|
Горяча пора – канікули!Настала осінь. Позаду – тепле літо, канікули, попереду – навчальний рік, сесії, екзамени. Та про це літо, ми будемо ще довго згадувати, говорити, але я хочу розповісти про саме головне, про поїздки. І цього літа у нашої молоді було велике бажання та натхнення щось зробити для нашого Спаса, без якого не було б ні літа, ні канікул, ні чудових зібрань, ні щасливої юності. Для молоді в Церкві багато роботи, але як дорого, коли наші люблячі брати і сестри з молитвою на вустах відпускають нас в поїздку. Це просто прекрасно. Так сталося і на цей раз. Наші брати Сергій Дуплій та Сергій Гнатко, несучи тюремне служіння в ВТК №90, познайомились з Миколою Григорійовичем, дияконом баптиської Церкви «Голгофа» в м. Херсоні, який запросив їх відвідати їхню Церкву для свідчення. А також просив, щоб з ними приїхав і гурт молоді нашої Церкви, щоб співом послужити Богу. Після роздумів брати вирішили взяти з собою двох братів та шістьох сестер, які б послужили співом. І ось 19 липня о 07:20 ранку ми вирушили в дорогу до м. Херсона, бо в 9 годин там розпочиналось богослужіння. Найбільше переживав брат Сергій Дуплій, тому що був відповідальний за організацію поїздки. Двічі в дорозі виходив з ладу автомобіль, ми дуже хвилювалися, що виїхали з запасом часу, але, нажаль, запізнимось. Так і трапилось. Ми приїхали в 09:20. Але нас радісно зустрів брат Микола Григорійович, підбадьорив нас і провів до залу, де нам надали перші місця, знайомимось з людьми та з перебігом богослужіння. Найперше в Церкві привертає увагу молодь (можливо тому, що сама така), по їх одягу можна визначити, чим «дихає» Церква, це своєрідний «лакмусовий» папірець. Добре, коли молодь в Церкві покірна Слову Божому, коли залишається такою, якою сотворив її Бог, не прибавляючи, і не убавляючи нічого. Дуже важливо бути таким, яким ти є. Але повернемось на зібрання в Церкві «Голгофа». Чесно кажучи, хвилювались, як нас зустрінуть, чи сподобаються наші пісні та свідчення? Нам дали годину, для участі в зібранні. Першим вийшов на кафедру брат Сергій Дуплій, який сказав, що ми раби, нічого не варті, і не приїхали показати себе, а прославити Творця. Після нього вийшов наш гурт: браття в класичному одязі, сестри в хустках, у пристойних сукнях та блузах з акуратними зачісками. Я не хвалюся, але зараз такої молоді дуже мало, і тому хочу повідомити що в м. Нова Каховка є саме така, жива Церква, яка йде по слідам Христа і всіма силами намагається не звертати ані вліво, ані вправо. Перший пролунав псалом: «Господи, до Тебе зір підношу я, Таким, як є, до Тебе йду, Втомивсь в житті, душа болить, Де спокій я знайду?» Слухали нас уважно, але коли в приспіві пролунали слова: «Сльози, вночі і вдень я ллю, де спокій я знайду...?», то дійсно, з багатьох очей потекли сльози, я думаю це були сльози радості від того, що Благодать почала торкатися багатьох сердець. Зараз є багато Церков у яких сльози «не в моді». А й справді, навіщо плакати, якщо Христос сказав радіти? Так, люди радіють, але як правило ця радість лише на вустах, а в серці – порожньо. А коли серце наповняє Дух Святий і коли приходить Благодать з небес, то течуть сльози по моїм щокам і я не можу їх спинити, та й не хочу. І така радість наповняє серце, такий мир сповняє душу, що кращої миті в житті немає. Слава Богу! Потім співали: «Душа тоскует в мире одиноко», «Помню я детства дни», «Я нуждаюсь в Тебе Мой Спаситель», «Как и все живу на этой я земле» і на кінець звичайно «Христиане, стоят маяками!». Говорили наші брати про милість Господню, явлену в їх житті. В кінці зібрання пастор Церкви зауважив, що треба бути справжніми християнами, бо є такі люди, які гучно славлять Бога, але одяг на них зовсім не відповідає званню дітей самого Бога! Після служіння підходили люди, віталися, знайомилися з нами, дякували, запрошували ще. Один брат дуже жалкував, що не взяв з собою відеокамери (сам він з Риги), щоб записати нас і показати у своїй Церкві, щоб підбадьорити народ, що є ще у Церквах така чудова молодь. Я не хвалюся, це його слова. Через годину-півтори ми були вдома у дорогого нашого брата-служителя Сергія Анікеєнко, його дружина, сестра Таїсія, приготувала нам смачний обід, а ввечері нас вже чекала євангелізація в селі Червона зірка. Довго не затримуючись, ми поїхали. По дорозі заїхали за братом-служителем Володимиром Грищуком, і на перехресті приєдналися до наших братів і сестер, учасників духового оркестру, які приїхали з Нової Каховки на двох мікроавтобусах, і потихеньку направились на місце. Перед богослужінням за звичаєм грав наш духовий оркестр. Місцеві жителі дивувалися, що в таке село, де вже майже нічого не залишилось, приїхав «цілий» оркестр! Помолившись, розпочалась євангелізація. Співала молодь, і окремо брати, і окремо сестри, декламувалися вірші. Нікого з нашої молоді Бог не обділив, кожного одарив талантом і навіть не одним. На покаяння ніхто не вийшов. Самі знаєте грішити не соромно, а от прийти до Бога з розкаянням – соромно! Але віримо, що те, що Господь посіяв через своїх дітей, неодмінно проросте. В кінці брат Володимир запросив селян помолитись за нас, а ми на прощання заспівали псалом «Манит сердце мечтою». Нас місцеві віруючі смачно нагодували і ми вирушили додому. Повернулися пізно, відверто кажучи втомились, але були надзвичайно щасливі. Нова Каховка зустрічала нас вогнями ГЕС та прохолодою Дніпра. Як не дякувати Богу за Його велику любов і милість до нас, Його дітей?! Леся Кравчук Газета «Християнин» 04(33)2009 |
| © 2008-2020 |