Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Милість Божа

Милість Божа так велика,

Не злічити скільки раз,

Він провини всі прощає

І веде до Раю нас.

О, Господи, який Ти люблячий і милуючий! Не можу осягнути своїм людським розумом усю повноту Твоєї доброти і любові до нас, тих, які колись розіп’яли Тебе на Голгофському хресті! Скільки ми в своєму житті бачили Божих милостей і чудес? О! Їм немає числа! Від народження і до того часу, коли наш шлях закінчується. От і я хочу з вами поділитися одним з чудес, яке побачила не тільки я, а й мої одногрупники.

Зима. У мене була перша сесія. Це був предмет «Інформатика». Я протягом цього півріччя намагалася все вчити, ходити на всі пари, щоб мати змогу отримувати стипендію, що дуже важливо для студента. Йшов час. І от вже почався тиждень сесії. Понеділок. Консультація.

– Ось вам теоретичні питання, на які ви маєте відповісти на екзамені. Буде два теоретичних і одне практичне питання. Хто не здасть іспит, той може його перездати в п’ятницю. – пояснила нам викладач. Непоганий варіант, але ж я збиралася їхати додому в четвер, не дуже хотілося здавати білета, бо для мене поїздка додому не рівняється ні з якими студентськими благами.

Ми з одногрупниками пішли додому не в настрої, тому що до цього нам теоретично нічого не розповідали і навіть не казали, що ми будемо здавати ще й усний іспит, тим паче, що екзаменаційних питань було аж 80, на які треба було знайти відповіді за одну ніч, щоб хоча б один раз їх перечитати. Шукати матеріал можна було лише в Інтернеті, якого в мене не було і немає. Я прийшла в гуртожиток і почала роздумувати, якби його все знайти і вивчити. Тоді я вирішила почитати Слово Боже. Мені стало так легко на серці, а мої одногрупниці подивилися, що я така спокійна і запитали:

– Настю, чого ти така спокійна? Ти вже придумала, як будеш здавати екзамен?

– Так, звичайно, придумала! – відповіла я їм рішуче.

– І як же? – здивувалися вони.

– А попрошу Господа, щоб Він мені поставив «автоматом» (мовою студентів, це без екзамену), – сповнена надії відповіла я їм.

Вони на мою відповідь лише дивно посміхнулися, а я тим часом ще раз відкрила Біблію. І... О, диво! Мені відкрилася книга Притчі 3:5! «Надійся на Господа всім своїм серцем, і на розум свій не покладайся». Мені здалося, що я на крилах відлетіла далеко-далеко, туди, де немає страждань, переживань, куди мріє потрапити кожен християнин. Дівчата не переставали дивуватися, коли бачили мою радість. Тоді я їм прочитала вголос місце з Писання, але вони відповіли, що нічого не зрозуміли.

– Нічого, завтра все зрозумієте! – відповіла я впевнено.

Перед сном помолилася за себе і, по проханню дівчат, за них, і сповнена радості лягла спати. Після молитви ні про що не думала, не переживала, а просто відпочивала з небесним спокоєм у серці.

Прокинувшись вранці, ще раз перечитала книгу Притчі 3:5, і попросила Господа, щоб допоміг мені повністю на Нього надіятись, і пішла на місце навчання з вірою в серці. Я знала, що якщо дивитися по моїх оцінках, здати «автоматом» в мене навряд чи вийде. Четвірка точно. Але...

Ось ми стоїмо під кабінетом. Всі нервують, знов і знов перечитують свої «шпаргалки», щоб не забутися де що написано і в якій кишені що лежить. Я стою в чеканні на Боже чудо! Я не могла уявити, як воно буде виглядати, тому просто чекала. Вийшла викладач, подивилася на всіх присутніх, привітала нас з першим іспитом, і ще раз оглянувши всіх, затримала на мені погляд, а тоді промовила:

– Москалик Настя, зайди перша!

– О, невже правда, – подумала я.

Треба завжди бути впевненим у Божій могутності, та ворог все-одно посилає сумніви, які ми повинні гнати геть.

Я на радощах і водночас в здивуванні зайшла до кабінету, стала біля останньої парти і не знаю що робити.

– Ось, заповни поки ці екзаменаційні відомості, – піднесла їх викладач мені на ту ж останню парту. Я сіла і почала заповнювати (їх було дві). Мої одногрупники заходили і дивувалися, що я не до іспиту готуюсь по білету, а заповняю необхідні документи, зазвичай що робила староста, а не Москалик.

Поки я сиділа і заповняла, до кабінету вже зайшла майже вся моя група. Усі хвилюючись готуються до відповіді, а я сиджу і радісно дивлюсь на них. Я була вже впевненою майже на 100%, що Бог мене почув, а ворог все посилає і посилає свої стріли невпевненості у Божому Слові, тоді «взявши себе в руки» або взявши «щита віри, яким можна погасити всі огненні стріли лукавого», подумала:

– Я молилася, і Господь сказав: «і на розум свій не покладайся» – і сумніви розвіялись!

Я глибоко зітхнула і пішла віддавати відомості. Підійшла до столу, віддала їх викладачу. Коли я озирнулася навкруги, то побачила, що очі одногрупників спрямовані на нас і всі в чеканні, що ж буде далі. Я не знала, що робити. Думаю, зроблю вигляд, що хочу здавати екзамен. Тільки руку протягнула, а викладач мені рішуче, не потайки, каже:

– Не спіши, поклади. Де твоя залікова книжка?

Мені стало радісно, і аж не вистачало повітря від переживання, яке мене переповнювало в ту мить. Хотілося, щоб поставили «відмінно», і швидше піти, щоб не передумала викладач. Я швиденько відкрила на потрібній сторінці і подала їй.

Вона подивилася на мене, і, посміхаючись, сказала:

– Молодець, Настю! – поставила «відмінно» і додала:

– Ось, на тобі цукерку і йди.

На радощах вибігла з кабінету з заліковою книжкою і цукеркою, я не знала що робити: чи молитися, чи розповідати тим, хто чекав на свою чергу, що мені Гос­подь допоміг і викладач поставила «автоматом».

Потім я відійшла вбік і думкою полинула до Господа, з подякою за почуту молитву, дане благословіння і любов до нас. Після цього я подзвонила своїм друзям, які за мене молилися і повідомила, що Христос почув!

Тільки тоді мої одногрупниці зрозуміли ті слова зі Священного Писання, які я їм читала: «Надійся на Господа всім своїм серцем, і на розум свій не покладайся».

Анастасія МОСКАЛИК