Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Для кого?

За Господом, Богом вашим, будете ходити, і Його будете боятися, і заповіді його будете виконувати, і голосу Його будете слухатися, і Йому будете служити, і до Нього будете линути. (Повт. 13:5)


Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим. (До Галатів 1:10)


Часто мені доводилось відповідати на запитання: «Кому ти служиш?» Деякий час я не наважувався дати відповідь. Мене чогось коробило від нього, я розумів, як маю відповісти. В даному випадку є тільки два варіанти. Перший – Богу, другий – дияволу. Двом, як я розумів, служити не вдасться, бо написано: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24). І ось нарешті я здався, Христос – переміг. По цей день я щиро Йому за це вдячний. Він подарував нове життя, наповнив його змістом, наділив надією на прекрасну зустріч в небесах. Слава Йому! Я намагався як можна більше віддячити Господу за Його милість. Як міг, опанував гру на гітарі, купив собі збірник «Песнь возрождения» і від усього свого спасенного серця співав Богу псалми.

Як і для всіх, прийшла й мені пора закінчити школу. Не встиг я й оглянутися, як позаду лишилися роки, проведені з батьками, мій рідний дім, дорога Церква. Але що було робити? Почалося в якійсь мірі самостійне, доросле життя. Як воно лякало мене своєю невідомістю, таємничістю! Добре, що поряд завжди були тато і мама, сім'я, друзі, чиї гарячі молитви оберігають мене й до сьогодні. Вони є тими вірними заступниками перед Божим Лицем за моє життя. В мене вже ніби звичка утворилися: коли який екзамен – телефоную батькам, коли щось трапилося – знов туди ж. А як часто Господь саме через їх вуста, через їх простенькі поради давав вихід, допомагав у навчанні. Нехай Бог винагородить їх за це!

Минув рік, за ним другий... Багато чому я навчився, чимало часом гірких помилок допустив, але добре, що в нас є Батько, який з любов'ю все прощає, допомагає піднятися і знову йти вперед. Дякую за Його безцінні уроки! Про один із них хочу розповісти.

Коли вступив до університету, змушений був і змінити місце проживання. Як і більшість студентів, мене поселили в гуртожиток. Це було першим і дуже складним випробуванням для мене. Та слава богу, що в новому місті я зміг знайти зібрання віруючих. «Здається, ніби я знову вдома!», – говорив я собі, потрапивши на перше служіння. Сюди я «тікав» і тут я «ховався» від невіруючих сусідів по кімнаті, від нескінченного шуму гуртожитку, від усіх тривог. Саме в Домі Молитви я шукав спокій після тяжкого навчального тижня, весь виснажений і втомлений. Якби я міг, вернувся б додому, але те «дома» – так далеко...

Не помітив, як влився в місцеву віруючу молодь, як міг і де тільки видавалась нагода прославляв Бога за Його ласку, щедрість, турботу і любов. Але не завжди все так гладко і рівно в християнському житті! Я б скоріше зазначив, що, коли все, як по маслу, то ось це вже проблема. Про мене Господь не забув і продовжував ліпити з мене посудину без домішок. У своїй церкві, де покаявся, я звик до простих християнських пісень. Ці пісні надихали мене на новий тиждень. Цього ж я бажав і братам та сестрам нової церкви.

Одного разу, після зібрання мене наздогнав молодий брат з молоді і, як йому здавалось, трохи мене поправив: «Ти знаєш, брате, ти добре співаєш, тебе гарні пісні. Але вони такі мінорні! Ти не думав про те, що нас Бог спас і закликає прославляти Його піснями хвали, піснями радості, щоб наші оточуючі завжди посміхалися після нашого виконання, а не думали, як завжди, про те, що їм ще треба змінити в своєму житті. Ти не думав про це?» Не встиг я нічого заперечити, як він продовжив: «Треба співати про Божу любов, про спасіння, про нове життя, а ти все наші помилки у піснях згадуєш...» І тому подібне. Я пообіцяв, що передивлюся свій репертуар, і ми попрощалися.

Додому не йшов, а ледь плівся. Руки опустилися, вогник в очах пригас. У голові кружляв рій думок, які гуділи, наче бджоли у вулику, не даючи зосередитись на чомусь іншому. «Мінор... Спасіння... Про любов, радісне життя... Без помилок...», – перебирав в пам'яті почуті слова. Повернувшись до кімнати, я сів на ліжко, відкрив свій потертий пісенник і почав читати: «Небо голубое, нет конца и края... Хочу туда, где ждут друзья». Ні, це – мінорний. А ось цей? «Лодка по волнам во тьме плывет, море пенится, шумит... Во всякой скорби верьте в Меня, Я не покину Вас...» Та ні, це нагадає братам і сестрам про те, що в них інколи мало віри, а треба про те – що в них її багато! Це ж мав на увазі брат. Ану, я ще пошукаю. О, знайшов:

«К Голгофе, к Голгофе Христовых страданий...» Цей псалом прямо про спасіння! Читаю приспів: «В сердце моём одна тоска – что долго к Голгофе я шла...» Ну, що ж, знову не піде: ще хтось із братів та сестер плакати почне, жалкувати за безцільно втраченими роками...

