано і ким.

Наполеон передбачив будівництво ще одного сучасного каналу, що мав прямувати з півночі на південь, між Середземним та Червоним морями. Але його проект занедбали на деякий час через те, що після попереднього обстеження помилково завищили різницю рівнів Червоного і Середземного морів, оцінивши її у 10 м (в дійсності Середземне море лише на 1,2 м вище за Червоне), через що прокладення каналу потребувало би вельми кошторисних на той час шлюзів. Хоча давній канал з Бабасту до Червоного моря тоді вже не був судноплавним, до 1861 року вода ще доходила ним до Кассасіну.


Новiтнє будiвництво Суецького каналу

В 1854–1856 роках Фердинанд де Лессепс отримав концесію від віце-короля Єгипту Мухаммеда Саїд-Паши на створення компанії, що мала побудувати судноплавний канал, відкритий для суден усіх країн. За умовами концесії, компанія мала експлуатувати канал 99 років з моменту відкриття, після чого він мав перейти єгипетському уряду. Для проектування було найнято австрійського інженера Луїджі Негреллі. Де Лессепс використовував свої дружні відносини з Саїдом, які він здобув, будучи французьким дипломатом у 1830-тих роках. Слідуючи концесії, Компанія Суецького каналу була заснована 15 грудня 1858 року.

Роботи зайняли майже 11 років з використанням примусової праці єгипетських робітників. Деякі джерела вказують, що на будівництві каналу працювало понад 30 тис. чоловік.

Британія скоро визнала канал важливим торговельним маршрутом і сприйняла французький проект, як загрозу для своїх геополітичних та фінансових інтересів. Британська імперія офіційно засудила примусову працю і направила озброєні бедуїнські загони, щоб спровокувати бунт серед робітників. У результаті віце-король припинив використання рабської праці, що тимчасово припинило будівництво.

Спочатку міжнародна громадська думка скептично ставилась до проекту. Акції Компанії Суецького каналу не продавались за кордоном. Англія, США, Австрія та Росія відмовлялися їх купувати. Проте, всі акції компанії були швидко продані у Франції.

Канал відкрито для судноплавства 17 листопада 1869 року, незважаючи на численні технічні, політичні та фінансові проблеми, в результаті яких остаточна вартість більш ніж у два рази перевищила первісний кошторис.

Відкриття каналу негайно і різко вплинуло на світову торгівлю. У поєднанні з американською трансконтинентальною залізницею, що була завершена за шість місяців до каналу, канал дозволив світовій торговлі відбуватися в рекордно короткі терміни. Відкриття каналу також зіграло важливу роль у розширенні європейського впливу і колонізації Африки. Зовнішні борги примусили Ізмаїл-Пашу, наступника Саїд-Паши, продати частку каналу, що належала його країні, за 4 млрд. фунтів стерлінгів Великій Британії в 1875 році, але Франція все ще залишалася головним акціонером.

Константинопольська Конвенція 1888 року оголосила канал нейтральною зоною під захистом Британії. Британські війська окупували терен уздовж каналу в ході громадянської війни в Єгипті 1882 року. В 1915 році ці війська відбили напад на канал османських військ. Відповідно до Англо-Єгипетського договору 1936 року, Велика Британія зберігала контроль над каналом. У 1951 році Єгипет відмовився від договору, а в 1954 Велика Британія вирішила вивести свої війська, що було завершено в липні 1956 року.


Підготував Артем ДРАЙЦЕВ


Газета «Християнин» 04(52)2013


© 2008-2020