Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Милість Божа

Милість Божа так велика,

Не злічити скільки раз,

Він провини всі прощає

І веде до Раю нас.


О, Господи, який Ти люблячий і милуючий! Не можу осягнути своїм людським розумом усю повноту Твоєї доброти і любові до нас, тих, які колись розіп’яли Тебе на Голгофському хресті! Скільки ми в своєму житті бачили Божих милостей і чудес? О! Їм немає числа! Від народження і до того часу, коли наш шлях закінчується. От і я хочу з вами поділитися одним з чудес, яке побачила не тільки я, а й мої одногрупники.

Зима. У мене була перша сесія. Це був предмет «Інформатика». Я протягом цього півріччя намагалася все вчити, ходити на всі пари, щоб мати змогу отримувати стипендію, що дуже важливо для студента. Йшов час. І от вже почався тиждень сесії. Понеділок. Консультація.

– Ось вам теоретичні питання, на які ви маєте відповісти на екзамені. Буде два теоретичних і одне практичне питання. Хто не здасть іспит, той може його перездати в п’ятницю. – пояснила нам викладач. Непоганий варіант, але ж я збиралася їхати додому в четвер, не дуже хотілося здавати білета, бо для мене поїздка додому не рівняється ні з якими студентськими благами.

Ми з одногрупниками пішли додому не в настрої, тому що до цього нам теоретично нічого не розповідали і навіть не казали, що ми будемо здавати ще й усний іспит, тим паче, що екзаменаційних питань було аж 80, на які треба було знайти відповіді за одну ніч, щоб хоча б один раз їх перечитати. Шукати матеріал можна було лише в Інтернеті, якого в мене не було і немає. Я прийшла в гуртожиток і почала роздумувати, якби його все знайти і вивчити. Тоді я вирішила почитати Слово Боже. Мені стало так легко на серці, а мої одногрупниці подивилися, що я така спокійна і запитали:

– Настю, чого ти така спокійна? Ти вже придумала, як будеш здавати екзамен?

– Так, звичайно, придумала! – відповіла я їм рішуче.

– І як же? – здивувалися вони.

– А попрошу Господа, щоб Він мені поставив «автоматом» (мовою студентів, це без екзамену), – сповнена надії відповіла я їм.

Вони на мою відповідь лише дивно посміхнулися, а я тим часом ще раз відкрила Біблію. І... О, диво! Мені відкрилася книга Притчі 3:5! «Надійся на Господа всім своїм серцем, і на розум свій не покладайся». Мені здалося, що я на крилах відлетіла далеко-далеко, туди, де немає страждань, переживань, куди мріє потрапити кожен християнин. Дівчата не переставали дивуватися, коли бачили мою радість. Тоді я їм прочитала вголос місце з Писання, але вони відповіли, що нічого не зрозуміли.

– Нічого, завтра все зрозумієте! – відповіла я впевнено.

Перед сном помолилася за себе і, по проханню дівчат, за них, і сповнена радості лягла спати. Після молитви ні про що не думала, не переживала, а просто відпочивала з небесним спокоєм у серці.

Прокинувшись вранці, ще раз перечитала книгу Притчі 3:5, і попросила Господа, щоб допоміг мені повністю на Нього надіятись, і пішла на місце навчання з вірою в серці. Я знала, що якщо дивитися по моїх оцінках, здати «автоматом» в мене навряд чи вийде. Четвірка точно. Але...

Ось ми стоїмо під кабінетом. Всі нервують, знов і знов перечитують свої «шпаргалки», щоб не забутися де що написано і в якій кишені що лежить. Я стою в чеканні на Боже чудо! Я не могла уявити, як воно буде виглядати, тому просто чекала. Вийшла викладач, подивилася на всіх присутніх, привітала нас з першим іспитом, і ще раз оглянувши всіх, затримала на мені погляд, а тоді промовила:

– Москалик Настя, зайди перша!

– О, невже правда, – подумала я.

Треба завжди бути впевненим у Божій могутності, та ворог все-одно посилає сумніви, які ми повинні гнати геть.

Я на радощах і водночас в здивуванні зайшла до кабінету, стала біля останньої парти і не знаю що робити.

– Ось, заповни поки ці екзаменаційні відомості, – піднесла їх викладач мені на ту ж останню парту. Я сіла і почала заповнювати (їх було дві). Мої одногрупники заходили і дивувалися, що я не до іспиту готуюсь по білету, а заповняю необхідні документи, зазвичай що робила староста, а не Москалик.

Поки я сиділа і заповняла, до кабінету вже зайшла майже вся моя група. Усі хвилюючись готуються до відповіді, а я сиджу і радісно дивлюсь на них. Я була вже впевненою майже на 100%, що Бог мене почув, а ворог все посилає і посилає свої стріли невпевненості у Божому Слові, тоді «взявши себе в руки» або взявши «щита віри, яким можна погасити всі огненні стріли лукавого», подумала:

– Я молилася, і Господь сказав: «і на розум свій не покладайся» – і сумніви розвіялись!

Я глибоко зітхнула і пішла віддавати відомості. Підійшла до столу, віддала їх викладачу. Коли я озирнулася навкруги, то побачила, що очі одногрупників спрямовані на нас і всі в чеканні, що ж буде далі. Я не знала, що робити. Думаю, зроблю вигляд, що хочу здавати екзамен. Тільки руку протягнула, а викладач мені рішуче, не потайки, каже:

– Не спіши, поклади. Де твоя залікова книжка?

Мені стало радісно, і аж не вистачало повітря від переживання, яке мене переповнювало в ту мить. Хотілося, щоб поставили «відмінно», і швидше піти, щоб не передумала викладач. Я швиденько відкрила на потрібній сторінці і подала їй.

Вона подивилася на мене, і, посміхаючись, сказала:

– Молодець, Настю! – поставила «відмінно» і додала:

– Ось, на тобі цукерку і йди.

На радощах вибігла з кабінету з заліковою книжкою і цукеркою, я не знала що робити: чи молитися, чи розповідати тим, хто чекав на свою чергу, що мені Гос­подь допоміг і викладач поставила «автоматом».

Потім я відійшла вбік і думкою полинула до Господа, з подякою за почуту молитву, дане благословіння і любов до нас. Після цього я подзвонила своїм друзям, які за мене молилися і повідомила, що Христос почув!

Тільки тоді мої одногрупниці зрозуміли ті слова зі Священного Писання, які я їм читала: «Надійся на Господа всім своїм серцем, і на розум свій не покладайся».


Анастасія МОСКАЛИК


Газета «Християнин» 01(45)2012


© 2008-2020