А може пошукати щось нове, що ще не доводилося співати? Ну що ж, спробую. Мій погляд зупинився на №1088 «Великий и Всесильный наш Господь, любимий наш Господь – 2р. И знамя веры высоко подняв, прославим Творца...» І знов: «Великий и Всесильный наш Господь, любимый наш Господь – 2р...».

Цей підходить. А ще? Перегортаю сторінку: «Прихожу к Тебе я с хвалою. Чудеса Твои велики и любовь Твоя сильна! О, Ты велик! Ты прекрасен и велик. И другого нет, как Ты!» Звісно, повторювати можна нерегламентовану кількість разів (просто трішечки короткий) Цікаво, а тут багато таких? Очі зупинилися на пісні під номером 1159 на другому куплеті. Цитую: «Он дарует радость, Иисус дарует радость. Радуются в Господе сердца. Он дарует радость, Иисус дарует радость – мы будем славить Господа всегда». Оце так псалом! Як на замовлення! І все про радість! Треба запам'ятати цей номер і обов'язково показати брату. Ось ще один: А на 365-тій сторінці всі підряд підійдуть!

Майже годину я читав, гортав, наспівував... Але – то зовсім не те. Ніяк не те, що нагодувало б мою душу, підбадьорило дух. А невже брати та сестри не такі, як я? Хіба вони можуть насититися цими піснями? Напевно ж ні. Які ж пісні тепер обрати? Що ж його робити: ось ці прохали не виконувати, а ці ніяк не сходяться з моїми вподобаннями... Думав, думав я і вирішив, що співати не буду взагалі! Раз вони такі, то все! Сказав і крапка. Буду я ще під всіх підлаштовуватись! Не вистачало ще! З мене досить! Хай знають, я їм покажу, як мені докоряти! І пішло-поїхало... Настрій упав, ходжу весь як дощова хмара, тільки торкнися – гроза піде, блискавки засяють. Став на коліна, спробував молитися. Не дуже вдається. Боже, ну невже я не правий? Ну, як мені вийти з цієї ситуації? Що я маю робити? Як бути далі? І я засипав Бога питаннями. А Він терпеливо чекав. В Нього вже давно була відповідь готова.

Як і завжди, беру до рук свій телефон, декілька гудків і я знову чую голос свого батька. Як міг зрозуміло розповів про свою проблему. Коли я нарешті закінчив, тато продовжив: «З одного боку ти, синок, правий. Мене теж такі «дуже радісні» пісні не нагодовують. Мені набагато краще на душі стає, коли я поплачу, коли відчую близьку присутність Бога, коли знову побачу свої, так сказати, мінуси в характері, у вчинках, в поведінці...» Я аж зрадів, що мене зрозуміли, що я знову на правильній дорозі. Я аж плечі було розправив. Раптом батько так спокійно і ніжно запитав: «Чому ж ти вирішив не співати? Це ж хто виявився недостойним твого співу? І взагалі, а для кого ти служив? Кому ти хотів догодити?» Я зупинився і на мить замислився. Ще від дня свого навернення я намагався служити тільки Господу, та це – КОМУ, а от для КОГО – я не думав. Починаю згадувати. Підготую псалма, вивчу гарненько акорди на шести струнці, треную добре, щоб не збитися, не осоромитися. А то ще хтось подумає, що я зовсім не вмію співати. Потім – служіння, після мого виходу в повітрі «Слава Богу!» лунає і я, немов на крилах, повертаюся додому. Так, скоріше я співав для людей. Намагався, щоб і голос лунав рівненько, щоб слова було чітко чути. А тепер тому-то і вирішив не співати, бо люди не «оцінили» мій «талант», не так, як належить зрозуміли те, що я хотів донести. О, знову я не здав Божий екзамен на «5». Ну що ж, треба переглянути своє життя.

Я служив для людей, хотів догодити їхнім бажанням, думкам, мріям, вподобанням. І так вертівся, і сяк. А співати-то треба було для ГОСПОДА! Все робити, як для Нього, щоб Йому було до вподоби. Відкривати Богу своє серце, свої думки, свої труднощі і проблеми. Нехай навіть у піснях, і що ж тут такого? Я прийшов перед Його Лице, прославив Його Ім'я, розповів у пісні про свої ж помилки і Він мене зрозумів! Навіть вірш із Біблії прийшов напам'ять: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» (Кол. 3:23). Тепер я розумію, як воно має бути насправді. О, моє серце наповнилось радістю! Хвала Богу за моїх батьків, через яких Він мене научає! Від сьогодні я не буду співати, щоб сподобатися слуху людини. Хвали достойний тільки Бог! Для Нього і ти служи, мій дорогий читач!

Записала Ірина Кравчук


Газета «Християнин» 04(52)2013


© 2008-2020