|
Довірся мені...Надійся на Господа всім своїм серцем, і на розум свій не покладайся! (Прип. 3:5) Ми живемо на землі, зустрічаємо радість і горе, посмішки і печаль, любов і зраду, але завжди, і на всякому місці ми повинні все віддавати у руки Господні, довірятися тільки Йому. Минуло вже чотири роки, як я навчаюся в університеті. Я ніколи не думала, що зможу вчитися у вищому навчальному закладі і буду мати улюблену професію. Але Господь, по Своїй великій милості до мене, дозволив мені вчитися, адже у Нього до кожного із нас є Свої наміри і я за це Йому дуже вдячна. Вчилась я добре, намагалась все виконувати вчасно, і непомітно для себе, здобула авторитет як серед студентів, так і серед викладачів, які мене вважають порядною, доброю людиною. Ви подумаєте, що я хвалюся цим. Ні! Якби не Господь, я б ніколи не досягла того, чого досягла. Отримавши диплом «бакалавра», постало питання про подальше навчання, адже в наш час рівень бакалавра в Україні вважається неповною базовою вищою освітою. Треба було вибрати куди вступати далі, на рівень «спеціаліст» чи «магістр». Думали, молились як то краще зробити, чи треба взагалі далі вчитися, де саме... Після того, як пройшли державні випускні екзамени і дивлячись на мої результати, викладачі сказали: «Юля, ми тебе чекаємо в магістратурі і відмови не приймаються, ти зможеш». Після цих слів я для себе вирішила, що спробую і написала заяву. Почались канікули і очікування вступних іспитів. У моєму серці почала з’являтись впевненість у тому, що я зможу вчитися далі, що все буде добре, в мене високий рейтинг і т.ін. І вже менше стала молитися з цього приводу... Настав день першого екзамену... Проходив він у вигляді тестів. Питань було досить таки багато, бо входило дев’ять дисциплін. Склавши іспит, ми попили кави та пішли додому відпочивати, адже завтра ще один іспит і він для мене був дуже складним – англійська мова. Ввечері мені подзвонила викладач і сказала, що на бюджет я не пройшла, не вистачило 0,5 бала, треба було 7 балів набрати, а в мене лише 6,5. Запропонувала зараз же прийти і переписати заяву на спеціаліста або ж йти на магістра далі, але лише на контракт. Думаю, ви розумієте мій подальший настрій, звичайно, я в розпачі, сльози. Дзвоню батькам, вони намагаються мене якось заспокоїти, але... Через деякий час знову подзвонила викладач і сказала, що в мене все ж таки є ще шанс пройти на бюджет, якщо я завтра добре складу іспит з англійської мови. От тут і перевіряється наша довіра Господу. Дзвоню мамі і кажу, що є можливість вступити, якщо я завтра складу іспит краще за інших, але з тієї дисципліни, в якій я не дуже сильна. Мама, як завжди, спокійно відповідає: «Якщо є на те воля Господня, то саме англійську мову і здаси, тільки молись». Сіла і думаю, що, мабуть, немає волі Божої, щоб я там вчилась, треба йти на спеціаліста. Але всі, хто добре навчались, пройшли в магістратуру, а я – ні. І так стало сумно на серці. На сайті університету були тексти англійською мовою, які будуть на екзамені, і я вирішила їх перекласти, щоб хоч знати про що там йде мова. Вмикаю Інтернет, а він не працює. Такого ще не було! До текстів ніяк не дібратись і що робити не знаю. Ввечері відправила СМС повідомлення всім друзям нашої Новокаховської молоді, з проханням помолились, і сама стала молитися і просити прощення за те, що була занадто впевнена у собі, у своїх знаннях, що забула Кому я повинна завдячувати за всі свої досягнення, просила у Господа, щоб Він Сам вступився і зробив так, як має бути, аби була на все Його воля, і я була на тому місці, де Господь бажає мене бачити. Наступного дня, зранку, я знову намагалась підключитись до мережі Інтернет, але так нічого і не вийшло, тому пішла до університету, з надією все ж таки знайти ці тексти і перекласти їх, щоб на екзамені було хоча б трішечки легше. Нарешті, мені це вдалось! Все роздрукувала, перечитала, та й пішла на екзамен. Після закінчення іспиту нам сказали, що результати будуть готові приблизно о п’ятій годині вечора. Чекаю... П’ята година, шоста, сьома – ніхто не дзвонить. Мабуть, не пройшла, ну що ж, значить, на те є воля Божа. О восьмій годині нарешті задзвонив телефон, але вже якось страшно було відповідати на дзвінок, та звістка була чудовою! Викладач сказала, що я добре склала екзамен і пройшла на бюджет. Радості не було меж! А головне – дяка Господу, адже без Його милості, я б ніколи сама не змогла скласти іспит, тим більше з англійської мови. Слава Богу! Дорогі брати та сестри, дорога молодь! Щоб не було в житті, не покладайтесь самі на себе, адже ми лише люди. Життя приносить різні новини, добрі і не зовсім, але щоб не сталось, які б питання на постали в житті перед вами, довіряйтесь Христу, віддавайте все в Його руки і Він завжди вийде вам на зустріч, Він ніколи не залишить, бо ми Його діти. Божих вам благословінь! Юлія ПАВЛЮЩЕНКО Газета «Християнин» 01(45)2012 |
| © 2008-2020 |